Головуючий в 1 інстанції Корекян Н.Р.
Доповідач Смєлік С.Г.
Категорія 46
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2013 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючої Осипчук О.В.
суддів Смєлік С.Г.,Жарової Ю.І.
при секретарі Біляєві М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в місті Донецьку апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 05 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання та про визнання права власності на ? частину спільного сумісного майна,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області 05 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено частково. Позов ОСОБА_4 - задоволено частково. Визнано спільним майном, яке набуте під час сумісного проживання ОСОБА_3 із ОСОБА_1 у період з 29 квітня 2010 року по лютий 2013 року: автомобіль марки «Фольцваген» Транспортер» пасажирський 1996 року випуску випуску державний номер НОМЕР_2: автомобіль марки « Мерседес Бенц» модель « Спрінтер» пасажирський 2006 року випуску,державний номер НОМЕР_3 та автомобіль Мерседес Бенц « Спрінтер -316» державний номер НОМЕР_1. Встановлено факт сумісного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 з березня 2013 року та визнано спільним із ОСОБА_1 майно, а саме: хлібопічка вартістю 1359грн., пральна машинка Єлеоролюкс -3339грн., посуду Тефаль 1299грн., витяжка VENTOLUX 1932,14грн., плита газова KAISER 4554,05грн. В решті позову ОСОБА_4 відмовлено.
З вказаним рішенням не погодились відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та подали апеляційні скарги, які разом з матеріалами справи надійшли до апеляційного суду Донецької області.
В своїй апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 вважає рішення суду таким, що підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції одностороннє дійшов до оцінки доказів з боку позивачки, не приймаючи до уваги доказів відповідача. Суд перекрутив висновки тих документальних доказів, які були надані державними органами, оскільки ці докази спростовують доводи позивачки та пояснення її свідків. В матеріалах справи відсутні докази того, що спірне майно придбано на спільні кошти, тому підстави для задоволення позову відсутні. Підставами для скасування рішення суду та прийняття нового рішення є недоведеність обставин справи які суд вважав доведеними. Саме позичка мала довести, що майно було придбано на спільні кошти. Докази ґрунтуються тільки на поясненнях свідків, у справі немає жодного письмово доказу що підтверджують право сумісної власності. З огляду на те, що між сторонами існує спір про право - поділ майна, то позивачка мала ставити питання вимоги про встановлення факту проживання однією сім»єю з відповідачем без шлюбу. Судом було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали однією сім»єю. Проте, такі позовні вимоги позивачкою не заявлялися. Оскільки таке зазначено в мотивувальній частині рішення, то це не є рішення суду про встановлення такого факту відповідно до положень ст.215, 259 ЦПК України. Це свідчить про неповний, необ»єктивний та односторонній розгляд судом першої інстанції справи, порушення норм матеріального права при ухваленні рішення. Факт встановлення проживання однією сім»єю для визначення права на спільне майно визказано Верховним судом України у постанови від 19 вересня 2011 року № 6-33 цс -11 і у постанові від 7 листопада 2011 року № 6-44 цс -11.
Суд необ»єктивно оцінив письмові докази. Сільський голова Амвросієвського району протягом 4-х років надавав довідки до УПСЗН про те, що ОСОБА_3 є малозабепеченою та проживає за адресою: АДРЕСА_1 і в той же час надавав довідку про те, що з 2010 року ( навіть не вказано місяць ) ОСОБА_3 у селі Успенка не проживає. Якщо ОСОБА_3 в УПСЗН Амвросієвського району отримувала допомогу як малозабеспечена сім»я, то вона там і проживала.
Суд у своєму рішенні нічого не вказав про зміст тих документів, які видавалися УПСЗН Амвросієвского району. А з цих документів вбачається, що ОСОБА_3 сдавала документи до державних органів, з яких вбачається що вона з ним не проживала.
