УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 122/8314/2012Головуючий суду першої інстанції:Іщенко І.В.

№ провадження: 22-ц/190/4708/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Рошка М. В.

10 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді: Рошка М.В.,

Суддів:Сінані О.М.., Хмарук Н.С.,

При секретарі:Кутелія Я.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Головного управління МВС України в АР Крим, Головного управління Державної Казначейської служби України в АР Крим про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року позивач звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, в якому просив стягнути на його користь 468 664 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Зазначав, що 28 травня 2003 року відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 статті 286 КК України з приводу дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 04 серпня 2002 року на ділянці 8 км 900 м автодороги Сімферополь - Ялта - Севастополь. У цей же день йому було пред'явлено обвинувачення за зазначеною статтею КК України, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд і направлено справу до суду з обвинувальним висновком.

В подальшому постановою суду кримінальну справу було повернуто для проведення додаткового досудового слідства. Про хід досудового слідства йому нічого не повідомлялось. У зв'язку з цим він звертався з численними скаргами до різних інстанцій.

23 квітня 2012 року йому було повідомлено, що постановою слідчого від 20 серпня 2011 року зазначена кримінальна справа була закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

Він перебував під слідством протягом 8 років, 8 місяців і 25 днів і до нього був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. У зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, оскільки до нього змінилося ставлення знайомих і оточуючих; було обмежено коло його спілкування та ділових зв'язків; маючи юридичну освіту, він був позбавлений можливості влаштуватися на роботу в правоохоронні органи і на державну службу; не міг відремонтувати належний йому автомобіль і користуватися ним; був обмежений у свободі пересування і не міг виїжджати за межі м. Сімферополя; був вимушений звертатися зі скаргами на незаконність слідства у різні інстанції; відчував несправедливість внаслідок незаконного обвинувачення.

Просив відшкодувати йому за рахунок коштів Державного бюджету України 468664 грн. завданої моральної шкоди.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Справа слухалась судами неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06.02.2013 року зазначене рішення скасовано та ухвалене нове про задоволення позовних вимог частково. Стягнуто з ГУ Державної казначейської служби України в АРК за рахунок коштів державного бюджету України на користь позивача 113294 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 червня 2013 року рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06.02.2013 року скасовано, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції,просить ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, прокурора, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, позивач знаходився під слідством та судом у кримінальній справі з 28 травня 2003 року до 30 серпня 2004 року та його автомобіль був речовим доказом у справі у той самий період, про своє порушене право він дізнався не пізніше ніж 21 жовтня 2005 року. Внаслідок чого право позивача хоча і порушено, але не підлягає захисту з огляду на сплив строку позовної давності.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору та вважає, що судом першої інстанції повно і правильно встановлені всі дійсні обставини справи, які вирішено згідно з законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і утримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 2 частини 1 ст. 2 Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Відповідно до положень ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів Державного бюджету у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У судовому засіданні також досліджувалися матеріали кримінальної справи № 522534.

Матеріалами справи встановлено, що 28 травня 2003 року відносно ОСОБА_6 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. ( а.с. 179).

Раніше, 20.08.2002 року була порушена кримінальна справа по факту ДТП за частиною 1 статті 286 КК України.( а.с.102).

18 травня 2003 року ОСОБА_6 було пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченому ч.2 статті 286 КК України ( а.с.5-6) та обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а.с.81) .

Кримінальна справа за обвинувачем позивача направлена з обвинувальним висновком до суду.

Постановою Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 червня 2004 року справу за обвинуваченням ОСОБА_6 за частиною 2 ст. 286 КК України направлено на додаткове розслідування ( а.с.82-84).

30 серпня 2004 року слідчим ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим винесено постанову про припинення кримінального переслідування відносно ОСОБА_6 у справі № 522534 за частиною 2 ст. 286 КК України на підставі ст. 213 ЦПК України у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину. Цією ж постановою скасовано обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд ( а.с.85-86).

10 липня 2008 року заступником начальника ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим винесено постанову про закриття кримінальної справи № 522534 відносно ОСОБА_6 за частиною 2 ст. 286 КК України на підставі пункту 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину. Цією ж постановою ОСОБА_6 скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а речовий доказ - автомобіль «ОпельКадет» держ.номер НОМЕР_1- залишено власнику за належністю( а.с.88-90).

Дана постанова була скасована постановою прокурора прокуратури АР Крим від 23.09.2008 року і справа направлена для організації подальшого розслідування ( а.с.91)

Постановою заступника начальника ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим від 01 грудня 2009 року кримінальна справа № 522534 відносно позивача за частиною 2 ст. 286 КК України знов була закрита на підставі пункту 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину. Цією ж постановою ОСОБА_6 скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а речовий доказ - автомобіль залишено власнику за належністю ( а.с.92-95).

Постановою прокурора прокуратури АР Крим від 01 жовтня 2010 року дана постанова скасована і справа направлена для подальшого розслідування ( а.с.96).

Постановою заступника начальника ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АР Крим від 04 лютого 2011 року кримінальна справа № 522534 за фактом заподіяння внаслідок ДТП тілесних ушкоджень громадянам ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 закрита на підставі пункту 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діях складу злочину. Цією ж постановою речові докази - транспортні засоби залишено власникам за належністю ( а.с.97-100).

Дана постанова скасована постановою прокурора прокуратури АР Крим від 18 березня 2011 року і справа направлена для організації подальшого розслідування ( а.с.101).

Постановою старшого слідчого Сімферопольського РО ГУ МВС України в АР Крим від 20 серпня 2011 року кримінальна справа № 522534 за фактом заподіяння внаслідок ДТП тілесних ушкоджень громадянам ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 закрита на підставі пункту 2 ст. 6 КПК України за відсутністю складу злочину. Цією ж постановою речові докази - транспортні засоби залишено власникам за належністю ( а.с.7-8).

Позивач дану постанову оскаржив до суду.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 червня 2012 року у задоволенні скарги ОСОБА_6 відмовлено ( а.с.53).

Таким чином, як вбачається з викладенного, постанова слідчого від 30 серпня 2004 року про припинення кримінального переслідування відносно ОСОБА_6 у справі № 522534 за частиною 2 ст. 286 КК України на підставі ст. 213 ЦПК України у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину ( а.с.85-86) не скасована та має закону силу.

Виходячи з наведеного, позивач перебував під слідством та судом у період з 28 травня 2003 року до 30 серпня 2004 року.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з переписки позивача з слідчим відділом Сімферопольського РВ ГУ МВС України в АР Крим, прокуратурою АР Крим позивач станом на серпень 2009 року був повідомлений, що він не є звинуваченим по справі, а має статус свідка ( а.с.61, лист ГУ МВС України в АРК від 17.08.2009 року), листом прокуратури АРК від 21.10.2005 року позивач також був повідомлений про те, що кримінальна справа розслідується за фактом ДТП, а не відносно нього ( а.с.63).

З позовною заявою до суду ОСОБА_6 звернувся 04.10.2012 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів щодо поважності причин пропущення строку на звернення до суду про зупинення або переривання перебігу позовної давності.

Приписами частини 3,4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що приймаючи до розгляду скаргу позивача на постанову слідчого від 20.08.2011 року та ухваливши рішення Залізничний районий суд м.Сімферополя АРК визнав його статус як звинуваченого тому, що це суперечить вимогам законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування судового рішення.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами цивільної справи.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 303, 304, 307-308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Рошка М.В. Сінані О.М. Хмарук Н.С.