Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" жовтня 2006 р. Справа № АС-19/57-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Парасочці Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - Яценко О.П. (дов. №133/1096 від 11.05.06)
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2532Х/3) на постанову господарського суду Харківської області від 27.06.06 р. по справі № АС-19/57-06
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків
до КЖЕП - 204 Фрунзенського району, м. Харків
стягнення 11016,40 грн.
встановила:
Постановою господарського суду Харківської області від 27.06.2006 р.(суддя Міньковський С.В.) позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з КЖЕП –204 Фрунзенського району м.Харкова на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 11016,40 грн. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Постанова мотивована тим, що відповідач повинен був створити для працевлаштування інвалідів 2 робочих місця, але фактично протягом 12 місяців 2005р. не було створено жодного робочого місця. Враховуючи чисельність працівників згідно з наведеним звітом (форма 10 ПІ) відповідача - 49 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача у 2005 р. складає 2 робочих місця. Суд першої інстанції зазначив, що суми, які просить стягнути позивач, є штрафними санкціями, які застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку, встановленого Законом.
Відповідач з постановою суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач просить суд апеляційної інстанції залишити постанову господарського суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови.
09.10.06 відповідач надав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника КЖЕП-204 у зв'язку з його відрядженням. Розглянувши дане клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що воно підлягає задоволенню і, враховуючи, що судом з'ясовано позицію відповідача стосовно суті спору, справу може бути розглянуто у даному судовому засіданні без участі представника КЖЕП-204.
Заслухавши представника позивача у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, колегія суддів встановила наступне.
Матеріали справи свідчать, що спірні правовідносини регулюються Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”(зокрема ст.ст. 17, 18, 19, 20 в редакції Законів № 204/94 ВР від 14.10.94р., № 2606-ІП від 05.07.01р., № 910-IV від 05.06.03р., № 1771-ІУ від 15.06.04р., № 2602-ІУ від 31.05.05р.), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314, Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001р .та Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”№875-ХІІ від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно з ч. 1 ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
У відповідності до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів діє у складі Мінпраці.
Відповідно до п. 10 “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнагляд охорони праці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Ст. 20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Суд першої інстанції в оскаржуваній постанові посилається на невиконання відповідачем обов'язку щодо інформування компетентних органів про можливість працевлаштування інвалідів.
Однак колегія суддів, виходячи з системного аналізу вищенаведених законодавчих норм, зазначає, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.
На підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; (абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 ( 19-2002-п ) від 10.01.2002).
Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
Відсутність у відповідача обов’язку самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів підтверджується також наступними матеріалами справи.
Відповідно до Договору №11/204 від 02.04.01 приймання-передачі на обслуговування житлового фонду (а.с.54), який відповідач (Виконавець) уклав з КВЖРЕП Фрунзенського району м.Харкова (Замовником), зобов’язання щодо подання консолідованої бухгалтерської та статистичної звітності покладено на Замовника. Отже дані про наявність робочих місць для інвалідів на КЖЕП –204 Фрунзенського району м.Харкова повинні подаватися не самим підприємством, а Замовником за вищевказаним договором, тобто КВЖРЕП Фрунзенського району м.Харкова.
Як вбачається з довідки Фрунзенського районного центру зайнятості від 05.10.06 №1828, протягом 2005 року КВЖРЕП Фрунзенського району м.Харкова щомісячно, станом на 28 число кожного місяця надавав до Фрунзенського районного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН “Про наявність вакансій”.
Вищевказані обставини не були встановлені місцевим господарським судом і, відповідно, їм не було надано належної правової оцінки. Доказів того, що центром зайнятості на підприємство відповідача направлялися інваліди, позивач не надав, отже, на думку колегії суддів, висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову не узгоджується з матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова господарського суду Харківської області від 27.06.06 не відповідає нормам чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 195, 198 п.) 3, 202 п.4), 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Постанову від 27.06.06 господарського суду Харківської області у справі №АС-19/57-06 - скасувати, прийняти нову постанову: у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Дана постанова набирає чинності з дня її проголошення.
Роз'яснити сторонам, що дана постанова набирає законної сили з моменту її проголошення; її може бути оскаржено протягом місячного строку до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя
Судді