Україна
Харківський апеляційний господарський суд
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Адміністративна Головуючий по 1-й інстанції
справа №АС-16/341-06 суддя - Моїсеєнко В.М.
Доповідач по 2-й інстанції
суддя –Олійник В.Ф.
“10”жовтня 2006 р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Олійника В.Ф., суддів Кравець Т.В., Твердохліба А.Ф.
при секретарі –Кобзєвій Л.О.
за участю представників:
позивача –Бойко Л.М.
відповідача –Дерев’янко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Мотордеталь-Конотоп” (вх. № 3209С/2-5)
на постанову господарського суду Сумської області від 17.07.2006р. по адміністративній справі №АС-16/341-06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Мотордеталь-Конотоп», м. Конотоп Сумської області
до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції в Сумській області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-
в с т а н о в и л а :
Товариство з обмеженою відповідальністю „Мотордеталь-Конотоп”, м.Конотоп Сумської області (далі ТОВ “Мотордеталь-Конотоп”) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі Конотопська МДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000082320/0від 26.01.2006 р., яким визначено суму податкового зобов’язання з фінансовими санкціями за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів у розмірі –30919,44 грн.
Постановою господарського суду Сумської області від 17.07.2006 р. по справі №АС-16/341-06 у задоволенні позову було відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ “Мотордеталь-Конотоп” ставиться питання про скасування постановуи господарського суду Сумської області від 17.07.2006 р. по справі №АС-16/341-06 та прийняття нової ухвали, якою позовні вимоги задоволити та визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Конотопської МДПІ №0000082320/0 від 26.01.2006 р., оскільки судом першої інстанції постанову прийнято з порушенням норм матеріального права, а викладені в ній висновки суду не відповідають обставинам справи. При поверненні (ввезенні) бракованого товару за актом рекламації до контракту №502 від 05.10.2004 р., 28.01.2005 р. позивачем було сплачено податок на додану вартість у сумі 34789 грн., що підтверджується вантажною митною декларацією. Вся партія повернутого товару використана у господарській діяльності підприємства, а тому відповідно до п.п. 7.2.7. п.7.2, п.п.7.3.6 п.7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.4 Закону “Про податок на додану вартість” позивач має право на включення сплаченого податку на додану вартість у розмірі 34789 грн. до податкового кредиту відповідного періоду. П.п. 7.4.3 п.7.4 в даному випадку не може застосовуватись, оскільки весь повернутий товар не частково, а повністю на 100% використаний у господарській діяльності підприємства.
Відповідач –Конотопська міжрайонна державна податкова інспекція –у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що постанова господарського суду Сумської області від 17.07.2006 р. прийнята у відповідності з нормами чинного законодавства, оскільки позивачем включено до податкового кредиту за січень 2005 р. суму податку на додану вартість у розмірі 20 612, 96 грн. по ввезених товарах, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва. Реімпортовані частини до двигунів внутрішнього згоряння признані браком. У бухгалтерському обліку ця партія товару знята з реалізації, списана на брак та оприбуткована як брухт в кількості 7630 шт. вагою 18,490 т по ціні 950,00грн. на суму 17565,50 грн. Брухт відправлений у виробництво на переплавку, а інші витрати по цій партії бракованого товару у сумі 103064,80 грн. товариство списало на бухгалтерський рахунок –947 “нестачі і втрати від псування цінностей”. Тобто, ці витрати віднесені за рахунок прибутку підприємства.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 КАС України, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Приймаючи постанову суд першої інстанції визнав встановленим, що позивач в порушення вимог п.п. 7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” завищив податковий кредит по податку на додану вартість за січень 2005 р. у сумі 20612 грн. 96 коп., внаслідок включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по ввезених товарах, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва. Такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі даних бухгалтерського обліку позивача, оскільки в бухгалтерському обліку партія повернутого за актом рекламації товару знята з реалізації, списана на брак та оприбуткована як брухт у кількості 7630 шт. вагою 18,490 т по ціні 950 грн. за 1 т на суму 17565 грн. Брухт використаний в господарській діяльності підприємства, а інші витрати по цій партії бракованого товару у сумі 103064 грн. 80 коп. позивач списав на бухгалтерський рахунок „947 Нестачі і втрати від псування цінностей”, тобто, витрати віднесені за рахунок прибутку підприємства. Таким чином суд першої інстанції визнав, що посадові особи Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції діяли в межах наданих їм повноважень, прийняли оскаржуване податкове повідомлення-рішення на законних підставах, а тому прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись.
Як видно із матеріалів справи Конотопською міжрайонною державною податковою інспекцією у період з 07.12.2005 р. по 30.12.2005 р. була проведена планова комплексна виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ “Мотордеталь-Конотоп” за період з 01.07.2004 р. по 30.09.2005 р.
За результатами перевірки 16.01.2006 року було складено акт №9/23-10/30573983/2 в якому вказано, що позивач порушив вимоги п.п. 7.4.1, п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та в бухгалтерському обліку зазначив, що вартість частин до двигунів внутрішнього згоряння знята з реалізації, з випуску, списана на брак та оприбуткована як брухт на суму 17565,50 грн. Брухт відправлений у виробництво на переплавку, а інші витрати по цим бракованим частинам у сумі 103064,80 грн. списані на рахунок „947 Нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей”, тобто це витрати, які не відносяться до валових витрат, а відносяться за рахунок прибутку підприємства і не використовуються в оподатковуваних операціях. Зазначений акт підписаний посадовими особами позивача із запереченнями.
На підставі зазначеного Акту 26.01.2006р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000082320/0., яким визначено суму податкового зобов’язання з фінансовими санкціями за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів у розмірі –30919,44 грн., із них за основним платежем –20 612,96 грн., за штрафними санкціями – 10306,48 грн.
Проте колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.
Позивач, відповідно до укладеного контракту №502 від 05.10.2004 р. з фірмою „GKN Sheepbridge Stokes” Великобританія, по вантажній митній декларації №012174 від 29.10.2004 р. відвантажив на експорт частини до двигунів внутрішнього згорання в кількості 7630шт. на суму 159541,66грн. (23653 Євро). Згідно акту рекламації, в Великобританії, в присутності представника позивача всю партію товару визнано браком, яка підлягає поверненню. По ВМД №010123 від 28.01.2005 р. ТОВ „Мотордеталь-Конотоп” отримало визнані браком частини до двигунів внутрішнього згорання в кількості 7630 шт.
Відповідно до вимог ст.190 Митного кодексу України зазначена операція визначається як реімпорт, тобто ввезення на територію України товарів, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території. У відповідності до вимог п.п.3.1.2. ст.3 Закону „Про податок на додану вартість” операції з ввезення товарів на митну територію України в режимі реімпорту є об’єктом оподаткування податком на додану вартість та супроводжується його сплатою при митному декларуванні такого товару. Відповідно до п. 4.3, 6.1, п.п. 7.3.6 Закону „Про податок на додану вартість” ПДВ сплачується при оформленні ввізної ВМД на товар за ставкою 20% від контрактної вартості такого товару, але не нижче митної вартості.
Митна вартість визначається відповідно до розділу XI Митного кодексу України. За ст.259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу. Стаття 266 МК України передбачає шість методів визначення митної вартості. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Основним методом є перший –„За ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)”.
При поверненні (ввезенні) товару 28.01.2005р. позивачем було сплачено податок на додану вартість у сумі 34789,72 грн. (митна вартість 173948,60 х 20% = 34789,72 грн.), що підтверджується вантажною митною декларацією.
На підставі п.п.7.2.7 п.7.2, п.п. 7.5.2 п.7.5 Закону у позивача на дату сплати ПДВ, тобто на дату оформлення ввізної вантажної митної декларації виникає право на включення до податкового кредиту сплаченого ПДВ у розмірі 34789,72 грн., і навпаки, за п.п.7.4.5 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва. За п.5.1 ст.5 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” сума будь-яких витрат платника податку на придбання товарів, що використовуються у власній господарській діяльності відноситься до валових витрат підприємства. Як доведено позивачем, вся партія повернутого товару у кількості 7630 шт. відправлена у виробництво на переплавку, тобто використана у власній господарській діяльності.
Судом першої інстанції не дано юридичної оцінки застосування відповідачем у податковому повідомленні-рішенні №0000082320/0 від 26.01.2006 р. п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону „Про податок на додану вартість”.
Проте колегія суддів вважає, що застосування п.п.7.4.3 у податковому повідомленні-рішенні є безпідставним, оскільки зазначена норма застосовується тоді, коли виготовлені чи придбані товари частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні. Тоді, до складу податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. Відповідач помилково застосував зазначену норму Закону не до самого об’єкту (ввезеного товару), а до його вартісної оцінки на підставі даних бухгалтерського обліку позивача.
В бухгалтерському обліку позивача всі витрати, пов’язані з браком, накопичені по дебету рахунка „24 Брак у виробництві” в кореспонденції з кредитом рахунку „23 Виробництво”. Потім, витрати віднесені на рахунок 24 списуються на фінансовий результат підприємства із застосуванням рахунку „94 Інші витрати операційної діяльності” згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій», затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291. Остаточно забракована продукція визнається активами підприємства із зарахуванням на баланс підприємства забракованої продукції, яку може бути використано як відходи, сировину за справедливою вартістю, на субрахунок 209 „Інші матеріали”.
Ввезений товар, що визнаний браком оприбуткований як металобрухт за справедливою ціною на зворотні відходи основного виробництва, яка затверджена генеральним директором підприємства 950 грн. за 1 т, на суму 17565,50 грн., а різниця від фактурної вартості 103064,80 грн. віднесена на рахунок «947 Нестачі і втрати від виробництва», який є витратним рахунком.
Висновок, який зроблений відповідачем на підставі даних бухгалтерського обліку про те, що повернутий товар оприбуткований як брухт, не свідчить про часткове використання позивачем цього товару у господарській діяльності підприємства.
Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду доказів щодо часткового використання повернутого товару у господарській діяльності позивача. Крім того, Відповідач у акті перевірки від 16.01.2006 р. №9/23-10/30573983/2 сам зазначає, що визнані браком запчастини були повністю направлені у виробництво на переплавку, тобто використані у господарській діяльності позивача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що сума ПДВ сплачена при поверненні бракованого товару правомірно включена позивачем до складу податкового кредиту у січні 2005 р.
Наведене дає підстави колегії суддів прийти до переконливого висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача №0000082320/0 від 26.01.2006р., яким визначено суму податкового зобов’язання з фінансовими санкціями за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів у розмірі –30919,44 грн. прийняте з порушенням норм Закону України „Про податок на додану вартість”.
Всього вказаного судом першої інстанції не було враховано.
За таких обставин постанова суду першої інстанції не може бути залишеною в силі, а підлягає скасуванню.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції колегія суду апеляційної інстанції приходить до висновку про прийняття нової ухвали про задоволення позову з наведених вище підстав.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 165, 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, 207, 209, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду одностайно
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Мотордеталь-Конотоп” м.Конотоп Сумської області задовольнити.
Постанову господарського суду Сумської області від 17.07.2006 р. по справі № АС 16/341-06 скасувати та прийняти нову ухвалу.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Мотордеталь-Конотоп»задовольнити повністю.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000082320/0 від 26.01.2006 р. Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції в Сумській області.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ “Мотордеталь-Конотоп” (41600, Сумська обл., м.Конотоп, вул Вирівська,64, код 30573983, р/р № 2600310773 в ВАТ “Український професійний банк” м.Київ, МФО 300205) судові витрати із сплати державного мита у розмірі 85 грн., перерахованого платіжним дорученням від 11.05.2006 р. № 192, сплаченого при подачі позовної заяви та державного мита у розмірі 42 грн.50 коп., перерахованого платіжним дорученням від 03.08.2006 р. № 355, сплаченого при подачі апеляційної скарги.
Господарському суду Сумської області видати відповідні накази.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Адміністративну справу №АС-16/341-06 повернути до господарського суду Сумської області.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Олійник В.Ф.
Суддя Кравець Т.В.
Суддя Твердохліб