Україна
Харківський апеляційний господарський суд
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Адміністративна Головуючий по 1-й інстанції
справа № АС-13/128-06 суддя – Водолажська Н.С.
Доповідач по 2-й інстанції
суддя –Гончар Т.В.
“14” серпня 2006 р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Лащенко Л.Д., суддів Гончар Т.В., Карбань І.С.,
при секретарі –Андросовій О.В.
за участю представників:
позивача –Беженського А.В. (дов. 1/06 від 05.06.2006 р.)
відповідача –Данько Л.В. (дов. №6713/10/10-025 від 19.06.2006 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м .Харкова (вх. № 2385Х/2) на постанову господарського суду Харківської області від 25.05.2006 року по справі № АС-13/128-06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Система», м. Харків
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова
про визнання нечинним рішення,
встановила:
У березні 2006 року позивач - ТОВ «Промислова компанія «Система»(далі - Товариство), звернувся до господарського суду Харківської області, з позовом до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова (далі - Інспекція) та просив визнати нечинним другу податкову вимогу Інспекції № 2/1073 від 13.12.05 р. та рішення про залишення скарги без дати та індексу (номеру) без розгляду посилаючись на те, що у відповідача не існувало законних підстав для формування та направлення другої податкової вимоги, оскільки першу вимогу, яка повинна передувати другій, не отримував, а також відповідачем безпідставно залишено скаргу без розгляду.
Відповідач проти позову заперечував, просив у позові відмовити, вважаючи позовні вимоги незаконними та необгрунтованими.
Постановою господарського суду Харківської області від 25.05.2006 р. (суддя Водолажська Н.С.) позов задоволено частково, визнано нечинною другу податкову вимогу Інспекції від 13.12.2005 р., в решті позовних вимог відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що у відповідача не було законного права нараховувати пеню у відсутності фактичної оплати боргу.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, Інспекція в апеляційній скарзі до Харківського апеляційного господарського суду порушує питання про скасування постанови Господарського суду Харківської області від 25.05.2006р. по справі № АС-13/128-06 в частині визнання нечинною другої податкової вимоги № 2/1073 від 13.12.2005 р та прийняття нової постанови, якою відмовити в позові Товариству.
Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову місцевого господарського суду без змін, оскільки вважає прийняту постанову законною, а доводи відповідача, викладені у скарзі необгрунтованими.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.195 КАСУ, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ Київського району м. Харкова була сформована та направлена позивачу друга податкова вимога № 2/1073 від 13.12.05 р., в якій вказано, що станом на 13.12.05 р. у підприємства існує податковий борг за узгодженими податковими зобов’язаннями в сумі 2890,12 грн. пені, нарахованої на суми податкового зобов’язання по ПДВ, сплаченого з порушенням граничного строку платежів.
Посилаючись на відсутність законних підстав формування та направляння цієї вимоги, позивач зазначає, що він отримав першу податкову вимогу № 1/994 від 03.11.05 р., в якій була вказана сума боргу по основному платежу в розмірі 440641,0 грн. Дана податкова вимога була платником оскаржена в порядку апеляційного оскарження.
Як встановлено судом, позивачем до Інспекції була подана податкова декларація по ПДВ за вересень 2005 р, в якій в рядку 21 визначено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду в сумі 79307,0 грн. Значення цього рядка переноситься до рядка 23.1 податкової декларації наступного звітного періоду ( жовтень 2005 р). Підприємство подало уточнюючий розрахунок з ПДВ у зв’язку з самостійним виправленням помилок за лютий 2005 р. (вх. № 114229 від 31.10.05 р), в якому податкове зобов’язання визначено в сумі 201474,0 грн. Також від цієї ж дати був поданий уточнюючий розрахунок з ПДВ у зв’язку з самостійним виправленням помилок за грудень 2003 р., в якому сума ПДВ, заявленого до відшкодування, зменшена на 239167,0 грн. Згідно уточнюючого розрахунку з ПДВ у зв’язку з самостійним виправленням помилок за жовтень 2004 р. сума податку, заявленого до відшкодування, збільшена на 361364,0 грн. та включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, тобто переноситься до рядка 23.3 декларації наступного звітного періоду. Відповідно до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2005 р. (вх. № 127185 від 21.11.05 р.) здійснено коригування податкового кредиту внаслідок самостійного виправлення помилки за грудень 2004 р. у сумі 440641,0 грн. Зміст помилки не пояснюється. Вищевикладені обставини були підставою для формування та направлення Інспекцією першої податкової вимоги.
При цьому відповідач зазначив, що згідно приписам п.3, п.4 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом ДПА України № 266 від 03.07.01 р., податкові вимоги формуються виключно за узгодженими сумами податкових зобов’язань, несплачених платником податків в установлені строки, а також у випадках, коли платник податків самостійно подав декларацію, але не погасив суму податкових зобов’язань у встановлені строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення. Податкові вимоги формуються в автоматичному режимі на підставі облікових даних з карток особових рахунків платників податків, які ведуться в органах державної податкової служби згідно з Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, затвердженою наказом ДПА України №174 від 02.04.99 р.
Податкове зобов’язання, самостійне визначене платником податків у податковій декларації, відповідно ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі –Закон), вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації, а узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника.
Саме наявність непогашеного податкового боргу за узгодженими податковими зобов’язаннями за твердженням відповідача спричинила формування та направлення Інспекцією першої податкової вимоги № 1/994 від 03.11.05 р., яка була отримана Товариством 23.11.05 р., що підтверджується листом заступника начальника поштамту Золотухіна Р.Д. від 10.01.06 р., (залученим до матеріалів справи).
За результатами оскарження в апеляційному порядку даної податкової вимоги позивачем було отримане рішення про залишення скарги без розгляду, на якому відсутні його номер, дата прийняття, а підпис посадової особи не засвідчений печаткою. В зв‘язку з чим Товариство вважає, що скаргу задоволено в повному обсязі, тому відсутні законні підстави для формування другої податкової вимоги.
Питання законності та обгрунтованості формування і направлення відповідачем першої податкової вимоги суд, виходячи із розгляду справи в межах вимог, правомірно не досліджував.
Однак, Інспекцією була сформована та направлена позивачу друга податкова вимога № 2/1073 від 13.12.05 р., в якій вказано, що станом на 13.12.05 р. у Товариства існує податковий борг за узгодженими податковими зобов’язаннями в сумі 2890,12 грн. Боргом в податковій вимозі визначена сума пені, нарахована на суми податкового зобов’язання по ПДВ, сплаченого з порушенням граничного строку платежів. В додаткових запереченнях від 10.05.06 р. відповідач навів розрахунок пені і пояснив, що вона розрахована з урахуванням положень ст. 16 Закону і при цьому датою сплати вважається 21.11.05 р., коли Товариством була подана декларація № 127185 з від’ємним значенням податкових зобов’язань по ПДВ у зменшення боргу на суму 440641,0 грн.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з наступного. Відповідно до положень п. 6.2.1 ст. 6 Закону у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Тобто податкова вимога формується і направляється виключно на суму узгоджених податкових зобов’язань.
В той же час згідно приписам ст. 5 вказаного Закону у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Оскільки відповідач не здійснював нарахування податкових зобов’язань, для чого передбачений відповідний порядок, а платник самостійно їх визначив у поданій податковій звітності, то податкова вимога не може вважатися рішенням контролюючого органу і не підлягає оскарженню в межах апеляційного узгодження зобов’язань.
В п. 6.4.1 ст. 6 Закону визначені підстави, при наявності яких податкові повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними і ця норма не містить того, що до цих підстав також віднесене порушення органом ДПС порядку направлення платнику рішення про результати розгляду його скарги на першу податкову вимогу.
Пеня, відповідно положенням п. 16.4.1 ст. 16 Закону, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
З аналізу наведеної норми випливає, що Закон право на нарахування пені у зв’язку з порушення граничних строків сплати податкових зобов’язань пов’язує саме із сплатою зобов’язань.
В п. 16.3.2 цієї статті також передбачені підстави для нарахування пені у разі погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів або відчуження інших активів боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Інших підстав для нарахування пені, зокрема, подача уточнюючих розрахунків, Закон не передбачає.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача не було законного права нараховувати пеню у відсутності фактичної оплати боргу, тому за таких обставин позов в частині визнання нечинною другої податкової вимоги Інспекції №2/1073 від 13.12.05 р. підлягає задоволенню, а вимога Товариства щодо визнання нечинним рішення Інспекції про залишення скарги без розгляду задоволенню не підлягає, оскільки оскарження такого рішення в судовому порядку не передбачено спеціальним Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
З такими висновками місцевого суду погоджується колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначивши наступне.
Відповідно до підпункту 16.1.3. пункту 16.1 статті 16 Закону після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня, а у разі коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання та погашає його, пеня не нараховується. Факт проведення перевірки не мав місця.
Вказана вимога не застосовується, якщо платник податків не подав податкову декларацію за період, протягом якого відбулося таке заниження і судом доведено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.
Оскільки вищезазначені виключення, передбачені частиною 2 підпункту 16.1.3 пункту 16.1 Закону не розповсюджується на даний випадок, донарахування пені є неправомірним.
Крім того, колегія суддів вважає за неохідне зазначити, що відповідач посилався на Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, затвердженою наказом ДПА України №174 від 02.04.99 р., яка втратила чинність з 18.07.05р. Наказом ДПА України № 276 від 18.07.2005 затверджено нову Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами Державної податкової служби України.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова суду першої інстанції відповідає чинному законодавству України та обставинам справи, а відтак підстав для скасування оскаржуваної постанови не має, апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 195, 196, п.1 ст. 198, 200, 206, 209, 211, 212, 254, КАС України, колегія суддів апеляційного суду, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 25.05.2006 р. по адміністративній справі № АС-13/128-06 залишити без змін.
Дана ухвала набирає чинності з дня її проголошення.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану увалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Лащенко Л.Д.
Судді Гончар Т.В.
Карбань І.С.