Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2006 р. Справа № АС-54/196-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Плужник О.В., судді Могилєвкін Ю.О., Гагін М.В.
при секретарі –Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Шебаніц Н.М.
відповідача - Філіпович В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3001Х/3-7) на постанову господарського суду Харківської області від 17.07.2006 р. по справі № АС-54/196-06
за позовом - Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків
до Підприємства споживчої кооперації „Лозівська торгівельно-виробнича міжрайбаза” Харківської обласпоживспілки, м.Лозова
про стягнення 3928,82 грн., -
встановила:
Постановою господарського суду Харківської області від 17.07.2006 року по справі № АС-54/196-06 (суддя Хачатрян В.С.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постанова мотивована з тих підстав, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. за формою № 10-ПІ за звітний період на підприємстві відповідача працював 1 інвалід і даний факт не заперечується позивачем, що інвалід хоча і не працював на підприємстві відповідача не повний рік, але Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не пов”язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді, тобто відповідачем фактично виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до вищезгаданого Закону та ін.
Позивач з постановою господарського суду не погоджується, вважає її такою, що прийнята з порушенням норм матеріального, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову і задовольнити його позовні вимоги.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач відповідно до „Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2005 р. повинен був створити 2 робочих місця, однак фактично на підприємстві відповідача за звітний період інвалідів не працювало; що суд першої інстанції при прийнятті постанови, на думку позивача, помилково не врахував той факт, що інвалід на підприємстві відповідача не працював повний рік.
В підтвердження апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, зокрема ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції 31.05.2005р. № 2602-ІV), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
Фактично, у відповідача, відповідно до державної звітності, а саме "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова-річна) за 2005р. на підприємстві не працювало жодного інваліда. У зв*язку з чим, згідно ст.20 вищезазначеного Закону зобов*язує підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати (у даному випадку ця сума складає 3879,17 грн. та пеня у розмірі 49,65 грн.) на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Крім того, відповідно до п.5 „Порядку сплати підприємствами (об*єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28 грудня 2001р., середньорічна зарплата на підприємстві обчислюється шляхом ділення суми нарахованого фонду оплати праці як в грошовій, так і в натуральній формі на середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу, що визначається у порядку, встановленому „Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві”, затвердженою наказом Мінстату України від 07.07.1995 р. № 171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 07.08.1995 р. за № 287/823 п.п.3.3.1-п.п.3.3.3 якої передбачено, що середньооблікова чисельність працівників облікового складу, т.б. особи, які за висновком МСЕК мають інвалідність повинні пропрацювати на підприємстві протягом всього звітного періоду.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що компетентні органи не зверталися на підприємство відповідача з вимогою про працевлаштування інвалідів; що виконавчий комітет Лозівської міської ради листом № 954 від 03.07.2006 р. повідомляв підприємство відповідача про те, що згідно рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради від 30.11.2004 р. за № 904 в переліку підприємств, які повинні бронювати місця для громадян, які потребують соціального захисту, підприємства відповідача немає; що наказом № 55 від 30.11.2005 р. на підприємство відповідача було працевлаштовано інваліда, в зв”язку з чим, як вважає відповідач, ним було виконано норматив по працевлаштуавнню інвалідів, відповідно до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, оскільки чисельність штату працівників на підприємстві в 2005 р. складала 24 особи та ін.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, судова колегія приходить до висновку про залишення рішення господарського суду Харківської області без змін з наступних підстав.
Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що Фонд України соціального захисту інвалідів діє на підставі затверджених ст. 10 та ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", „Порядку сплати підприємствами (об*єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28 грудня 2001р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №92 від 18.07.1991 р.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст.18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою КабМін України від 03.05.1995 р. „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров*я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, неналежне виконання обов*язку з боку відповідача відсутне, оскільки позивач не надав доказів, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування. Не надав доказів безпосередньо звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштуванні, і відмови в такому працевлаштуванні.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи в листопаді 2005 р. до відповідача звернувся інвалід Кашко В.А., якою згідно наказу від 30.11.2005 р. № 55 було прийнято сторожем, що було відображено у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Тобто відповідач виконав вимоги Закону України „Про основи соціальної захищенності інвалідів в Україні”, та Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, шляхом створення робочого місця та працевлаштування інваліда.
З огляду на вищевказане, висновки, викладені в постанові господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи позивача, з яких вони оспорюються, не можуть бути підставою для її скасування.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 167, 195, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -
ухвалила:
Постанова господарського суду Харківської області від 17.07.2006 року по справі № АС-54/196-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Плужник О.В.
судді Могилєвкін Ю.О.
Гагін М.В.