Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
"11" вересня 2006 р. Справа № АС-03/191-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Кононенко О.М.
за участю представників сторін:
позивача - Шебаніц Н.М. –дов.
відповідача - Мілешкіна М.М. –дов.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2580Х/3-9) на постанову господарського суду Харківської області від 08.06.06 р. по справі № АС-03/191-06
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків
до Південної залізниці м. Харків
про стягнення 8541173,10 грн.
встановила:
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача, Південної Залізниці, штрафних санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році у сумі 8541173,10 грн.
Постановою господарського суду Харківської області від 08 червня 2006 року року по справі № АС-03/191-06 (суддя Подобайло З.Г.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків, з даною постановою не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Харківської області від 08 червня 2006 року скасувати та задовольнити позовні вимоги. У апеляційній скарзі позивач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства відповідач зобов'язаний був створити у 2005 р. 1980 робочих місць для працевлаштування інвалідів, але фактично протягом дванадцяти місяців 2005 р. були працевлаштовані 735 інвалідів, тобто, відповідачем не виконаний норматив по створенню 1245 робочих місць. У зв'язку з зазначеним та у відповідності з нормами чинного законодавства відповідач повинен сплатити позивачеві суму 8541173,10 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів. Крім того, на думку позивача судом невірно зазначено, що на відповідача розповсюджується тільки Закон України «Про залізничний транспорт»згідно якого при обчисленні нормативу відповідача для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів слід виходити з положень ст.15 ЗУ «Про залізничний транспорт»від 04.07.1996р. № 274/96-ВР, відповідно до положень якого створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться підприємствами та організаціями залізничного транспорту загального користування в розмірі чотирьох відсотків від числа працівників, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах. На думку позивача, з набранням чинності 22.06.2005 року змін до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», введені положення, які фактично скасовують дію наведеного вище закону в частині встановлення нормативу для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач, Статутне територіально-галузеве об‘єднання «Південна залізниця», проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржувану постанову –без змін. Свої заперечення відповідач обгрунтовує тим, що у відповідності з ч. 4 ст. 15 Закону України «Про залізничний транспорт», створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться підприємствами та організаціями залізничного транспорту загального користування в розмірі чотирьох відсотків від числа працівників, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах. Залізниця в 2005 році повинна і могла створити робочі місця для працевлаштування інвалідів тільки в розмірі чотирьох відсотки числа працівників, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах. Згідно з даними статистичного звіту за 2005 рік середньооблікова чисельність працюючих залізниці за звітний період складала 49512 чоловік, а середньооблікова чисельсть працівників, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах - 13062 чоловік. Таким чином, як вказує відповідач, середньообліковий норматив для працевлаштування інвалідів для залізниці в 2005 році складав 523 чоловік. Середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників що працювали в 2005 році на залізниці становить 735 інвалідів, тобто більше встановленого 4% нормативу. Таким чином, на думку відповідача, у позивача відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій, оскільки норма-створення робочих місць для працевлаштування інвалідів є виконаним. Крім того, як вказує відповідач, Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»покладає на підприємство обов'язки тільки щодо утворення відповідних умов праці для працевлаштування інвалідів, тоді як функцію працевлаштування повинні виконувати виключно державні органи, що перелічені в ч. 1 ст. 18 названого Закону. Відповідач зазначає, що кожний відокремлений структурний підрозділ, що входить до його складу, звертався до компетентних органів з проханням направити на підприємство для працевлаштування інвалідів, про що свідчать матеріали справи, надані відповідачем, але відповідні прохання не були виконані.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(зокрема ст.ст. 17, 18, 19, 20 в редакції Законів № 204/94 ВР від 14.10.94р., № 2606-ІІІ від 05.07.01р., № 910-ІV від 05.06.03р., № 1771-ІV від 15.06.04р., № 2602-ІV від 31.05.05р.), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. № 314, Порядком сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001 р. та Положенням про Фонд України соціальної захищеності інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991р.
Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування —підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства (об'єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч.З ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч.З ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.
Матеріалами справи встановлено, що середньорічна заробітна плата у відповідача у 2005 р. становила 13720,76 грн. За даними позивача, за нестворені робочі місця відповідач повинен був сплатити до 15 квітня поточного року штрафні санкції в сумі 8541173,1 грн.
Згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 49512/13062 осіб, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. вказав 523 робочих місця, які повинен був створити для працевлаштування інвалідів, що відрізняється від розрахованої позивачем у позові кількості у розмірі 1980 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 735 інваліда, але виходячи з розділу II списку працюючих інвалідів на даному підприємстві працювало 884 інвалідів, що також відрізняється від даних в звіті та вказаних позивачем у позові 735 особах-інвалідах.
Судом вірно зазначено, що не всі інваліди працювали у позивача повний рік, але наведений Закон не пов'язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві. Однак згідно наведеної норми, суму яку просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю. Тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.
Згідно ст. 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до п. 10 Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів»затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Законом України «Про транспорт»(ст. 22) визначено, що до складу
залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що
здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного
транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні,
торговельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково - дослідні, проектно - конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток. Згідно ч. 4 ст. 15 Закону України «Про залізничний транспорт»від 04.07.1996 р. № 274/96-ВР, «створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться підприємствами та організаціями залізничного транспорту загального користування в розмірі чотирьох відсотків від числа працівників, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах».
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на відповідача розповсюджувався і повинен був застосовуватися Закон України «Про залізничний транспорт»згідно якого вбачається, що при рахуванні нормативу відповідача для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів слід виходити з положень ст. 15 Закону України «Про залізничний транспорт».
Колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду щодо того, що з прийняттям та набранням чинності Закону України «Про залізничний транспорт», саме цей Закон був спеціальним для відповідача. Однак з набранням чинності 22.06.2005 року змін до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»введені положення, які фактично скасовують дію наведеного вище закону в частині встановлення нормативу для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Разом з тим, як вірно встановлено місцевим господарським судом, норматив робочих місць встановлюється підприємству на рік, тобто на період з 1 січня по 31 грудня. Тому при його розрахунку слід виходити з законодавства яке діяло на початок відповідного року. Таким чином на 2005 р. норматив відповідачу встановлюється з урахуванням положень Закону України «Про залізничний транспорт». Розповсюдження на встановлення нормативу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»в редакції від 22.06.2005 р. на встановлення нормативу за 2005 р., було б фактичним застосуванням зворотної сили закону, що не передбачено наведеним законом та не відповідає ст. 58 Конституції України.
Згідно з даними статистичного звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма № 10-ПІ) середньооблікова чисельність працюючих у відповідача за звітний період складала 49512 чоловік, а чисельність працівників, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах - 13062 чоловіка, наведене також підтверджується штатними розписами відповідача.
Таким чином, норматив працевлаштування інвалідів для підприємства відповідача в 2005 році складав 523 чоловіка. Фактично ж підприємством працевлаштовані 884 інваліда, що підтверджується наведеним звітом по формі № 10-ПІ. та розділом II списку працюючих інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, не всі інваліди працювали у позивача повний рік, але, наведений Закон не пов'язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві.
Оскільки підприємство працевлаштувало у 2005 р. 884 інваліда, то у позивача відсутні підстави для нарахування фінансових санкцій, оскільки норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів є виконаним.
За таких обставин, колегія суддів, погоджуючись з висновками господарського суду, та беручи до уваги, що позивач не довів суду, що відповідач не здійснив передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, вважає, що постанова господарського суду Харківської області підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача - без задоволення.
Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення, а відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
У зв’язку з чим, колегія суддів вважає, що позивачем не доведені ті обставини, на які він посилається в своїй апеляційній скарзі як на підставу своїх заперечень.
Таким чином, постанова господарського суду Харківської області від 08 червня 2006 року по справі № АС-03/191-06 прийнята з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача - без задоволення.
Виходячи з викладеного та керуючись ст. ст. 195, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ухвалила:
Постанову господарського суду Харківської області від 08 червня 2006 року по справі № АС-03/191-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків залишити без задоволення.
Головуючий суддя
Судді