ВИРОК

Іменем України

Справа № 101/3079/13-к

24 жовтня 2013 р. Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді - Цурцева В.М.

при секретарі – Смьоткіної А.С.,

за участю:

прокурорів – Дідуна М.І., Максюти А.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_1,

потерпілої – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Алушті кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, офіційно не працюючого, не судимого, який проживає: ІНФОРМАЦІЯ_3,

в скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред’явлено обвинувачення в тому, що він, маючи злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, реалізуючи злочинний намір, 16 листопада 2012 року, приблизно о 17-00 годині, знаходячись у приміщенні кафе «Зустріч», розташованому за адресою: м. Алушта, вулиця Леніна, буд. 1, таємно викрав майно, що належить ОСОБА_2, а саме: мобільний телефон «Самсунг С3050» вартістю 257 гривень, сім-карту оператора мобільного зв’язку «МТС», яка не представляє для потерпілої матеріальної цінності, після чого з місця скоєння злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 257 гривень.

Вказане формулювання обвинувачення, викладене органом досудового розслідування, закінчено кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ст. 185 ч. 1 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_1 вину в інкримінованому йому злочину не визнав повністю, заявив, що вказаний злочин він не вчиняв. Також обвинувачений пояснив суду, що телефон «Самсунг С3050» він давно знайшов, коли прогулювався зі своєю дівчиною в районні вулиці Ювілейної м. Алушти, в ньому була сім-карта. Оскільки на цю картку ніхто не телефонував, тол він її викинув на наступний день. Телефон був в нього тривалий час, він про нього забув, а потім цей телефон він подарував своєму знайомому ОСОБА_3. Коли пройшов деякий час, його ввечері в один із травневих днів 2013 року забрали до міліції, саме там він дізнався, що цей телефон колись був викрадений з кафе «Зустріч». Його під тиском змусили дати покази, що це він викрав телефон, який знаходився на барній стойці у кафе. Його тримали понад чотири години та не відпускали, пообіцяли відпустити, коли він все підпише, говорили, що йому за це нічого не буде. Крім того вказує на невідповідність обставин, оскільки потерпіла говорила на досудовому слідстві, що телефон вона залишила на своєму робочому місті – в шафі у кухні кафе, а його змусили дати покази, що він викрав телефон з барної стойки.

Суд вважає недоведеним обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України, тобто у таємному викраденні чужого майна (крадіжки) з наступних мотивів.

Так, згідно з ч. 2 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно зі ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Обов’язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, у відповідності до положень ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчій, прокурор, слідчій суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Під час судового розгляду стороною обвинувачення як докази вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України, на розгляд суду представлено показання потерпілої ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3, а також матеріали кримінального провадження.

Суд, дослідивши, проаналізувавши та оцінивши вказані докази, приходить до висновку, що зазначені докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 дала показання, з яких випливає, що вона працює кухарем в кафе «Зустріч». В один з днів листопада 2012 року вона прийшла на роботу, залишила свій телефон на полиці у шафі на кухні. Відпрацювавши, вона десь о 22-00 годині пішла додому. Вказує, що вона часто забуває телефон у шафі на роботі. Так, прийшовши додому вона зрозуміла, що забула телефон, подзвонила на нього, однак карта була заблокована. Вона подумала, що телефон розрядився. На другий день вона прийшла на роботу та не знайшла свій телефон. Про це вона розповіла хазяїну кафе, який наполіг, щоб вона написала заяву до міліції, оскільки сталася крадіжка на робочому місці. Вона звернулася до міліції, написала заяву. Через тривалий час, десь у червні 2013 року, їй подзвонили з міліції та сказали, що її телефон знайшовся, однак їй за нього треба їм заплатити 150 гривень, нібито за впізнання телефону. Вона сказала, що її не має зараз в місті. Міліціонер в неї спитав, чи віддасть вона йому гроші, якщо він за неї заплатить 150 гривень, на що вона погодилась. Коли вона приїхала до Алушти, вона пішла до міліції, віддала їм 150 гривень, їй повернули телефон. Вона ніколи не говорила, що саме обвинувачений ОСОБА_1 вкрав її телефон, хто саме вкрав, вона не знає, підозрює, що це зробив хтось з працівників кафе, оскільки загубити телефон вона не могла, а залишала його завжди на робочому місті.

Аналізуючи покази потерпілої ОСОБА_2, суд вважає, що вони не можуть бути визнані прямим доказом вчинення саме ОСОБА_1 злочину, оскільки потерпіла безпосередньо ніколи не бачила ОСОБА_1, ніколи не вказувала, що якимось чином вона підозрює саме його у вчиненні крадіжки. Це вона підтвердила і в судовому засіданні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показав суду, що обвинувачений ОСОБА_1 є його товаришем. Якось він у ОСОБА_1 спитав, чи є в нього не потрібний мобільний телефон, той відповів, що є телефон, який він знайшов. ОСОБА_1 подарував йому телефон чорного кольору, яким користувався його син. Через деякий час від працівників міліції він дізнався, що цей телефон був кимось викрадений.

Таким чином, показання потерпілої ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3 суд не розцінює як докази вини обвинуваченого ОСОБА_1, а навпаки, вважає, що викладені в них відомості свідчать про наявність об’єктивних сумнівів щодо доведеності участі обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Не оспорюючи факту таємного викрадення телефону у потерпілої ОСОБА_2, суд, на підставі досліджених доказів, не може прийти до висновку, що викрадення відбулося внаслідок неправомірних дій саме обвинуваченого ОСОБА_1

Сумнівний характер вчинення саме ОСОБА_1 інкримінованого йому суспільно – небезпечного діяння не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов свій вияв як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України», в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Згідно зі ст. 370 КПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Виправдувальний вирок згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Оскільки згідно положень діючого кримінального процесуального закону, суд зобов’язаний обґрунтувати свої висновки лише безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, зібраними та наданими учасниками кримінального провадження, в тому числі за сприянням суду, враховуючи обставини, встановлені судом, суд приходить до вмотивованого висновку, що в рамках даного кримінального провадження відносно ОСОБА_1 не здобуто жодних переконливих доказів, які б підтверджували пред’явлене ОСОБА_1 обвинувачення, і оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів щодо доведеності участі обвинуваченого у вчиненні саме цього кримінального правопорушення, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_1 підлягає виправданню у зв’язку з недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 1 КК України.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373 - 376 КПК України, суд,

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та виправдати його за недоведеністю вчинення саме ним кримінального правопорушення.

Речовий доказ – мобільний телефон «Самсунг С3050» та гарантійний талон на телефон, передані за розпискою ОСОБА_2 - залишити в неї за належністю.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду АР Крим через Алуштинський міський суд АР Крим протягом 30 днів з моменту його оголошення.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: