Україна
Харківський апеляційний господарський суд
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Адміністративна Головуючий по 1-й інстанції
cправа № АС-13/108-06 Водолажська Н.С.
Доповідач по 2-й інстанції
Істоміна О.А.
«25»липня 2006 року
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Кравець Т.В., суддів Істоміної О.А., Твердохліба А.Ф.
при секретарі Якименко О.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 -приватний підприємець
відповідача -ОСОБА_2 -юрист, дов. НОМЕР_1 (копія у справі)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (вх. № 2243Х/2-5)
на постанову господарського суду Харківської області від 18 травня 2006 року по адміністративній справі № АС-13/108-06
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м. Харків
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
про визнання недійсним повідомлення-рішення, -
встановила:
У березні 2006 року Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому просив визнати недійсним повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова НОМЕР_2, яким до позивача були застосовані штрафні санкції за порушення законодавства як таке, що суперечить нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Також позивач заявив клопотання про відшкодування відповідачем матеріальних витрат в сумі 703 грн., в т.ч. 85 грн. державного мита, 118 грн. оплати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 500 грн. оплати за юридичні послуги.
Постановою господарського суду Харківської області від 18 травня 2006 року позов було задоволено. Визнано недійсним повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова НОМЕР_2. З державного бюджету на користь позивача стягнуто 3,40 грн. витрат по сплаті судового збору. Повернуто позивачу з державного бюджету зайве сплачене державне мито у розмірі 81,60 грн. Постанова суду мотивована відсутністю порушень з боку позивача норм статей 1 та 3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.
Не погоджуючись з постановою господарського суду, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова звернулась з апеляційною скаргою, в якій порушує питання про її скасування та прийняття нової постанови, якою у позові відмовити, посилаючись на те, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою та прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому посилається на те, що місцевий господарський суд, в порушення вимог статтей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України необґрунтовано не прийняв як доказ та не взяв до уваги пояснювальну записку підприємця ОСОБА_1, в якій підприємець особисто почав пояснення з того, що торгівля здійснювалась шляхом роз'їздів за адресою, вказаною замовником, форма розрахунків - готівкова та безготівкова. Ні в поясненні підприємця ОСОБА_1, наданою до акту перевірки, ні в самому акті перевірки, підписаному особисто підприємцем ОСОБА_1, немає жодного посилання на здійснення комісійної торгівлі, а на останній сторінці акту перевірки стоїть особистий підпис підприємця під записом "підтверджую, що первинні документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі і додаткових (інших) документів, що свідчать про діяльність за період , що перевіряється, немає. Все це, на думку апелянта, свідчить про те, що на момент складання акту перевірки, документи, на які позивач посилається щодо здійснення ним комісійної торгівлі, були відсутні.
Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 у запереченнях на апеляційну скаргу та в судовому засіданні просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. При цьому на стягненні з відповідача 500 грн. за оплату юридичних послуг він не наполягає.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, підставою для прийняття повідомлення -рішення НОМЕР_3, яким до позивача були застосовані штрафні санкції, стали результати документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2004 року, за результати якої було складено акт НОМЕР_4. Під час перевірки податківцями було виявлено порушення позивачем статті 1 та пункту 1 статті 3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, а саме: перевіряючими на підставі даних книг обліку доходів та витрат були встановлені факти отримання за відвантажені товари готівкових коштів на загальну суму 4017,34 грн. За даними відповідача, розрахункові операції, по яким була отримана готівка, не проводилися через РРО. Також в акті перевірки вказано, що основним видом діяльності підприємця є торгівельно-закупівельна діяльність. При цьому у підприємця у період, що перевірявся, не було офісного чи складського приміщення і він здійснював виїзну торгівлю. Проте ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідача не вказано яким чином перевіряючими були виявлені факти виїзної торгівлі, а з пояснень представника відповідача в судовому засіданні випливає, що висновок про виїзну торгівлю зроблений у зв'язку з відсутністю у позивача торгівельного приміщення або складу.
Згідно статті 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№1776-ІІІ від 01 червня 2000 року (далі Закон), реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.
Відповідно до пункту 1 статті З Закону, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Тобто для застосування реєстратора розрахункових операцій, а відповідно для застосування санкцій за порушення в застосування таких реєстраторів, в тому числі не застосування в встановленому законом випадку, необхідно наявність розрахункової операції та відсутність відповідних законодавчих виключень в обов'язку застосування реєстратора розрахункових операцій.
Згідно статті 2 Закону, розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Тобто обов'язок застосовувати реєстратор розрахункових операцій пов'язується з вичерпним переліком обов'язкових умов, а саме: з проведенням розрахункової операції у відповідному місці, яке одночасно є місцем реалізації товару (послуг) і місцем розрахунків за ці операції (отримання та зберігання коштів або платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), з оплатою готівкою (або платіжними картками, платіжними чеками, жетонами тощо) повної суми придбаного товару (послуг).
Як вказано в акті перевірки і це підтверджено наданими позивачем документами, у період, що перевірявся, підприємець реалізовував (відвантажував) товар в адресу Приватного підприємства „Авторитет". Але перевіряючими не було взято до уваги те, що між позивачем та підприємством були укладені договори комісії НОМЕР_5 та НОМЕР_6 про передачу товарів на комісію. Таким чином, реалізація товарів кінцевою споживачу здійснювалася комісіонером, який передавав підприємцю кошти за реалізовані товари. Тобто місце реалізації товарів та місце розрахунків за них з позивачем не співпадали, передача коштів не співпадала у часі з їх отриманням від покупців, а тому, як вірно зазначив місцевий господарський суд, у перевіряючих не було законного права розповсюджувати на операції в межах договорів комісії вимоги Закону.
З наведених підстав слід погодитись з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.
Крім того, як вірно зазначив господарський суд Харківської області, і в акті перевірки, і в судовому засіданні відповідачем підтверджена відсутність у позивача торгового (складського) приміщення, не встановлені факти оренди торгового приміщення, а висновок відповідача про виїзну торгівлю зроблений у зв'язку з відсутністю у позивача торгівельного приміщення або складу.
Згідно Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1336 від 23 серпня 2000 року, без проведення розрахункових операцій через РРО може здійснюватися роздрібна торгівля (виїзна) через засоби пересувної торговельної мережі (автомагазини, авторозвозки, автоцистерни, цистерни, бочки, бідони, низькотемпературні лотки-прилавки, візки, розноски, лотки, столики), що розташовані за межами стаціонарних приміщень та роздрібна торгівля на ринках, ярмарках (за винятком розташованих на їх території магазинів, кіосків, палаток, павільйонів, приміщень контейнерного типу). Але перевіряючими не були взяті до уваги положення вказаної постанови і не з'ясовано де саме здійснювалася реалізація товарів при виїзній торгівлі.
Що стосується посилань відповідача на порушення Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 п. 1 статті 8 Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" у зв'язку із здійсненням торгівлі не продовольчими товарами за готівкові кошти у січні-травні та листопаді 2003 р., у травні, серпні, жовтні-грудні 2004 р. без наявності торгового патенту, то як вбачається з акту перевірки, при цьому були досліджені вищенаведені операції з Приватним підприємством „Авторитет", Приватним підприємством „Автовид" та роздрібна торгівля. В акті вказано, що здійснювалася виїзна реалізація по м. Харкову. Перевіряючі вказуються, що вартість торгового патенту на здійснення виїзної торгівельної діяльності становить 270 грн. на місяць. Але позивач заперечує проти того, що він начебто здійснював виїзну торгівлю і наполягає на тому, що ним передавалися товари на реалізацію Приватному підприємству „Авторитет", Приватному підприємству „Автовид" та фізичним особам, а самостійно торгівельна діяльність ні оптом, ні вроздріб не проводилася.
Щодо посилань Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на те, що позивач під час перевірки не надав комісійних договорів та інших документів, на які він посилається в позові і те, що підприємець поставивши підпис під актом перевірки підтвердив відсутність на час перевірки договорів і у власноручному поясненні вказав, що здійснював торгівлю шляхом роз'їздів за адресою, вказаною замовником, то колегія суддів зауважує, що перевіряючими були порушені норми Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оскільки як вбачається з акту перевірки та наданих відповідачем документів, відомостей про прийняті на перевірку документи в них відсутні, а тому твердженні про відсутність відповідних документів на час перевірки і те, що підписом на акті перевірки платник підтвердив передачу документів, не відповідає вимогам Порядку, дотримання якого є обов'язком перевіряючих. Також перевіряючи, в порушення вищевказаного Порядку, ґрунтують свої висновки про здійснення виїзної торгівлі лише на поясненнях підприємця без дослідження документів, які повинні підтверджувати такий вид торгівлі. В обґрунтування даного твердження відповідачем до матеріалів справи надана копія пояснення від 22 березня 2005 року, надане позивачем начальнику Державної податкової інспекції Київського району м. Харкова. При цьому відомості про те, що позивач їздив по адресам, вказаним замовником, перевіряючи вважають достатнім доказом здійснення виїзної торгівлі. Проте документального підтвердження наявності автотранспорту для здійснення такої торгівлі відповідачем не надано і ці питання при перевірці не досліджувалися.
Норма, на яку посилається відповідач, встановлює, що суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність, у разі порушення вимог цього Закону несуть відповідальність за здійснення операцій, передбачених цим Законом, без одержання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого ч. 2 ст. 7 цього Закону і сплачують штраф у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності суб'єктів підприємницької діяльності із зазначеним порушенням.
Згідно цього Закону, торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.
Як випливає з наведеної норми, придбання патенту на торгівельну діяльність безпосередньо пов'язане з місцем здійснення такої діяльності (пунктом продажу або наявність пересувної торгівельної мережі). Оскільки перевіряючими не були виявлені ні місце продажу товарів (оптом або вроздріб), ні наявність засобів для пересувної торгівлі (автомобілі, автолавки та інше), то твердження про обов'язок придбання позивачем торгового патенту є необґрунтованим.
В результаті адміністративного оскарження позивачем повідомлення-рішення НОМЕР_3, рішенням начальника Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 16 червня 2005 року скарга була залишена без задоволення, а оскаржене податкове повідомлення-рішення - без змін. З урахуванням результатів розгляду скарги відповідачем було прийняте оскаржене повідомлення-рішення НОМЕР_2, в якому вказаний той же розмір застосованих фінансових санкцій.
Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції представник відповідача наполягає на тому, що повідомлення-рішення було прийняте з метою доведення до платника нового граничного терміну сплати суми зобов'язань (застосованих фінансових санкцій).
Колегія суддів з цього приводу зазначає, що порядок оскарження рішень (повідомлень-рішень, податкових повідомлень-рішень) передбачений Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Відповідно положень цього Закону нове податкове повідомлення (повідомлення-рішення) приймається в разі часткового скасування оскарженого повідомлення-рішення або донарахування зобов'язань (штрафних санкцій). Інших підстав для прийняття нового повідомлення-рішення Закон не передбачає. За таких обставин у відповідача не було законного права приймати оскаржене рішення (повідомлення-рішення) з тими ж сумами застосованих штрафних санкцій.
Крім того, в оскарженому повідомленні-рішенні відповідач визначив, що застосовані санкції повинні бути сплачені протягом 10 календарних днів з дати отримання повідомлення. Проте, визначаючи граничний строк, відповідачем не враховано те, що дія статті 25 Закону, якою було визначено, що суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17-24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій, була зупинена 2003-2005 роках. Відповідно положенням пункту З статті 8 Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" штрафи, передбачені цією статтею, підлягають сплаті порушником у п'ятиденний термін відповідно до законодавства.
Таким чином, визначення граничного строку сплати „зобов'язань" відповідачем зроблено без врахування норм спеціального законодавства, яке регулює правовідносини в сфері застосування РРО та патентування окремих видів підприємницької діяльності.
З цих підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова не було надано доказів, які б спростували доводи позивача, а тому її вимоги задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів приходить висновку, що заперечення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, тому постанова господарського суду Харківської області від 18 травня 2006 року по справі № АС-13/108-06 була ухвалена без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 статті 198, пунктом 1 статті 205, статтями 206, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 18 травня 2006 року по адміністративній справі № АС-13/108-06 залишити без змін.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Адміністративну справу № АС-13/108-06 повернути до господарського суду Харківської області.
Роз'яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя
Судді