Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2006 р. Справа № 49/77-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Могилєвкіна Ю.О., суддів Пушай В.І., Плужник О.В.
при секретарі - Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача –не з’явився
відповідача –Осьмухін С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3906Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2006 р. по справі № 49/77-06
за позовом –ВАТ „Восток”, смт. Золочів
до –Науково-виробничої фірми „Сінтал Д” –ТОВ, м. Харків
про стягнення 26953,80 грн.
встановила:
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість згідно договору № 60т/28 від 02.08.2005 року про виділення автотранспорту та надання транспортних послуг у розмірі 26953,80 грн., з яких 6928,99 грн. - сума заборгованості та 20024,81 грн. - сума штрафних санкцій. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 102 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. та витрати за послуги адвоката у розмірі 3000 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.10.2006 р. по справі № 49/77-06 (суддя Кононова О.В.), позов задоволено частково. Стягнено з Наукової виробничої фірми "Сінтал Д" (адреса: 61070, м. Харків, вул. Чкалова, б. 7, п/р 260079800796 в ВАТ "ТММ-банк" м. Києва, МФО 300896, код ЄДРПОУ 14073681) на користь Відкритого акціонерного товариства "Восток" (адреса: 62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Вокзальна, 14, р/р 260046112 в ВАТ "Мегабанк" м. Харків, МФО 351629, код ЄДРПОУ 03115169) -6928,99 грн. основного боргу, 652,84 грн. пені та 738,21 грн. судових витрат. В решті позову відмовлено.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права.
Свою скаргу відповідач обґрунтовує тим, що господарський суд Харківської області, прийнявши рішення від 02.10.2006 р., неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України), так як не звернув увагу на те, що Відповідач вже сплатив Позивачу заборгованість, яку раніше визнано Відповідачем у розмірі - 6 928,99 грн., доказом чого є платіжне доручення № 1147 від 14.09.2006 р.
Також відповідач зазначає, що Господарський суд Харківської області, не звернув увагу на те, що як адвокат Ісоєв М. Н., з яким Позивач уклав договір доручення на ведення справ в гос подарському суді, так і особисто Позивач, порушили вимоги п. п. 4.2 вказа ного договору, згідно з яким Позивач сплачує адвокату, у випадку особистого представництва адвоката у суді, гонорар у сумі 1000 грн., а також додатково 10 % від загального обсягу грошових коштів, сплачених адвокату 500,00 грн. та 1000,00 грн. у випадку прийняття судовими органами рішення на користь Позивача (тобто - майбутні витрати Позивача), хоча суду було надано квитан цію № 55 від 08.08.2006 р. на суму 3 000,00 грн.
Наразі в Законі України "Про адвокатуру" немає норм, що визначають по рядок установлення витрат на послуги адвоката, однак ст. 44 ГПК України пе редбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Згідно з ст. 33 Правил адвокатської етики, гонорар, отримуваний адво катом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і по рядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання дору чення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються дору чення; необхідність досвіду для його успішного завершення та інше.
В даному випадку, витрати на послуги адвоката у розмірі 738,21 грн. Відповідач, вважає необґрунтованими та завищеними.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. Свого представника в судове засідання не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміни рішення місцевого господарського суду з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено місцевим господарським судом02.08.2005 року між ВАТ "Восток" (далі позивач) та НВФ "Сінтал Д" (далі відповідач) був укладений договір № 60т/28 на виділення автотранспорту. Згідно п. 1.1. договору відповідач повинен був надавати замовлення в письмовій або усній формі для виділення автотранспорту для перевезення вантажу або пасажирів, а позивач забезпечити виділення автотранспорту під завданий вид перевезень. Відповідно п. 2.1. договору відповідач зобов'язався здійснювати попередню оплату за автопослуги за договірним тарифом по безготівковому розрахунку або готівкою за кожен день перевезень.
Як свідчать матеріали справи, позивач надав відповідачеві послуги з перевезення цукрового буряку, вартість яких визначена в калькуляції перевезень за договірним тарифом, проте відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, не сплатив у визначені договорами строки, порядку та розмірі вартість наданих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 6928,99 гри, яка до цього часу не сплачена. До матеріалів справи доданий акт звірки взаємних розрахунків на зазначену суму підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач направляв відповідачеві вимогу про сплату № 47 від 03.04.2006 року на суму 6928,99 грн. та претензію № 54 від 10.04.2006 року з вимогою про сплату 6928,99 грн. заборгованості та 7205,12 грн. штрафу. Проте, відповідач у встановлені терміни суму заборгованості не перерахував, відповідних відповідей не надав.
Загальні умови виконання зобов'язання встановлені ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За таких підстав, суд, за наданими до матеріалів справи доказами, визнав вимогу позивача про стягнення 6928,99 грн. основного боргу обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свого представника в судове засідання 02 жовтня 2006 року не направив та не повідомив суд про проведену сплату основного боргу у розмірі - 6 928,99 грн. за платіжним дорученням № 1147 від 14.09.2006 р.
Тобто, з вини відповідача (скаржника) суд не врахував проведену оплату відповідачем суми боргу після звернення позивача із позовом, тому рішення в цій частині підлягає скасуванню (не з вини місцевого господарського суду) із припиненням провадження у справі в цій частині позову, але з віднесенням судових витрат в цій частині на відповідача.
Пунктом. 3.1. договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної сплати понад 3-х днів після перевезення з відповідача повинен стягуватись штраф у розмірі 1 % за кожен день прострочення платежу. У зв'язку з цим позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 20024,81 грн. штрафу, нарахованого за період з 14.09.2005 року по 01.07.2006 року.
Відповідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже за своєю правовою природою заявлена до стягнення сума штрафу є пенею.
Відповідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 р., платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 вказаного Закону передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України,ё нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. З урахуванням строків оплати за договором нарахування пені повинно здійснюватись за період з 14.09.2005 року по 14.03.2006 року.
Відповідач надав розрахунок пені, якій не відповідає зазначеним нормам чинного законодавства, а відповідно норм, що коментуються та з урахуванням вказаного періоду належна до сплати сума пені за прострочення виконання грошового зобов'язання становить 652,84 грн. Отже суд обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій, а саме пені у розмірі 652,84 грн., та відмовив в задоволенні решти вимог про стягнення штрафу у розмірі 19371,97 грн.
Крім того, в позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 3000 грн. сплачених адвокатських послуг. В обґрунтування заявленої цієї вимоги позивач надав суду договір на доручення введення справи в господарському суді № 26 від 03.07.2006 року, який він уклав з адвокатом Ісоєвим М.Н. Також до матеріалів справи додана квитанція № 55 від 08.08.2006 року про сплату адвокатові вартості наданих послуг у розмірі 3000 грн.
Відповідно ст. 44 ГПК України, витрати пов'язані зі сплатою послуг адвоката відносяться до складу судових витрат. Суд, враховуючи вимоги статей 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно яких, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та витрати за послуги адвоката, поклав на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Тобто місцевий господарський суд при прийнятті рішення врахував розумність та обґрунтованість стягненої суми судових витрат та поклав судові витрати в сумі 738,21 грн. на відповідача, відповідно до ст. 49 ГПК України оскільки з його вини спір було доведено до суду.
На підставі викладеного, керуючись п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ст.ст. 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, п. 2 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2006 р. по справі №49/77-06 змінити. Рішення в частині стягнення –6928,99 грн. основного боргу скасувати та провадження у справі в цій частині позову припинити. В іншій частині рішення залишити без змін.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
суддя Пушай В.І.
суддя Плужник О.В.