Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

(заочне)

Справа № 116/5868/13-ц

Провадження № 2/116/2711/13

23.10.2013 року м. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді - Хіневич А.М.

при секретарі - Велішаєвій Е.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 (далі відповідач) про стягнення суми коштів за порушення умов договору позики, укладеного між сторонами 07.04.2011 року, а саме: пені у сумі 4269,82 грн.; 3% річних за користування грошовими коштами у сумі 1820,51 грн.; стягнення моральної шкоди у сумі 5000 грн.; судових витрат, які складаються із судового збору у сумі 458, 82 грн. та витрат на послуги адвоката у сумі 1000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.04.2011 року відповідач отримав від позивача в борг 28617 грн., про що свідчить договір, укладений між сторонами у формі розписки, і зобов'язався повернути відповідні кошти в обумовлений сторонами строк. У зв'язку із виниклою заборгованістю позивач звернувся до суду із позовом про стягнення суми за договором позики та просив стягнути пеню з розрахунку 18% річних, що відповідає середньому відсотку по депозитам банківських установ. Заочним рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 02.11.2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 28 617 грн. та судові витрати у сумі 286, 17 грн., в іншій частині позову відмовлено. Після набрання рішенням законної сили, ОСОБА_1 звернувся до виконавчої служби за примусовим виконанням рішення суду. До теперішнього часу сума заборгованості відповідачем не погашена, тобто він продовжує користуватись грошовими коштами. Таким чином, з відповідача повинна бути стягнена неустойка у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сумі 4269,82 грн. та 3 % річних за користування коштами у сумі 1820,51 грн. Крім того, внаслідок тривалих неправомірних дій ОСОБА_2 позивачу була спричинена моральна шкода, яка виразилась у душевних та моральних стражданнях, було порушено його нормальні життєві зв'язки, оскільки позивач не міг використовувати гроші на власний розсуд, він втратив сон та життєву рівновагу, змушений був звертатись за наданням юридичних послуг для захисту своїх прав та інтересів. Враховуючи характер перенесених позивачем моральних страждань, істотність вимушених змін у життєвих і соціальних стосунках, час та зусилля, необхідні для їх відновлення, позивач просить стягнути з відповідача суму моральної шкоди у сумі 5000 грн.

В судове засідання представник позивача - адвокат ОСОБА_3, яка діє на підставі договору про надання правової допомоги, не з'явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належно, в письмовій заяві до суду просила розглянути справу без присутності представника позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі по тих же підставах, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно у відповідності до ст.74 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив, заперечення проти позову не надав.

Згідно ч.2 ст.197 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, зі згоди представника позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст.224 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, суд дійшов до наступного.

Частиною 1 ст.3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких між сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

По справі встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Заочним рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 02.11.2012 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 28 617 грн. та судові витрати у сумі 286,17 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення 18% річних відмовлено. (а.с.11)

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до умов договору, укладеного між сторонами і оформленого у вигляді розписки, відповідач ОСОБА_2 зобов'язався в разі прострочення сплати суми позики у визначений сторонами строк сплатити суму неустойки у розмірі, відповідно до приписів Закону.

Частиною 1 статті 627 ЦК України задекларовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.1 ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приймаючи до уваги, що сторони домовилися про сплату неустойки у разі порушення зобов'язання за договором, але не встановили її розмір, виходячи з суті такого виду неустойки, як пеня, та положень ст.8 ЦК України, суд вважає можливим визначити суму неустойки, виходячи з приписів 1048 ЦК України, яка передбачає порядок визначення суми процентів за договором позики в разі їх не встановлення сторонами за договором у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Таким чином, суд погоджується із наданим позивачем розрахунком розміру пені за договором, оскільки такий розрахунок не спростований відповідачем і не перевищує розмір, визначений, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за період прострочки.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних від простроченої суми, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляцій за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми за період з 20.08.2011 року по 01.10.2013 року у розмірі 1820,51 грн.

Доданий позивачем до позовної заяви розрахунок вищевказаних сум заборгованості за договором позики приймається судом до уваги як письмовий доказ по справі на підтвердження обґрунтованості позовних вимог і у суду сумніву не викликає, не оспорений відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 1000 грн. витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 79 ЦК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 статті 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно із ч.1 ст.56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Вона допускається до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Судом встановлено, що 12.09.2013 року між адвокатом ОСОБА_3, яка діє на підставі Свідоцтва Кримської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури НОМЕР_2 від 31.10.2011 року, та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги. (а.с. 6).

Відповідно до зазначеного договору адвокат ОСОБА_3 отримала від позивача оплату за надання послуг з правової допомоги в цивільному спорі у сумі 1000 грн., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру №0190 від 12.09.2013 року. (а.с.5)

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та моральних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до цієї ж постанови, спори про відшкодування заподіяної фізичній або юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає із її положень; у випадках, передбачених нормами Цивільного Кодексу та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст.611 ЦК У країни у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тобто законодавець чітко визначив, у чому полягає моральна шкода, яка підлягає відшкодування в силу закону.

За змістом ст.23 ЦК України моральна шкода не полягає у вигляді душевних страждань особи внаслідок невиконання іншою особою своїх зобов'язань за договором позики, а самим договором позики у вигляді розписки відшкодування моральної шкоди при невиконанні умов договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не передбачено.

Крім того, позивачем не надано суду доказів, на підтвердження того, що порушення нормальних життєвих зв'язків, втрата сну та життєвої рівноваги позивача мало місце та відбулося з вини відповідача і перебуває з його діями у безпосередньому причинному зв'язку, як і не підтверджено доказами, що позивачу завдано інше ушкодженням здоров'я з вини відповідача та зазначена шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з діями відповідача.

Відшкодування моральної шкоди в зв'язку із невиконанням або неналежним виконанням договору позики Цивільним Кодексом чи іншим діючим законодавством не передбачено, таким чином, вимоги позивача про стягнення грошової суми у відшкодування моральної шкоди за невиконання договору позики не ґрунтуються на законі, тому задоволенню не підлягають.

Отже позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до положень статті 214 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Тому, на підставі ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача на відшкодування судових витрат 229,40 грн., як розмір судового збору, визначений відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.10, 15, 56, 60, 61, 79, 84, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені та моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Макеєвка Донецької області, індивідуальний ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_1, пеню за несвоєчасне повернення грошових коштів за договором позики від 07.04.2011 року у розмірі 4269,82 (чотири тисячі двісті шістдесят дев'ять) гривень 82 копійки; 3% річних за користування грошовими коштами у сумі 1 820,51 (одна тисяча вісімсот двадцять) гривень 51 копійка.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Макеєвка Донецької області, індивідуальний ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_1, на відшкодування судових витрат у сумі 1229,4 (одна тисяча двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок, з яких: витрати на оплату судового збору - 229,40 грн.; витрати з оплати правової допомоги - 1000 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя: А.М. Хіневич