Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" серпня 2006 р. Справа № 33/84-05
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Сенчук І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Монтяна С.С. (дов. № 19/3 від 05.01.2006 р.)
відповідача - Кадєєва К.М. (дов. № 85 С/11-Д від 12.04.2006 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" (м. Харків) (вх. № 2808 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 27.06.06 р. по справі № 33/84-05 (н.р. 15/277-03)
за позовом Комунального підприємства "Територіальне виробниче об`єднання "Харківкомунпромвод" (м. Харків)
до Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" (м. Харків)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Харківське обласне виробниче об`єднання теплових мереж "Харківтеплоенерго" (м. Харків)
про стягнення 947 032,26 грн.
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 27.06.2006 р. по справі № 33/84-05 /н.р. 15/277-03/ (суддя Савченко А.А.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 581 635,04 грн. грн. боргу, 240 315,50 грн. інфляційних, 8 605,01 грн. 3 % річних, 1 490,91 грн. державного мита та 84,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з ВАТ „Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" на користь Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Професора М.С. Бокаріуса 2 294,23 грн. вартості проведеної судово-економічної експертизи. Стягнуто з КП „ТВО „Харківкомунпромвод" на користь Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Професора М.С. Бокаріуса 321,77 грн. вартості проведеної судово-економічної експертизи.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.06.2006 р. та відмовити КП „ТВО „Харківкомунпромвод" у задоволенні позовних вимог. Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки господарського суду Харківської області, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи, викладені в апеляційній скарзі –безпідставними та такими, що суперечать нормам матеріального та процесуального права, а тому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представника ВАТ „Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" Кадєєва К.М., який підтримав апеляційну скаргу, представника КП "ТВО "Харківкомунпромвод" Монтяна С.С., який просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 27.06.2006 р. –без змін, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що 08 червня 1999 року між сторонами було укладено договір № 1156 про відпуск та споживання води з комунального водопроводу, відповідно до умов якого позивач зобов'язався забезпечувати відповідача водою, а останній - використовувати її в межах встановленого ліміту та оплачувати у відповідності до умов договору. Зокрема, всі розрахунки за воду мали здійснюватись щомісячно платіжними документами на підставі діючих тарифів, обсягів водоспоживання, визначених за приладами обліку чи нормами водоспоживання, затвердженими місцевими органами державної виконавчої влади.
Пунктом 6 розділу 4 договору сторони передбачили, що у разі непогашення заборгованості за відпущену холодну воду у двотижневий термін після отримання „Абонентом" рахунків для оплати, ТВО „Харківкомунпромвод" має право стягнути суму заборгованості у встановленому законодавством порядку.
Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання, передбачені умовами спірного договору, виконав в повному обсязі, надав відповідачеві в період з 30.04.2000 р. по 21.04.2003 р. послуги щодо відпуску води з комунального водопроводу. Факт отримання відповідачем рахунків на оплату наданих послуг підтверджений матеріалами справи, зокрема реєстрами рахунків. Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, відмовився від виконання обов'язків, покладених на нього умовами договору, не сплатив у визначений договором строк, порядку та розмірі вартість спожитої води, внаслідок чого за вищевказаний період у нього утворилась заборгованість в сумі 581 635,04 грн., яка до цього часу не сплачена.
На думку місцевого господарського суду, розмір боргу за договором № 1156 від 08.06.1999 р., який виник за водоспоживання за спірний період, є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами. Факт надання послуг відповідачеві за період, заявлений в позовній заяві на суму 581 635,04 грн., підтверджується матеріалами справи і не оспорюється відповідачем. Оскільки проведена відповідачем у спірний період оплата була здійснена без зазначення відповідного періоду наданих послуг, який оплачувався, твердження відповідача про те, що ним була проведена оплата саме за спірний період базуються лише на припущеннях, є необгрунтованими та безпідставними..
Слід зазначити, що факт надання послуг за договором № 1156 від 08.06.1999 р. в період з 30.04.2000 р. по 21.04.2003 р. підтверджений матеріалами справи, в той час як факт їх оплати відповідачем не підтверджується наданими останнім доказами. Посилання відповідача на те, що нарахований борг складається з нарахувань за попередні роки також, на думку суду першої інстанції, не підтверджується належними доказами. Крім того, предметом розгляду за заявленим позовом є заборгованість за надані послуги за період з 30.04.2000 р. по 21.04.2003 р., а не за попередні роки.
Зокрема, погашення позивачем заборгованості відповідача за договором, яка виникла до спірного позовного періоду платіжними документами відповідача, в яких не вказано періоду оплати, не суперечить чинному законодавству України.
Таким чином, господарський суд Харківської області дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 581 635,04 грн. боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час виникнення спірних відносин та ст. 625 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., боржник який прострочив виконання зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми боргу. З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції вважає, що позов в частині стягнення 240 315,50 грн. інфляційних та 8 605,01 грн. 3 % річних є обґрунтованим та підлягаючим задоволенню. В решті стягнення інфляційних, річних та пені господарський суд Харківської області визнав необхідним відмовити, оскільки ці суми безпідставно заявлені до стягнення.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому є підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а прийнятого по справі рішення –без змін, оскільки відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивач надав докази того, що він дійсно за вищевказаним договором виконав взяті на себе зобов’язання по наданню відповідачу в період з 30.04.2000 р. по 21.04.2003 р. послуг щодо відпуску води з комунального водопроводу, а господарський суд Харківської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про невиконання відповідачем своїх договірних зобов’язань щодо своєчасної і в повному обсязі оплати за надані послуги.
Зазначені обставини і стали підставою для захисту позивачем своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, позивач у повній відповідності з чинним законодавством матеріально обґрунтував та довів правомірність своїх позовних вимог до відповідача.
Відповідач же ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного документального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених в апеляційній скарзі тверджень про відсутність у нього боргу перед позивачем.
Разом з тим, посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що строк позовної давності по стягненню заборгованості за спірним договором сплинув, в розумінні статей 256, 257 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як вірно зазначив суд першої інстанції, позов про стягнення боргу за договором № 1156 від 08.06.1999 р. за період з 30.04.2000 р. по 21.04.2003 р. пред'явлено до суду 07.05.2003 р. Пунктом 6 розділу 4 договору сторони передбачили, що у разі непогашення заборгованості за відпущену холодну воду у двотижневий термін після отримання „Абонентом" рахунка для оплати, ТВО „Харківкомунпромвод" має право стягнути суму заборгованості у встановленому законодавством порядку. При дослідженні матеріалів справи встановлено, що рахунок за квітень 2000 р. був отриманий представником відповідача 18.05.2000 р., з урахуванням чого позов було заявлено в межах строку, визначеного ст. 71 Цивільного кодексу УРСР, який діяв до 01.01.2004 р.
Відповідно до статей 161, 162 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час виникнення спірних відносин та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться, а одностороння зміна умов договору не допускається.
Однак, враховуючи те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за спірним договором, зокрема, не надав суду доказів погашення боргу, вимоги позивача в сумі 830555,55 грн., на думку колегії суддів, є обґрунтованими, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ВАТ „Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 27.06.2006 р. по справі № 33/84-05 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
Керуючись статтями 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,
постановила:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" (м. Харків) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 27 червня 2006 року по справі № 33/84-05 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді