№ справи:117/6332/12 Головуючий суду першої інстанції:Смолій А.М.

№ провадження:22-ц/190/5191/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Харченко І. О.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Харченко І.О.

суддів:Любобратцевої Н.І. Філатової Є.В.

при секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - приватний нотаріус Сакського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_9, про визнання удаваним договору дарування частки квартири та визнання його договором купівлі-продажу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

25 вересня 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_8, третя особа - приватний нотаріус Сакського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_9, про визнання удаваним договору дарування частки квартири та визнання його договором купівлі-продажу. Вимоги мотивовані тим, що в період з 12.12.2003 року по 21.02.2012 року вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_10, вели спільне господарство, сумісно несли витрати щодо його утримання. Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 21.02.2012 року шлюб між сторонами був розірваний. В період находження у шлюбі, ними було придбано майно, а саме: однокімнатна квартира АДРЕСА_1. Вартість вказаної квартири за згодою сторін була визначена в 2000 доларів США. Усіма питаннями щодо оформлення угоди займався ОСОБА_10 В добровільному порядку здійснити поділ сумісно нажитого майна після розірвання шлюбу ОСОБА_10 відмовився, у зв'язку з чим вона була змушена звернутись до суду із позовом про поділ майна в судовому порядку. При розгляді справи їй стало відомо, що спірна квартира була оформлена договором дарування, та є особистою власністю ОСОБА_10 Вважає дану угоду удаваною, яку сторони здійснили для прикриття іншої угоди, а саме: договору купівлі-продажу. Просила визнати удаваним договір дарування від 03.12.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Сакського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_9, згідно якого ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_10 16/100 часток квартири АДРЕСА_1. Визнати, що між ОСОБА_8 і ОСОБА_10 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири. Стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Ухвалою Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2013 року ОСОБА_7 залучено до участі у даній справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_10.

Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - приватний нотаріус Сакського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_9, про визнання удаваним договору дарування частки квартири та визнання його договором купівлі-продажу відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову у повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив норми матеріального і процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що суд ухилився від процесуального обов'язку в частині отримання письмових доказів по справі, у зв'язку з чим висновок суду про відсутність доказів визнання угоди удаваною, слід вважати необґрунтованим.

Від відповідачки ОСОБА_8 до апеляційного суду надійшли письмові заперечення, в яких вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (аркуші справи 141-143).

Частиною 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Враховуюче вищенаведене колегія суддів вважає за можливе розгляд справи за відсутності не з'явившихся учасників процесу, а лише за участю їх представників, оскільки про місце та час слухання справи вони повідомлені належним чином, що підтверджено матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянтки ОСОБА_6 - ОСОБА_14, діючого на підставі довіреності, представника ОСОБА_7 - ОСОБА_15, діючої на підставі довіреності, представника ОСОБА_8 - ОСОБА_16, діючої на підставі ордеру, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини 1 статті 10, частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судові рішення по цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, що містяться у пункті 2, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 Цивільного процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем того факту, що сторони правочину свідомо, з певною метою, оформили саме договір дарування замість договору купівлі-продажу.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і визнає їх обґрунтованими та законними, оскільки вони не суперечать фактичним обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 пункту 2 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Згідно із статтею 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_10 за договором від 03 грудня 2004 року отримав в дар від ОСОБА_8 16/100 часток квартири АДРЕСА_1 (аркуш справи 4).

Вважаючи вказаний договір удаваним правочином, позивачка ОСОБА_6 посилалась на те, що насправді сторони мали на меті укласти договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна за суму 2000 доларів США.

Згідно приписам статті 235 Цивільного кодексу України удаваним правочином є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили і якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В той же час, для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", недійсним може бути визнаний не той правочин, який сторона вважає удаваним, а, навпаки, лише правочин, який сторонами вчинено насправді і тільки за умови, якщо він суперечить закону.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із частиною 1 статті 218 Цивільного кодексу України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частини може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

За змістом вказаних норм не може підтверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Рішення суду не може ґрунтуватися й на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_6 не була стороною вказаного договору, а допустимих доказів на підтвердження наміру відповідачів ОСОБА_10 та ОСОБА_8 укласти саме договір купівлі-продажу спірної квартири та доказів, які б свідчили про досягнення між сторонами договору згоди з усіх істотних умов такого договору, а також того, що умовою оспорюваного договору була сплата відповідних коштів, вона не надала, що й було підставою для відмови у задоволені її позову.

Навпаки, у пункті 9 договору дарування від 03 грудня 2004 року вбачається, що сторони договору: дарувальник (ОСОБА_8) та обдаровуваний (ОСОБА_10), стверджували, що цей договір не приховує інший правочин та він вчинений з метою створення правових наслідків, які обумовлюються цим договором. Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_10 (за життя в судових засіданнях) та відповідачка ОСОБА_8 письмово (аркуші справи 24-25, 141-142) категорично заперечували проти задоволення заявлених ОСОБА_6 вимог щодо визнання укладеного ними 03 грудня 2004 року договору дарування удаванним, наполягаючи на його добровільності, безоплатності та відповідності закону.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що оскільки позивачка не була стороною спірного договору, до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 235 Цивільного кодексу України, які містять правові наслідки удаваного правочину, який сторони правочину насправді вчинили для приховання іншого правочину, і стосуються тільки сторін договору.

Колегія суддів також вважає за необхідне вказати, що позивачка ОСОБА_6 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_10, з 2004 року проживаючи у спірній квартирі, й, як зазначено в позові, витрачаючи разом з відповідачем кошти на утримання спірного нерухомого майна, не могла не знати про характер укладеного договору.

На підставі статті 13 Цивільного кодексу України особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України надає кожній особі право звернутися до суду за захистом свого особистого порушеного немайнового або майнового права та інтересу. На підставі частини 3 цієї ж статті суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини 2-5 статті 13 цього Кодексу, тобто у разі відсутності порушеного права.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права про відмову в задоволені вимог ОСОБА_6 у повному обсязі.

Безпідставними є доводи апелянтки ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_14 щодо оплатності спірного договору дарування шляхом погашення наявної заборгованості за газ відповідачем ОСОБА_10, оскільки з тексту договору дарування вбачається, що на час підписання зазначеного договору заборгованість по комунальним та іншим платежам відсутня (пункт 5 договору). Також, з наданих суду позивачкою ксерокопій квитанцій за газ (оригінал був оглянутий судом в судовому засіданні апеляційного суду) вбачається, що ОСОБА_10 в червні 2005 року сплачено 67 грн. 25 коп. З простих арифметичних розрахунків вбачається, що це є платою за поточні платежі за газ нового власника ОСОБА_10 з моменту отримання цієї квартири в дар (грудень 2004 року) до моменту оплати (червень 2005 року) (аркуш справи 119). Матеріали справи не містять належного доказу наявності у ОСОБА_8 на момент відчуження спірного майна яких-небудь боргів за комунальні платежі. З наданої суду апеляційної інстанції квитанції вбачається, що невідомою особою зазначено про борг в 43 (сорок три) грн. 00 коп. (аркуш справи 119). Проте, матеріали справи не містять належних доказів наявності такого боргу у ОСОБА_8, оплати цього боргу ОСОБА_10 та домовленість про оплатність договору дарування між сторонами в такій спосіб та саме на таку суму.

В обґрунтування своєї апеляції ОСОБА_6 також послалася на те, що оскільки у ОСОБА_8 був неповнолітній син, то дарування квартири без узгодження з органом опіки та піклування веде до недійсності такого правочину. Проте зазначені доводи є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, що дитина була зареєстрована за спірною адресою та мала право власності та/або користування відчуженим майном, оскільки навіть з наданих позивачкою ОСОБА_6 квитанцій про оплату за комунальні платежі вбачається, що ОСОБА_8 оплачувала платежі з розрахунку за одну особу (аркуш справи 118).

Що стосується інших доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303, 304, 305, 307, 308, 313-314, 324-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяті днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

І.О.Харченко Н.І.Любобратцева Є.В.Філатова