Україна
Харківський апеляційний господарський суд
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Адміністративна Головуючий по 1-й інстанції
справа №АС-16/360-06 суддя - Моїсеєнко В.М.
Доповідач по 2-й інстанції
суддя –Олійник В.Ф.
“10” жовтня 2006 р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Олійника В.Ф., суддів Кравець Т.В., Твердохліба А.Ф.
при секретарі –Кобзєвій Л.О.
за участю представників:
позивача –Бойко Л.М.
1-го відповідача –Дерев’янко О.В.
2-го відповідача – не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції (вх.№3204С/2-5)
на постанову господарського суду Сумської області від 17.07.2006р. по адміністративній справі №АС-16/360-06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп», м.Конотоп Сумської області
до 1. Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції в Сумській області
2. Управління державного казначейства в Сумській області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та зобов’язання вчинити певні дії,-
в с т а н о в и л а :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп», м.Конотоп Сумської області (далі ТОВ “Мотордеталь-Конотоп”) звернулось в суд з позовом до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції в Сумській області (Конотопська МДПІ) та Управління державного казначейства в Сумській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №021032311/0 від 20.03.2006 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 332363,38 грн. Повністю та зобов’язання Управління Державного Казначейства у Сумській області перерахувати з Державного бюджету суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 181813,00 грн.
Заявою від 05.07.2006 р., в зв’язку з частковим відшкодуванням відповідачами ПДВ, позивач уточнив суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню та просив зобов’язати 2-го відповідача перерахувати 128695,00 грн. як відшкодування ПДВ.
Постановою господарського суду Сумської області від 17.07.2006р. по справі №АС-16/360-06 позов було задоволено.
В апеляційній скарзі Конотопська МДПІ ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової ухвали, якою відмовити ТОВ “Мотордеталь-Конотоп” у задоволенні позовних вимог, оскільки судом першої інстанції не повністю з’ясовані обставини справи та невірно застосовані норми матеріального права, не досліджено питання надходження податку на додану вартість до бюджету. Товарно-матеріальні цінності постачаються позивачу через посередників, а провести перевірку деяких посередників у ланцюгу до виробника з тих, чи інших причин є неможливим, бо вони або не знаходяться за юридичною адресою, або не з’являються на виклики до податкових інспекцій. Крім інших обов’язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачає обов’язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум. Згідно з п.п.7.7.5 п.7.7 Закону суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.
ТОВ “Мотордеталь-Конотоп” в запереченнях на апеляційну скаргу зазначило, що у акті перевірки не висвітлені показники, які відображені у деклараціях з ПДВ і не вказано фактичні показники, що виявлені в ході перевірки та які мало б задекларувати ТОВ “Мотордеталь-Конотоп” у зазначених деклараціях. Податковим органом не доведено порушення позивачем п.7.4.1 Закону “Про податок на додану вартість”, який регламентує порядок формування податкового кредиту, оскільки, Позивачем до податкового кредиту включались суми податку на додану вартість відповідно до вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону “Про податок на додану вартість” та які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, що додані до матеріалів справи. Податок на додану вартість є непрямим податком, а тому обов’язок покупця товару в сплаті непрямого податку завершується із сплатою вартості придбаного товару, а обов’язок утримання та перерахування до бюджету покладається на продавця послуг згідно п.1.3, 1.6 ст.1 Закону “Про податок на додану вартість”. Підпунктом 7.7.1, 7.7.2, 7.7.4, 7.7.5, 7.7.6 п.7.7 Закону передбачено порядок та терміни відшкодування ПДВ, але у передбачений Законом термін ПДВ відшкодовано не було.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 КАС України, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів справи, судом першої інстанції визнано встановленим, що ТОВ «Мотордеталь-Конотоп»створене в результаті реорганізації ЗАТ «Мотордеталь-Правекс»шляхом його перетворення, зареєстроване Державним реєстратором виконавчого комітету Конотопської міської ради 08.08.2005 р. та взято на податковий облік Конотопською МДПІ 12.08.2005 р. за №2428. Позивача зареєстровано 1-м відповідачем як платника податку на додану вартість, про що видано свідоцтво №25465253 від 15.08.2005 р. та присвоєно індивідуальний податковий №305739818050.
З 01.03.2006 р. по 06.03.2006 р. посадовими особами 1-го відповідача у позивача була проведена документальна невиїзна перевірка з питань правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість по деклараціях з ПДВ за вересень 2004 р., жовтень 2004 р., березень 2005 р., квітень 2005 р., травень 2005 р., липень 2005 р. та серпень 2005 р..
За результатами перевірки складено Акт №58/23-3/30573983/23 від 06.03.2006 р., за висновком якого позивачем порушені вимоги п.1.3, п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.5 п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168-ВР від 03.04.97 р. зі змінами та доповненнями, внаслідок чого зменшується заявлена сума ПДВ до відшкодування з бюджету на 332363,38 грн., в т.ч. за вересень 2004 р. на суму 72754,00 грн., жовтень 2004 р. на суму 60227,98 грн., грудень 2004 р.- 19943,80 грн., березень 2005 р. –28430,96 грн., квітень 2005 р. –16486 грн., травень 2005 р. –78275,72 грн., липень 2005 р. –44627,00 грн., серпень 2005 р. –11618 грн.
Як видно з акту перевірки суть порушення позивачем полягала в тому, що по ланцюгу до виробника сплата ПДВ до бюджету не здійснена, а п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону “Про податок на додану вартість”, крім обов’язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов’язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Законом встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету та відшкодуванням податку на додану вартість. Право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті ПДВ в ціні товару.
Зазначений акт підписаний посадовими особами позивача із запереченнями.
На підставі акту перевірки, 20 березня 2006 р. 1-м відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №021032311/0, яким повідомлено позивача, що згідно з п.п “б”, “в” п.п.4.2.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено порушення п.1.3, п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1, п.7.4, п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” у ТОВ “Мотордеталь-Конотоп” та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 332363,38 грн.
Проте колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що 1-й відповідач видав оскаржуване податкове повідомлення-рішення з порушенням вимог діючого податкового законодавства.
Так Пунктом 1.3. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено, що платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Пункт 1.6. Закону визначає податкове зобов’язання як загальну суму податку, одержану (нараховану) платником податку - продавцем товарів (робіт, послуг) в звітному періоді від покупця. Таким чином, виходячи із зазначених вище норм Закону, обов’язок сплатити ПДВ і обов’язок утримати ПДВ із вартості проданого товару (робіт, послуг) та внести ПДВ до бюджету, покладаються Законом на різних осіб. Обов’язок сплатити ПДВ у вартості придбаного товару покладається на покупця, а обов’язок утримати та внести до бюджету ПДВ, сплачений покупцем у вартості товару (робіт, послуг), покладається на продавця товарів (робіт, послуг). Такий висновок підтверджується і іншими нормами Закону України „Про податок на додану вартість”. Так, п.п. 6.1.1. п.6.1. ст.6 Закону передбачається, що „податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону та додається до ціни товарів (робіт, послуг)” продавцем таких товарів. Така ж норма передбачається і п. 7.1. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Податкова накладна, що видається платником податку-продавцем у відповідності до вимог п. 7.2. ст.7 Закону, є ні чим іншим, як документом, що підтверджує факт отримання продавцем товару оплати ПДВ від іншого платника податку-покупця. Саме такий порядок сплати, утримання та внесення до бюджету сум ПДВ є прикладом справляння непрямого податку, при якому обов’язок сплати податку покладається на покупця товару (робіт, послуг), а обов’язок утримання такого непрямого податку із вартості проданого товару (робіт, послуг) та перерахування (внесення) його до бюджету несе продавець такого товару (робіт, послуг). При цьому покупець, окрім сплати ціни придбаного товару, додатково сплачує продавцю таких товарів (робіт, послуг) непрямий податок. Обов’язок покупця товару при справлянні непрямого податку завершується із сплатою вартості придбаного товару (робіт, послуг) продавцю.
Враховуючи вимоги п. 1.3, 1.6, 1.8 ст. 1, п.п. 6.1.1 п.6.1 ст. 6, п. 7.1, 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” колегія суддів вважає, що сплата позивачем ПДВ була здійснена при оплаті придбаного ним товару (робіт, послуг) від продавців таких товарів (робіт, послуг), і факт сплати позивачем ПДВ продавцям підтверджується виданими останніми податковими накладними, які оформлені у відповідності до вимог Закону України „Про податок на додану вартість”, що не заперечується 1-м відповідачем.
Виходячи з вимог п.1.8 Закону України „Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування це сума податку, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Розмір надмірної сплати ПДВ становить різницю між сумою сплаченого позивачем ПДВ як покупця товарів (робіт, послуг) у вартості придбаних ним товарів (робіт, послуг) і сумою ПДВ, яку позивач отримав уже як продавець товарів (робіт, послуг) від покупців у вартості проданих позивачем товарів (робіт, послуг). Саме такий порядок визначення суми надмірної сплати ПДВ передбачається вимогами п.п. 7.7.1 п.7.1 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, який регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, тобто який згідно вимог п. 1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” є надміру сплаченим. Саме такий випадок, „визначений цим Законом”, встановлено п.п.7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, у якому зазначається, що у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України. Такий висновок підтверджується і іншими нормативними актами, прийнятими на виконання вимог Закону України „Про податок на додану вартість”. Так, у п.2.1. „Порядку відшкодування податку на додану вартість”, затвердженому спільним наказом ДПА та Держказначейства України від 02.07.1997 р. №209/72 зазначено, якщо за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду має від'ємне значення, то така сума підлягає (як надміру сплачена) відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України.
1-й відповідач не надав суду доказів щодо визнання угод на придбання товарів (робіт, послуг) недійсними, визнання свідоцтв про реєстрацію платників податку на додану вартість –постачальників позивача –недійсними. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суми ПДВ за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів, і в зв’язку з цим, жодних підстав для зменшення сум відшкодування ПДВ за відповідні періоди не має.
Враховуючи те, що відповідальність за утримання та внесення до державного бюджету сум ПДВ покладається законом на платників податку - постачальників товарів (робіт, послуг), зменшення відповідачем 1 суми відшкодування ПДВ позивачу набуває характеру адміністративно-господарської санкції за дії (утримання та внесення ПДВ до Державного бюджету), обов’язок виконання яких за законом не покладаються на позивача. Цей обов’язок за змістом норм п.1.3 та п.1.8. Закону України „Про податок на додану вартість” покладається на постачальника (продавця) товарів (робіт, послуг).
У відповідності до ч.1 ст.19 Конституції України ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. За таких обставин, покладення відповідальності на позивача за дії (бездіяльність) інших осіб (постачальників товарів (робіт, послуг)) протирічить загальним принципам права –настання юридичної відповідальності тільки за умови винних дій (бездіяльності).
Крім того колегія суддів виходить з того, що згідно п.1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.п.7.7.3. п.7.3. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів ( робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування були дані тільки податкової декларації за звітний період. Зазначений Закон не передбачав надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених ( нарахованих ) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів ( робіт, послуг ), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва ( обороту ) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України "Про податок на додану вартість" не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Про зазначене також вказано і в Постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2006 року по справі за позовом суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи Л.
Законом України „Про податок на додану вартість” передбачені такі ситуації, а саме в підпункті 7.7.5 п.7.7. ст.7 цього Закону передбачено, що у випадку коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до Державного бюджету України.
Наведене дає підстави колегії суддів прийти до переконливого висновку, що податкове повідомлення-рішення 1-го відповідача № 021032311/0 від 20.03.2006р. про зменшення суми відшкодування позивачу податку на додану вартість за податкові періоди вересень, жовтень, грудень 2004р., березень, квітень, травень, липень, серпень 2005р. на загальну суму 332363,38 грн., прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме вимог Закону України „Про податок на додану вартість” та ст.19 Конституції України.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем були подані 1-му відповідачу декларації з податку на додану вартість за результатами діяльності у липні, серпні, вересні, листопаді, грудні 2005 р., по яких бюджетне відшкодування здійснено частково. Не відшкодована сума податку на додану вартість по цих деклараціях становить 128695,00 грн. (сто двадцять вісім тисяч шістсот дев’яносто п’ять) грн. в т. ч.:
за липень 2005 р. –44 627,00 грн.; за серпень 2005 р. –14 069,00 грн.; за вересень 2005 р. - 9 737,00 грн.; за листопад 2005 р. – 24 928,00 грн.; за грудень 2005 р. –35 334,00 грн.
1-м відповідачем не спростовується і не заперечується та обставина, що включення позивачем до податкового кредиту сум сплачених податків кореспондується з п.7.4 ст.7 Закону „Про податок на додану вартість” та відповідно до довідок позапланових виїзних перевірок про результати документальних перевірок правильності обчислення розрахунку бюджетного відшкодування № 204/23-3/30573983 від 27.09.2005 р., № /23-3/30573983 від 30.11.2005 р., № 243/23-3/30573983 від 24.10.2005 р., № 14/23-10/10/30573983 від 27.01.2006 р., № 60/23-3/30573983 від 07.03.2006 р., № 99/23-3/30573983 від 07.04.2006 р. податковий орган не виявив невідповідності сум бюджетного відшкодування сумам, заявленим у податкових деклараціях.
Відповідно до п.п.7.7.5, 7.7.6 цього ж Закону податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, а орган державного казначейства протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу проводить відшкодування такої суми.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що порядок відшкодування ПДВ з державного бюджету передбачає виконання певних послідовних дій двома державними органами –суб’єктами владних повноважень: податковими органами та органами державного казначейства.
Як видно із матеріалів справи 1-й відповідач свого обов’язку не виконав, висновки про відшкодування сум ПДВ згідно з деклараціями з податку на додану вартість позивача за липень 2005 р. у сумі 44627,00 грн., за серпень 2005 р. –14069,00 грн., за вересень 2005 р. - 9737,00 грн., за листопад 2005 р. –24928,00 грн., за грудень 2005 р. –35334,00 грн. на загальну суму 128695,00грн. 2-му відповідачу не подав.
Згідно вимог ч.1 ст.2 та п.2 ч.2 ст.162 КАСУ з метою захисту прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади при здійснені ними владних управлінських функцій на основі законодавства адміністративний суд відповідно до своїх повноважень може прийняти постанову про зобов’язання відповідача вчинити певні дії. У відповідності до вимог ст.48 Бюджетного кодексу України 2-й відповідач є єдиним державним органом, що наділений повноваженнями здійснювати операції з коштами державного бюджету, в зв’язку з чим згідно п.7 ч.1 ст.3 КАСУ відповідач 2 є суб’єктом владних повноважень по відношенню до позивача в частині перерахування коштів з державного бюджету на поточний рахунок позивача.
Згідно вимог ч.1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірною вимогу позивача про поновлення його прав шляхом зобов’язання управління державного казначейства перерахувати з державного бюджету суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість по деклараціях з ПДВ за результатами діяльності за липень 2005 р., за серпень 2005 р., за вересень 2005 р., за листопад 2005 р., за грудень 2005 р. у розмірі 128695,00 грн.
Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання представника 1-го відповідача на постанову колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 10 липня 2006 року по адміністративній справі №АС-8/35-06, якою начебто вирішено питання про повернення позивачеві ПДВ в розмірі 128695,00 грн., який є предметом розгляду цієї справи, оскільки питання про повернення позивачеві даного податку на додану вартість в розмірі 128695,00 в адміністративній справі №АС-8/35-06 не розглядався, про що правомірно було зазначено представником позивача.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки до таких висновків господарський суд першої інстанції прийшов при повному та всебічному з’ясуванні обставин справи та дослідженні доказів на їх підтвердження. Постанова господарського суду є обґрунтованою та законною, відповідає вимогам діючого законодавства, а тому колегія суддів не знаходить підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги, оскільки заперечення, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування.
На підставі викладеного та керуючись ст. 165, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 206, 209, 211,212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду одностайно
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Сумської області від 17.07.2006 р. по адміністративній справі №АС-16/360-06 залишити без змін.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Адміністративну справу №АС-16/360-06 повернути до господарського суду Сумської області.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Олійник В.Ф.
Суддя Кравець Т.В.
Суддя Твердохліб А.Ф.