Суд порушив неупередженість і надавав консультації стороні позивача, що просто неприпустимо. Ознайомившись з матеріалами справи УПСЗН, яке надійшо з м. Амвросіївки до м. Сніжного, відповідач побачив наявність документів написаних самою ОСОБА_3, які просто спростовують пояснення її ж свідків. З матеріалів справи вбачається, що з 2008 року позивачка отримувала допомогу як сім»я малозабезпечена. До складу її сім»ї він, ОСОБА_1, як чоловік не входив, декларація про його доходи не здавалися. Позивачка писала, що з особою від якої має дитину - не проживає. У розділі 4 Декларації зазначала, що не має житла, транспортних засобів, не має додаткового доходу, дорогих придбань не робила. Декларації заповнювала особисто, зазначала місце свого проживання: АДРЕСА_1. З відповіді, яку він отримав від Амвросієвського РОВД зазначено, що ОСОБА_3 весь час проживає саме у с. Успенка, у батьків. Ці письмові докази свідчать про те, що ОСОБА_3 разом із ним не проживала. Суд прийняв до уваги довідку теркому «Новий Донбас» в якій зазначено, що ОСОБА_3 фактично проживала а адресою: АДРЕСА_2. Проте, суд не приймає до уваги іншу довідку від 29 квітня 2013 року № 893 в якій зазначено про недійсність довідки, яка була видана раніше позивачці ОСОБА_3 Суд про це замовчував і не відобразив це в рішенні. Суд не прийняв до уваги його листи від 15 вересня 2012 року та 17 жовтня 2012 року, які були адресовані ОСОБА_4 і які він направляв їй. З листів вбачаються теплі відносини на сімейні стосунки.
Він критично відноситься до рішення суду про стягнення аліментів оскільки в самому рішенні вказано « від сумісного проживання народилася дитина», проте суд не міг такого встановити, оскільки сторони в судовому засіданні не бути присутніми. А це рішення при розгляді даної справи, було прийнято до уваги як доказ. Суд в своєму рішенні посилався на те, що є завірений нотаріально лист яким ОСОБА_6 - перший чоловік ОСОБА_3 не заперечує проти того, щоб його дитина була усиновлена ОСОБА_1 Проте, це тільки заява з боку ОСОБА_6, а він жодного документу в відповідні органи не подавав. Суд неправильно дав оцінку поясненням свідків щодо сумісного ведення господарства. Він ніколи не проживав однією сім»єю з позивачкою і не вів з нею спільного господарства. Свідки не описували майно, яке було придбано, не знають що конкретно. Вся ціль позивачки доказати сумісне придбання автомобілів. Проте, вона не знає де були взяті грошові кошти на придбання автомобілів, за які саме кошти жила сім»я. Суд навіть не визначив розмір вартості спірних автомобілів, а це є суттєвим для судового рішення.
Суд упереджено давав оцінку свідкам: якщо пояснення свідків з боку позивачки розписані детально то свідчення його рідних не були прийняті до уваги, оскільки, на погляд суду, це пояснення близьких стороні людей.
Суд проігнорував докази щодо наявності боргу коштів, які він взяв для купівлі-автомобілей. Позивачці не відомо, що ним було взято 150 тисяч гривень у ОСОБА_7 строком на три місяці. Оригінал договору був долучений до справи, проте суд нічого про це вказав. Він не повертав своєчасно ОСОБА_7 борг, тому отримав від неї дві претензії . Його батько - ОСОБА_2 повернув гроші ОСОБА_7, а саме 130000 грн. та переоформив автомобілі на своє ім»я 20 березня 2013 року. Доводи суду про те, що він умисно зняв автомобілі з обліку, щоб уникнути їх розподілу спростовується тим, що ухвалу про забеспечення позову він отримав тільки 29 березня 2013 року, а автомобіля зняв з обліку 20 березня. Тобто, йому було не відомо про наявність заяви з боку позивачки.
Ведення спільного господарства - це спільні витрати, проте позивачка не обмовилася про спільні витрати, сімейний бюджет, оплату комунальних платежів за період, який зазначає в позові. ОСОБА_3 не має жодної сімейної фотографії,з огляду на те, що у нього є можливість фотографувати та робити відеозапис. І ці обставини свідчать про те, що він не проживав однією сім»єю з ОСОБА_3
Відповідно до частини 2 ст.21 СК України проживання однією сім»єю жінки та чоловіка без щлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов»язків подружжя. Позивачка не надала належних та допустимих доказів про те, що між ними склалися тривалі відношення, які притаманні подружжю. Просив скасувати рішення суду, у задоволені позову відмовити.
Третьою собою, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 на рішення суду подано апеляційну скаргу в якій зазначив, що обов»язок довести позов лежить на позивачці. Проте, вона не довела, що автомобілі, які є його власністю, були придбані нею. В суді ніхто не оспорював та не ставив під сумнів угоди по позиці грошових коштів на придбання автомобілей. Суд мав встановити вартість спірного майна та стягнути її з відповідача, а не ділити це майно. З огляду на те, що це його автомобілі, то виходить, що він є відповідачем у справі, оскільки розділили його майно. Ці автомобілі належать йому та його дружині, оскільки вони перебувають у шлюбі. Право власності відповідно до Конституції, ст. 321 ЦК України є непорушним. В рішенні суду неправильно визначена сума займу - 13.000грн, оскільки фактично було взято в борг. 130000 грн. і при цьому, судом нічого не сказано щодо договору займу. Відповідно, суд проігнорував докази щодо наявності договору займу. Оскільки його сину, ОСОБА_1 було відмовлено у наданні тривалого кредиту, то він вимушений був гроші повернути ОСОБА_7 09 березня 2013 року та 20 березня 2013 року, оскільки фактично він заплатив за автомобілі та оформив автомобілі на своє ім»я. Згідно п. 24 Постанови № 11 ПВСУ від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, поділ спільного майна подружжя» у склад майна, що підлягає поділу, входить спільне майно, що є на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділу майна також беруть до уваги борги подружжя, правовідносини по зобов»язанням, що виникли в інтересах ї сім»ї. Просив скасувати рішення суду ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник, третя особа- ОСОБА_2 підтримали доводи наданих ними апеляційних скарг, просили їх задовольнити, а рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати.
Позивачка та її представник - заперечували проти апеляційних скарг, просив їх відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_4повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з»явилася. Від неї надійшов лист про розгляд справи у її відсутність.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового засідання перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 7 березня 2013 року позивачка ОСОБА_3 звернулася з уточненим під час розгляду справи позовом до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю її - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 придбані за час сумісного проживання у період з січня 2009 року по лютий 2013 року автомобілі: автомобіль марки "Фольксваген" модель "Транспортер", 1996 року випуску, білого кольору, пасажирський, державний номер НОМЕР_2 вартістю 50000грн.; автомобіль марки "Мерседес-Бенц" модель "Спрінтер", 2006 року випуску, білого кольору, пасажирський, державний номер НОМЕР_3 вартістю 50000грн.; ; автомобіль марки "Мерседес-Бенц" модель "Спрінтер-316", 2005 року випуску, білого кольору, пасажирський, державний номер НОМЕР_4 вартістю 50000грн.
ОСОБА_3 позовні вимоги мотивувала тим, що з з січня 2009 року по лютий 2013 року проживали однією родиною з ОСОБА_1, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі. Вони мають спільну дитину - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3. Під час сумісного проживання було придбано майно - автомобілі. які відповідно до ст.74 Сімейного Кодексу України є їх спільною сумісною власністю. Тому просила визнати це майно такою.
27 травня 2013 року до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання однією сім»єю та про визнання права власності на 1\2 частину спільного сумісного майна, мотивуючи свої вимоги тим, що з грудня 2010 року з ОСОБА_1 проживає однією родиною, проте не перебуваючи з ним у зареєстрованому шлюбі. Під час проживання однією родиною було придбано майно : хлібопічка вартістю 1359грн., пральна машинка Єлектролюкс -3339грн., посуду Тефаль 1299грн., витяжка VENTOLUX 1932,14грн., плита газова KAISER 4554,05грн., автомобіль марки "Мерседес-Бенц" модель "Спрінтер", 2006 року випуску, білого кольору, пасажирський, державний номер НОМЕР_3 вартістю 40000грн.; ; автомобіль марки "Мерседес- Бенц" модель "Спрінтер-316", 2005 року випуску, білого кольору, пасажирський, державний номер НОМЕР_4 вартістю 40000грн. Зазначене майно є спільною сумісною власністю, їй належить 1\2 частина вказаного майна.
Ухвалою суду до участі у справи у якості третьої особи. яка не заявляє самостійних вимог був залучений батько відповідача- ОСОБА_2
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 дійшов висновку, що сторони , тобто ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у період з 29 квітня 2010 року по лютий 2013 року під час спільного проживання набули спільне майно у вигляді автомобілів, а саме: автомобіль марки «Фольцваген» Транспортер» пасажирський 1996 року випуску випуску державний номер НОМЕР_2: автомобіль марки « Мерседес Бенц» модель « Спрінтер» пасажирський 2006 року випуску,державний номер НОМЕР_3 та автомобіль Мерседес Бенц « Спрінтер -316» державний номер НОМЕР_1.
До такого висновку суд дійшов з наступного, що ОСОБА_3 надала суду належні та допустимі докази про факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеню її участі працею й коштами у створенні спільної власності, що може бути підставою для визнання, що спірне майно є об»єктом права спільної сумісної власності.
Суд виходив з того, що правовідносини, які виникли між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 регулюються ст. 74 Сімейного кодексу України, яка передбачає, що якщо чоловік та жінка проживають однією сім"єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором.
Виходячи зі змісту позовних вимог, з якими ОСОБА_3 07 березня 2013 року звернулась до суду, позивачка зазначила, що проживала однією сім»єю з ОСОБА_1 у період з січня 2009 року по лютий 2013 року і просила на придбане у цей час майно у вигляді трьох автомобілів визнати за нею та ОСОБА_1 право власності по ? частині за кожним.
В уточнений позовній заяві, з якою вона звернулася до суду 17 липня 2013 року, вже під час розгляду справи, ОСОБА_3 просила майно у вигляді трьох автомобілей, придбане у період з січня 2009 року по лютий 2013 року, визнати спільною сумісною власністю з ОСОБА_1
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб.
Статтею 74 Сімейного Кодексу України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Згідно ст.3 Сімейного кодексу України сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов»язані спільним побутом, мають взаємні права та обов»язки.
Таким чином, сім»ї притаманні такі ознаки, як спільне господарство, спільний сімейний бюджет, наявність відносин, які мають усталений характер, який притаманний подружжю.
Виходячи з вищенаведеного, майнові права та обов»язки сторін, які проживають без реєстрації шлюбу є похідними від того,чи притаманні їх відносинам ознаки сім»ї, тобто чи є вони членами сім»ї в розумінні ст.3 СК України.
Єдиним шляхом для цього, у разі не перебування сторін у шлюбі - є встановлення факту сумісного проживання.
Представник позивачки, посилаючись на рішення Сніжнянського міського суду від 12 квітня 2013 року про стягнення аліментів ( т.1, а.с.128-129 ) посилався на те, що такий факт вже встановлено, оскільки в мотивувальній частині рішення зазначено « Судом фактично встановлено. що сторони від спільного проживання мають малолітню дитину ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3».
Проте, з такими доводами представника позивачки погодитися неможливо, оскільки це не факт встановлений в суді, це позиція позивачки, яка випливає з її позовної заяви.
Згідно п. 25 Пленуму Верховного Суду України « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
У п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб,розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз»яснино при застосування ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, коли чоловік та жінка не перебувають у будь -якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім»єю, так і належності ім. майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України пов»язується з набранням законної сили рішенням суду, яким такі юридичні факти встановлені.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги щодо визнання спільним майна, набутого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у період з 29 квітня 2010 року по лютий 2013 року не дійшов висновку та не встановив факту проживання однією сім»єю ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у зазначений період, оскільки такі позовні вимоги позивачкою не заявлялися, навіть вже під час розгляду справи, коли вона уточнювала позовні вимоги 17 липня 2013 року.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.
Керуючись ст.ст.303,307,309,316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 05 серпня 2013 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді