№ справи:124/677/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Малухін В.В.

№ провадження:22-ц/190/4122/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Берзіньш В. С.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Берзіньш В.С.

суддів:Кірюхіної М.А. Руснак А.П.

при секретарі:Рижих М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору недійсним,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2013 року

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про розірвання договору про надання відновлювальної кредитної лінії №683/06. В подальшому змінила позовні вимоги та заявила вимогу про визнання недійсним договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 683/06, укладеного 28.11.2006 року між нею та відповідачем, відповідно до якого кредитор зобов`язався надати позивачці грошові кошти в розмірі 500 000 грн. зі сплатою 18% річних.

Вимоги мотивовані тим, що гроші за вказаним кредитним договором вона не отримувала, а отримав ОСОБА_8, який скоїв злочин і обманним шляхом на підставі підроблених довідок заволодів грішми КРФ АКБ «Укрсоцбанк», що стверджується постановою Центрального райсуду м.Сімферополя АРК від 07.11.2012р. по кримінальній справі за звинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2ст.192, ч.4ст.358 КК України. Позичальником і боржником перед ПАТ «Укрсоцбанк» є ОСОБА_8, що встановлено судом в цій постанові.

Оспорюваний договір укладено нею під впливом обману; ознакою обману є те, що банк знав про те, що ні вона ні ОСОБА_7, яка є майновим поручителем, не надавали ніяких довідок про доходи чи інших документів в банк для отримання кредиту; всі документи надавались ОСОБА_8, банк халатно віднісся до своїх обов'язків при видачі такої великої суми кредиту, не перевіривши достовірність даних довідок; всі банківські працівники достовірно знали, що гроші за кредитною лінією отримувались ОСОБА_8 за підробленими довідками, а не нею; банк знав про наявність або відсутність визначених обставин і про те, що якби вона володіла цією інформацією то не вступила б у правовідносини, які їй невигідні.

Рішенням Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені повністю. Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 683/06 від 28.11.2006 року, укладений між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" в особі Кримської республіканської філії АКБ "Укрсоцбанк" - визнано недійсним. Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Кримської республіканської філії АКБ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_6 сплачений судовий збір у розмірі 114(сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі та

2

неналежну оцінку доказів по справі. Зокрема зазначає, що при постановленні рішення суд помилково взяв за основу постанову Центрального райсуду м.Сімферополя АРК від 07.11.2012р. по кримінальній справі за звинуваченням ОСОБА_8, оскільки дана постанова не встановлює, що позичальником є ОСОБА_8, а підтверджує наявність договірних правовідносин між Банком та ОСОБА_6 та те, що саме ОСОБА_6 уклала договір про надання відновлювальної кредитної лінії №683\06 від 28.11.2006р. та що позичальником є ОСОБА_6, яка отримала в касі Банку грошові кошти, а вже після цього нею грошові кошти були передані ОСОБА_8 ОСОБА_6 не заперечує, що кредитний договір і інші необхідні для отримання суми кредиту документи, в тому числі і заява на отримання готівки в касі Банку підписані особисто нею; ст.230 ЦК України не підлягає застосуванню при вирішення даної цивільної справи, оскільки договірні правовідносини існують лише між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_6; наданими доказами не підтверджуються посилання позивачки на те, що БАНК володів інформацією про незаконні наміри ОСОБА_8 на момент укладення спірного договору.

В засіданні апеляційного суду представник ПАТ «Укрсоцбанк» підтримав доводи апеляційної скарги; ОСОБА_6 проти доводів апеляційної скарги заперечувала. Інші особи, які беруть участь у справі, в засідання апеляційного суду не з'явились, повідомлені належним чином (а.с.148-156,161-164).

Обговоривши наведені у скарзі доводи, заперечення на них та перевіривши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ст.ст.303,309ч.1п.4 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Постановлюючи рішення, суд виходив з того, що позивачка була введена в оману щодо обставин, які мають істотне значення; позовні вимоги підлягають задоволенню, договір про надання відновлювальної кредитної лінії підлягає визнанню недійсним, оскільки правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину; вказаний правочин з початку не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - отримання грошових коштів саме позивачкою та укладався з ознаками обману позивачки, що підтверджується Постановою Центрального районного суду м.Сімферополя від 07.11.2012р. у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2ст.192, ч.4чт.358 КК України.

Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Предметом спору є визнання недійсним на підставі ст.230 ЦК України укладеного 28 листопада 2006 року між позичальником ОСОБА_6 і кредитором АКБ СР «Укрсоцбанк» договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 683/06 (а.с.6-8).

Згідно із ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1ст.229 цього Кодексу), такий

3

правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, для визнання правочину недійсним з підстав, встановлених ст.230 ЦК України, необхідно встановити факт введення в оману однією стороною правочину іншу сторону, на що звернув увагу вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в рішенні від 11.01.2012р. по справі №6-29663св11.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення однією із сторін цього правочину іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст.230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Задовольняючи позов та посилаючись в підтвердження своїх висновків про те, що оспорюваний договір укладався з ознаками обману позивачки, на Постанову Центрального районного суду м.Сімферополя від 07.11.2012р. у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2ст.192, ч.4чт.358 КК України, суд не взяв до уваги, що зазначеною Постановою встановлено, що ОСОБА_8, реалізуючи злочинний намір, спрямований на отримання незаконної матеріальної вигоди, запропонував ОСОБА_6 оформити кредитний договір на своє ім'я в КРФ АКБ «Укрсоцбанк», зобов'язуючись перед нею погашати кредит, не повідомляючи їй істинних злочинних намірів(а.с.12-15).

