Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" серпня 2006 р. Справа № АС-04/234-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Шебаніц Н.М.
відповідача - Шпіньова О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2259Х/3-7) на постанову господарського суду Харківської області від 23.05.06 р. по справі № АС-04/234-06
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків
до Виробничо-комерційного ТОВ "СОЛЛІ", с. Циркуни
про стягнення 9290,24 грн.
встановила:
У квітні 2006 р. позивач звернувся до господарського суду з адміністративним позовом про стягнення 9290,24 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 р. 2 робочих місця для працевлаштування, але фактично протягом дванадцяти місяців 2005 р. було створено 1 робоче місце для працевлаштування інваліду, тобто відповідачем не виконаний норматив по 1 робочому місцю. У зв’язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму у розмірі 9290,24 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Постановою господарського суду Харківської області від 23.05.2006 р. по справі № АС-04/234-06 (суддя –Григоров А.М.) позовні вимоги задоволені, стягнуто 9290,24 грн. штрафних санкцій, з посиланням на правомірність та обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач з постановою господарського суду не погоджується, надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду та прийняти нову, якою в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач вказує, що судом застосований закон, який не повинен був застосовуватися, оскільки вирішення питання про притягнення до відповідальності за невиконання нормативу робочих місць інвалідів підприємствами, установами, організаціями, передбачає розгляд ст.ст. 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та ст.. 20 Закону України «Про зайнятість», на якій посилається господарський суд. Але, обов’язок інформувати про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів виник лише 23.02.2006 р. Таким чином, господарський суд не врахував, що редакції вказаних вище статей були змінені тільки в 2006 р., і судом застосовані статті в редакції 2006 р. к правовідносинам, які виникли та існували у 2005 р.
Відповідач вказує, що норматив робочих місць ВКТОВ «СОЛЛІ»не виконаний не з його вини, а з причини не виконання органами зайнятості, органами місцевого самоврядування обов’язку щодо працевлаштування інвалідів, визначеного ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»у редакції 2005 р.
Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погодився, вважає рішення господарського суду обґрунтованим, законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановила:
Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 41 особи, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. повинен був створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті № 10 ПІ, середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників на підприємстві становить 1 інвалід.
Господарський суд обґрунтовано встановив, що згідно зі статтею 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, а підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач не створював робочих місць для працевлаштування інвалідів, не інформував компетентні органи про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 р. - в матеріалах справи відсутні (не надані відповідачем) звіти форми № 3-ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць(вакантних посад) та потребу в працівниках»який відповідач не здавав в 2005 р..
Згідно листа Харківського районного центру зайнятості від 5.04.2006р. № 229 ВКТОВ "Соллі" не повідомляв про вакансії для інвалідів та заявку на потребу в інвалідах не направляв.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що обов’язок по створенню робочих місць та інформуванню компетентних органів про можливість працевлаштування інвалідів випливає з Закону України „Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”, ст. 20 Закону України „Про зайнятість”, Постанови Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р., п. 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. № 244.
Отже, зазначені нормативні акти зобов'язують відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування —підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Таким чином, посилання відповідача на неправомірне застосування законодавства не діючого у 2005 р. необґрунтоване та спростовується матеріалами справи.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 9290,24 грн. штрафних санкцій, так як відповідач не виконав обов’язку про виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, не інформував компетентні органи про наявність можливості працевлаштувати інвалідів, що унеможливлює виконання компетентними органами вимог ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що відповідачем не виконано.
З огляду на вказане, постанова господарського суду узгоджується з матеріалами справи і відповідає нормам матеріального права, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для скасування постанови, керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 195, 198, 200, 205-207 КАС України
ухвалила:
Постанову господарського суду Харківської області від 23.05.2006 р. по справі № АС-04/234-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя
Судді