Справа № 22-8059/06                                                                                  Головуючий у 1 інстанції Дундар І.О.

Категорія 40                                                                                                  Доповідач Соломаха  Л.І.

 

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2006р.                                                                                                м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого                                                 Зубової Л.М.

суддів                                               Соломахи Л.І., Лук'янової С.В.

при секретарі                                              Андрусішиній М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу за позовом ОСОБА_1до міського управління освіти Горлівської міської ради, Горлівської загально-освітньої школи-інтернату 1-2 ступенів №4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з апеляційною скаргою представника відповідача - міського управління освіти Горлівської міської ради Тітової Марини Олексіївни на рішення Калінінського районного суду м.Горлівки Донецької області від 14 червня 2006р., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Калінінського районного суду м.Горлівки Донецької області від 14 червня 2006р. ОСОБА_1 поновлена на роботі на посаді вихователя Горлівської загально-освітньої школи-інтернату 1-2 ступенів №4; з міського управління освіти Горлівської міської ради на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 січня 2006р. по 14 червня 2006р. в сумі 2560грн. 67коп. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі піддано негайному виконанню; з міського управління освіти Горлівської міської ради на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 51грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30грн.

В апеляційній скарзі представник міського управління освіти Горлівської міської ради Тітова М.О. просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній інстанції представник міського управління освіти Горлівської міської ради Тітова М.О. доводи апеляційної скарги підтримала.

Представник Горлівської загально-освітньої школи-інтернату 1 -2 ступенів №4 до апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Тітової   М.О.,   позивача  ОСОБА_1,   дослідивши   матеріали   цивільної   справи,

апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що наказом №НОМЕР_1 від 01 вересня 2004р. міського управління освіти позивач з 01 вересня 2004р. була прийнята на роботу вихователем Горлівської загально-освітньої школи-інтернату 1-2 ступенів №4 (а.с.5).

Наказом міського управління освіти №НОМЕР_2 від 28 грудня 2005р. позивач звільнена з роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 01 січня 2006р. (а.с.24). На підставі цього наказу по Горлівській загально-освітній школі-інтернату 1-2 ступенів №4 був виданий наказ за №НОМЕР_3 від 28 грудня 2005р. про звільнення позивача (а.с.23).

Накази про звільнення позивача видані на підставі заяви ОСОБА_1 від 27 грудня 2005р. про її звільнення за власним бажанням з 01 січня 2006р. (а.с.30).

03 січня 2006р. ОСОБА_1 було видано трудову книжку, що підтверджується актом, складеним 03 січня 2006р. комісією представників Горлівської загально-освітньої  школи-інтернату 1-2 ступенів №4 (а.с.69).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про її звільнення був виданий 28 грудня 2005р., тобто до закінчення строку попередження (01 січня 2006р.), чим було порушено право позивача на відкликання своєї заяви про звільнення, що свідчить про порушення вимог трудового законодавства при звільненні позивача і є підставою для її поновлення на роботі.

Апеляційний суд вважає, що висновок суду про задоволення позовних вимог позивача про поновлення на роботі відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно виходив з положень ст.38 КЗпП України.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992р. №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП).

З матеріалів справи встановлено, що 27 грудня 2005р. позивач написала заяву про її звільнення за власним бажанням. Як зазначає позивач, 23 грудня 2005р. між учнями     школи-інтернату     відбувся     конфлікт     і     директор     школи-інтернату

необгрунтовано   звинуватила її в цьому конфлікті. Необгрунтоване звинувачення її засмутило і на вимогу директора школи-інтернату вона написала заяву про звільнення.

Під час розгляду справи судом першої інстанції і в апеляційній інстанції позивач зазначала, що заспокоївшись, вона неодноразово до 01 січня 2006р. просила директора школи-інтернату повернути їй заяву про звільнення, посилаючись на бажання продовжувати роботу. З цього приводу вона зверталася і до начальника міського управління освіти. Але їй казали, що заява вже підписана і на її підставі вже видано наказ про її звільнення.

Відповідачі визнають ту обставину, що позивач зверталася до адміністрації школи-інтернату та управління освіти з приводу відкликання своєї заяви про звільнення.

Так в суді першої інстанції представник міського управління освіти Сербул Т.С., яка на час звільнення позивача займала посаду директора Горлівській загально-освітній школи-інтернату 1-2 ступенів №4, в судовому засіданні 15 травня 2006р. визнавала, що 28 грудня 2005р. ОСОБА_1 приходила до начальника управління освіти, але пошта вже була розписана і заява ОСОБА_1 вже була підписана (а.с.54зв).

Представник міського управління освіти Тітова М.О. в суді апеляційної інстанції визнала, що 31 грудня 2005р. ОСОБА_1 з приводу відкликання своєї заяви про звільнення та продовження роботи зверталася до директора школи-інтернату.

Свідок ОСОБА_2, заступник директора Горлівської загально­освітньої школи-інтернату 1-2 ступенів №4, в суді першої інстанції також підтвердила, що в її присутності директор школи-інтернату казала ОСОБА_1, що наказ про її звільнення вже підписано. На це ОСОБА_1 відповіла, що поїде до начальника управління освіти і буде просити, щоб її залишили на роботі (а.с.60зв-61).

Відповідно до статуту Горлівської загально-освітньої школи-інтернату 1-2 ступенів №4 призначення вихователів є компетенцією директора школи-інтернату (п.4.2), тому директор школи-інтернату повинна була довести до відома начальника управління освіти про відкликання позивачем своєї заяви про звільнення.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що при звільненні позивача було порушено вимоги закону, а саме, при звільненні позивача відповідачі порушили право позивача на відкликання заяви про звільнення і, незважаючи на доведення до них попередження про відкликання заяви, провели її звільнення всупереч бажанню позивача продовжити роботу. На час звільнення позивача інший працівник на цю роботу запрошений не був.

Доводи апеляційної скарги про те, що письмово ОСОБА_1 відповідачів про відкликання своєї заяви про звільнення не попереджала, не заслуговують на увагу, оскільки законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відкликання заяви про звільнення. Відкликання може бути і усним, а доводитися воно може будь-якими доказами, які допускає цивільно-процесуальне законодавство.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач без поважних причин пропустила строк звернення до суду, спростовуються обставинами справи.

Згідно довідки, виданої 09 березня 2006р. міською поліклінікою №4 м.Горлівки, в січні та в лютому 2006р. позивач хворіла (а.с. 10), зверталася за медичною допомогою до лікарів терапевта та невропатолога. Вказані обставини підтверджуються медичною амбулаторною карткою хворого ОСОБА_1, згідно якої вона зверталася до лікаря терапевта 13 січня 2006р., 02 лютого 2006р. та 27 лютого 2006р., їй було встановлено діагноз хронічний холецисто-панкреатит в стадії загострення, ІБС, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 2 стадії, призначено лікування. 16 лютого 2006р. позивач зверталася до лікаря невропатолога, яким їй також було призначено лікування. Після покращення стану здоров'я позивач 10 березня 2006р. звернулася до суду.

 

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботу.

Підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відповідача не має, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про незаконність звільнення позивача.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Поновлюючи позивача на роботі, суд першої інстанції стягнув з міського управління освіти Горлівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 січня 2006р. по 14 червня 2006р. в сумі 2560грн. 67коп. При цьому суд виходив з середньоденного заробітку позивача 21грн. 98коп., часу вимушеного прогулу, який за підрахунками суду склав 5 місяців 9 днів та середньої кількості робочих днів на місяць 21,5 (21,98грн.х21,5х5+21,98грн.х9).

Перевіряючи правильність стягнутої суми середнього заробітку, апеляційний суд вважає, що вона підлягає зміні.

Згідно з п.8 „Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачеш за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом першої інстанції ці вимоги закону не враховані.

Виходячи із заробітної плати за останні два місяці перед звільненням (листопад-грудень 2005р.) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 21грн. 98коп.: заробітна плата за листопад 2005р. за 26 робочих днів - 582грн. 35коп. (447,96(оклад)+134,39 (вислуга років); заробітна плата за грудень 2005р. за 27 робочих днів - 582грн. 35коп. (447,96(оклад)+134,39 (вислуга років); (582,35+582,35): (26+27)=21,98грн.

Згідно пояснень представника відповідача Тітової М.О. та табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 працювала за шестиденним робочим тижнем з одним вихідним днем. Виходячи з цього вимушений прогул в зв'язку з незаконним звільненням з 02 січня 2006р. по 14 червня 2006р. складає 141 робочий день, а середній заробіток за час вимушеного прогулу 3099грн. 18коп. (21,98грн.х141), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Висновки суду першої інстанції щодо суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягають стягненню на користь позивача, не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в цій частині відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає зміні.

Відповідно до ст.З67 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Оскільки судом першої інстанції в порушення вимог ст.214 та ст.З67 ЦПК України питання щодо негайного виконання рішення суду в частині присудження

позивачу виплати заробітної плати за один місяць не вирішено, апеляційний суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, що складає 571грн. 48коп. (21,98грн.х26 робочих днів за січень 2006р.).

Рішенням суду першої інстанції з міського управління освіти Горлівської міської ради на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 51грн.

Відповідно до частини 5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено, вона при пред'явленні позову судовий збір відповідно до ст.4 п.1 Декрета Кабінету Міністрів України „Про державне мито" від 21 січня 1993р. не сплачувала, судовий збір відповідно до ст.88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача - міського управління освіти Горлівської міської ради на користь держави в розмірі 59грн. 50коп. (8грн. 50коп. за немайновими вимогами позивача про поновлення на роботі і 51грн. (1% від 3099грн. 18 коп. за майновими вимогами про стягнення середнього заробітку, але не менш трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Керуючись ст.307, ст.309, ст.314, ст.316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу представника міського управління освіти Горлівської міської ради Тітової Марини Олексіївни задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду м.Горлівки Донецької області від 14 червня 2006р. в частині стягнення з міського управління освіти Горлівської міської ради на користь ОСОБА_1середнього заробітку за час вимушеного прогулу та на користь держави судового збору змінити.

Стягнути з міського управління освіти Горлівської міської ради на користь ОСОБА_1середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3099 (три тисячі дев'яносто дев'ять) гривень 18коп. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Зобов'язати міське управління освіти Горлівської міської ради при виконанні судового рішення утримати з нарахованої ОСОБА_1суми середнього заробітку 3099грн. 18коп. податок з доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 571грн. 48коп. піддати негайному виконанню.

Стягнути з міського управління освіти Горлівської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 59 (п'ятдесят дев'ять) гривень 50коп.

В решті частини рішення Калінінського районного суду м.Горлівки Донецької області від 14 червня 2006р. залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.