Тобто, позивача в оману ввів ОСОБА_8 Однак, ОСОБА_8 не є стороною в договорі про надання відновлювальної кредитної лінії № 683/06 від 28.11.2006 року, укладеного між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк". Та цією ж постановою встановлено, що ОСОБА_8 умисно надав працівникам банку завідомо підроблену довідку про доходи ОСОБА_6, тобто, ввів в оману банк, та після оформлення кредитного договору на ім'я ОСОБА_6 і отримання грошових коштів в касі, ОСОБА_8 прийняв від ОСОБА_6 зазначені грошові кошти.

Вина Банку чи його працівників зазначеною Постановою не встановлена та позивачкою не надано належних і допустимих доказів того, що відповідач чи його (банківські) працівники знали, що гроші за кредитною лінією отримувались для ОСОБА_8, а не ОСОБА_6, і за підробленими довідками, та що Банк або його представники умисно ввели її в оману.

Пояснення ОСОБА_6 в засіданні апеляційного суду про те, що вона прийшла до такого висновку, спостерігаючи за манерами спілкувався ОСОБА_8 з працівниками банку, є припущенням. В силу положень ч.4ст.60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Доводи позивача про те, що позичальником і боржником перед ПАТ «Укрсоцбанк» є ОСОБА_8, спростовуються змістом вищезазначеної постанови суду від 07.11.2012р. у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2ст.192, ч.4чт.358 КК України; змістом кредитного договору і додатку до нього; рішенням

4

Сімферопольського районного суду АРК від 20.12.2010р., яким задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 683/06 від 28.11.2006 року, звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.79-80).

Відповідно до змісту ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Згідно з ч.1ст.638 та ч.1ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч.2ст.640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст.1046 ЦК України).

Однак кредитний договір, одним із видів якого є договір про відкриття кредитної лінії, спір щодо якого вирішено у справі, є дійсним з моменту укладення кредитного договору, на що звернув увагу Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.21 Постанови №5 від 30.03.2012р.

Верховний Суд України в постанові від 11.07.2012р. про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 203,207,215 та 1046 ЦК України також зазначив, що кредитний договір, на відміну від договору позики, є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору. Передача грошей відбувається на стадії виконання кредитного договору, отже, посилання позичальника на неотримання грошей не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

По справі встановлено, що 28.11.2006р. АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6, які є сторонами цього договору, уклали кредитний договір у письмовій формі, яка вимагається ч.1ст.1055 ЦК України. Статтею 1 та п.2.1.ст.2 цього договору було передбачено, що кредит надається банком ОСОБА_6 в межах максимального ліміту заборгованості до 500 000грн. готівкою з відкритого для цієї мети на її ім'я позичкового рахунку НОМЕР_1 в КРФ АКБ «Укрсоцбанк». Банк перерахував на позичковий рахунок ОСОБА_6 обумовлену кредитним договором грошову суму, яку та зняла з рахунку.

ОСОБА_6 не заперечувала в суді першої інстанції та підтвердила в засіданнях апеляційного суду, що вона зверталась до банку з питання надання їй кредиту та підписувала необхідні для цього документи, в тому числі заяву на отримання кредиту, договір про надання відновлювальної кредитної лінії №683\06 та додаток №1 до нього, заяви на видачу готівки; кредитний договір вона оформляла за проханням ОСОБА_8 та з метою передання грошей, отриманих за цим договором, ОСОБА_8

Відповідно до пунктів 19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Посилання ОСОБА_6 на те, що, надавши заяву про видачу грошей, вона в касі їх на руки не отримувала, оскільки гроші після видачі касиром забирав ОСОБА_8, не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсними, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо зняття грошей з рахунку стосуються його виконання, а не укладення, тоді

5

як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні.

Постановою Центрального районного суду м.Сімферополя від 07.11.2012р. у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2ст.192, ч.4чт.358 КК України, якою обґрунтовані доводи позивачки, також встановлено, що ОСОБА_8 прийняв від ОСОБА_6 грошові кошти після оформлення кредитного договору на ім'я ОСОБА_6 і отримання нею грошових коштів в касі (а.с.13).

Посилання позивачки в підтвердження своїх доводів на суперечність договору Закону України «Про захист прав споживачів», ненадання банком повної та будь-якої інформації про отримуваний кредит, умовах кредитування, процентну ставку за користування кредитом спростовуються змістом договору від 28.11.2006р. і додатку №1 до нього, який є невід'ємною складовою частиною договору (п.1.1.1. Договору), підписаних сторонами, та в тексті яких міститься така інформація, зокрема в пунктах 1.1, 1.1.1., 2.5.-2.9.2. договору.

Зміст спірного кредитного договору не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до змісту ч.1 ст.230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору і додатку до нього такі умови передбачено (а.с. 6-8, 168).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.303,307,309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2013 року - скасувати.

ОСОБА_6 у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору недійсним - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді: Берзіньш В.С. Кірюхіна М.А. Руснак А.П.

Судді: