Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" серпня 2006 р. Справа № АС-3/71-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Токар М.В., судді Сіверін В.І. , Фоміна В.О.
при секретарі Саутенко К.О.
за участю представників сторін:
позивача – Карманова Н.В., дор. № 725/Д від 02.07.2006 р.
відповідача –Мельниченко І.З., доручення у справі
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1606С/1-11) на постанову господарського суду Сумської області від 27.03.2006 р. по справі № АС-3/71-06
за позовом Акціонерного комерційного банку “Правекс-банк”, м. Київ
до Державної податкової інспекції в м. Суми
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
встановила:
Постановою господарського суду Сумської області від 27.03.2006 р. по справі № АС-3/71-06 (суддя Левченко П.І.) задоволені позовні вимоги позивача повністю та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Суми № 0000011707/0/17319/23634948/1495 від 17.01.2006 р. про стягнення з Сумської філії АКБ “Правекс-Банк” суми податкового зобов’язання в розмірі 31896,30 грн., а також присуджено з державного бюджету на користь Акціонерного комерційного банку “Правекс-Банк” 3,40 грн. судових витрати по сплаті судового збору.
Відповідач з постановою господарського суду Сумської області не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Сумської області скасувати. Прийняти ухвалу, якою відмовити в задоволенні позовних вимог АКБ “Правекс-банк”, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Позивач вважає постанову місцевого господарського суду законною та обґрунтованою, у зв’язку з чим, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 КАС України, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у м. Суми в період з 29.11.2005 р. по 26.12.2005 р. була проведена планова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства Сумської філії АКБ "Правекс-Банк", в тому числі щодо правильності обчислення та своєчасності сплати прибуткового податку з громадян за період з 01.10.2003 р. по 30.09.2005 р.
Актом про результати проведення перевірки № 34/220/2363/23634948 від 10.01.2006 р. встановлено порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян" в частині застосування прогресивної шкали ставок, що призвело до неповного утримання та неперерахування прибуткового податку до бюджету.
На підставі вказаного акту ДПІ в м. Суми було складено податкове повідомлення-рішення № 0000011707/0/17319/23634948/1495 від 17.01.2006 р., яким Сумську філію позивача зобов'язано сплатити донарахований прибутковій податок в сумі 10632,10 грн. та штрафні санкції в сумі 21264,20 грн. Всього сума податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням складає 31896,30 грн.
Позивач заперечує проти висновків, викладених ДПІ в м. Суми в акті перевірки, мотивуючи тим, що основним джерелом регулювання справляння прибуткового податку з фізичних осіб є Декрет Кабінету Міністрів від 26.12.1992 р. № 13-92, в статтях 6, 7 якого запроваджені основні механізми нарахування і стягнення прибуткового податку, в тому числі визначена шкала ставок із встановленням неоподатковуваного мінімуму у розмірі мінімальної заробітної плати. Отже, вищезазначеним Декретом було встановлено принцип визначення неоподатковуваного мінімуму у розмірі мінімальної заробітної плати.
Статтею 1 Закону України "Про систему оподаткування” встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових) платежів, за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергії і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Таким чином, враховуючи, що "неоподатковуваний мінімум" є основою для встановлення ставок і відповідно елементом механізму сплати податку, його розмір повинен визначатися виключно на законодавчому рівні.
Тому встановлення положень стосовно розрахунків прибуткового податку іншими нормативно-правовими актами ніж закони (в тому числі і Указами Президента України) не можна визнати правомірними.
Аналогічна норма міститься також в Постанові Верховної Ради України "Про застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування в Україні" та Законі України "Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування."
Статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" податок на доходи фізичних осіб віднесено до загальнодержавних податків. А відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок встановлення ставок подат ків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільги щодо оподаткування встановлюються або змінюються виключно законами України з питань оподаткування.
Основним Законом з питання оподаткування доходів фізичних осіб, який діяв під час спірних правовідносин, був Декрет Кабінету Міністрів Украї ни "Про прибутковий податок з громадян", прийнятий на підставі Закону Укра їни "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень ви давати декрети в сфері законодавчого регулювання".
На підставі статті 2 вказаного Декрету об'єктом оподаткування у гро мадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподаткову ваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатко вуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так і за її межами.
У статті 6 цього Декрету визначено, що сукупний оподатковуваний до ход зменшується на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого чинним законодавством розміру мініма льної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум).
Ставки прибуткового податку з громадян визначені ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п. 1 якої встановлено шкалу обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної роботи в мінімальних місячних заробітних платах.
Таким чином, виходячи зі змісту вказаних норм неоподатковуваним мінімумом для обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної роботи є мі німальна заробітна плата.
Крім того, слід зазначити, що розмір мінімальної заробітної плати є законодавчо врегульованим. Зміни щодо визначення ставкики оподаткуван ня до статей 6 та 7 Декрету Кабінету міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" у законодавчому порядку не вносились.
Виходячи з того, що всі зміни щодо розміру неоподаткованого мінімуму встановлювалися саме в Указах Президента України, а ці нормативно-правові акти після прийняття Конституції 1996 р. не набувають юридичної сили закону, їх положення не можуть бути підставою для проведення розрахунків прибуткового податку фізичних осіб.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає безпідставним застосуванням до спірних правовідносин приписів Указу Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподатковування доходів громадян" без внесення відповідних змін до приписів Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" щодо встановлених ставок оподаткування за вказаним Декретом, про що обгрунтовано зазначено в постанові суду першої інстанції.
Крім донарахування прибуткового податку, відповідач застосував до позивача штрафні санкцій відповідно до п.п. 17.1.9. Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким передбачено, що у разі коли платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такої виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такою податку.
Однак колегія суддів дійшла висновку про те, податковими органами неправомірно застосовано дану норму Закону, виходячи з наступного.
Як вбачається з акту № 34/220/23634948 від 10.01.2006 р., перевіркою встановлено, що нарахування, утримання та перерахуванні прибуткового податку позивачем проводилося у строк, але, як стверджує відповідач, при обчисленні прибуткового податку слід було застосовувати шкалу ставок, встановлену Указом Президента.
В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні зазначено, що штрафні санкції застосовано на підставі пп. “б" пп. 4.2.2. Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Розмір штрафних санкцій, у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податку за підставами викладеними у п.п. “б” пп. 4.2.2. вищевказаного Закону, визначено пп. 17.1.3. цього Закону. Отже, відповідачем невірно обчислено суму штрафних санкцій.
Крім того, пп. 4.4.1. п. 4.4. ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Викладене свідчить, що постанова господарського суду Сумської області від 27.03.2006 р. по справі № АС-3/71-06 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства та матеріалів справи, тому колегія суддів вважає, що господарський суд дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим, підстави для скасування зазначеної постанови відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 195, 196, п. 1 ст. 198, статтями 206, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів апеляційного господарського суду, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Сумської області від 27.03.2006 р. по справі № АС-3/71-06 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали у повному обсязі.
Справу направити до господарського суду Сумської області.
Ухвалу складено у повному обсязі 11 серпня 2006 р.
Головуючий суддя Токар М.В.
Судді Сіверін В.І.
Фоміна В.О.