У К Р А Ї Н А
Харківський апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Адміністративна справа Головуючий по 1-й інстанції
№ АС 8/35-06 Суддя –Кіяшко В.І.
Доповідач по 2-й інстанції
Суддя –Погребняк В.Я.
10 липня 2006 року м. Харків
Колегія суддів у складі: головуючого судді Погребняк В.Я.
судді Гончар Т.В.
судді Істоміна О.А.
при секретарі: Андросова О.В.
За участю представників сторін:
Позивача: Бойко Л.М., довіреність № 18/11-6782 від 02.09.2005 р.,
1-го відповідача: Мезенцев Є.І., довіреність № 13071/9/10 від 30.12.2005 р., Бібік В.А., довіреність №13084/9/10 від 30.12.2005 р.,
2-го відповідача: не з’явився,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 1272 С/2 від 05.04.2006 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп», м. Конотоп Сумської області на постанову господарського суду Сумської області у справі № АС 8/35-06 від 02.03.2006 р.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп», м. Конотоп Сумської області,
до
1-го відповідача: Конотопської міжрайонної Державної податкової інспекції Сумської області,
2-го відповідача: Управління Державного казначейства в Сумській області,
про визнання дій незаконними, визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001792320/0 від 12.12.2005 р., стягнення з Державного бюджету 642 633,00 грн.,
Встановила:
23.12.2005 р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Конотопської міжрайонної Державної податкової інспекції Сумської області (далі –1-й відповідач) та управління Державного казначейства у Сумській області (далі –2-й відповідач) та просив визнати дії 1-го відповідача по невідшкодуванню 642 633,00 грн. податку на додану вартість, визнати дії 1-го відповідача щодо проведення 28-29.11.2005 р. позапланової виїзної документальної перевірки позивача незаконними, визнати податкове повідомлення-рішення від 12.12.2005 р. № 0001792320/0 по виявленню завищення суми бюджетного відшкодування по ПДВ у розмірі 270 015,17 грн. недійсним у повному обсязі, стягнути з Державного бюджету України 642 633,00 грн.
Заявою від 10.01.2006 р. (т.1, а.с. 44-51) позивач уточнив позовні вимоги і просив встановити відсутність повноважень 1-го відповідача щодо проведення 28-29.11.2005 р. позапланової виїзної документальної перевірки позивача; скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.12.2005 р. № 001792320/0 по виявленню завищення суми бюджетного відшкодування по ПДВ у розмірі 270 015,17 грн. в повному обсязі; встановити відсутність компетенції у 1-го та 2-го відповідачів щодо затримки відшкодування ПДВ у сумі 642 633,00 грн.; зобов’язати 2-го відповідача перерахувати 642 633,00 грн. позивачу як відшкодування податку на додану вартість.
Заявою від 23.01.2006 р. (вх. № 1814 від 26.01.2006 р.) позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення 1-го відповідача від 12.12.2005 р. № 0001792320/0 по виявленню завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 270 015,17 грн. в повному обсязі; в зв’язку з частковим відшкодуванням відповідачами ПДВ позивач уточнив суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню та просив зобов’язати 2-го відповідача перерахувати 609 562,00 грн. як відшкодування ПДВ.
Заявою від 17.02.2006 р. (вх. № 4003 від 20.02.2006 р. –т.6, а.с. 50-55) позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд:
визнати протиправними дії 1-го відповідача щодо проведення 28-29.11.2005 р. позапланової виїзної документальної перевірки позивача та визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 12.12.2005 р. № 0001792320/0 повністю;
визнати протиправною бездіяльність 1-го та 2-го відповідачів в частині здійснення бюджетного відшкодування ПДВ по деклараціях з ПДВ за результатами діяльності за вересень, жовтень, грудень 2004 р., лютий, березень, квітень, травень 2005 р. у розмірі 609 562,00 грн.;
зобов’язати 2-го відповідача перерахувати з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування ПДВ по деклараціях з ПДВ за результатами діяльності за вересень, жовтень, грудень 2004 р., лютий, березень, квітень, травень 2005 р. у розмірі 609 562,00 грн.
Постановою господарського суду Сумської області від 02.03.2006 р. (суддя Кіяшко В.І.) в позові відмовлено. Постанову обгрунтовано тим, що відповідно до п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування –це сума, яка підлягає поверненню платнику податку у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених Законом; порядок формування податкового кредиту та визначення сум податку, які підлягають відшкодуванню, встановлені п.п. 7.4.1. п.7.4. та п.п. 7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону, проте крім обов’язкових підстав виникнення у платника податків права на податковий кредит з ПДВ, Закон передбачає обов’язкову наявність ще й такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податків. Бюджетному відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, а нормами Закону України «Про податок на додану вартість»встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням цього податку, при цьому зазначені етапи нерозривно зв’язані між собою. Право на відшкодування виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до Державного бюджету України від платника податку-продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару. Перевірити наявність надмірної сплати можливо лише шляхом здійснення зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника, як це передбачено нормами податкового законодавства. З матеріалів зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника вбачається, що контрагенти позивача не є виробниками товару, а дійти до кінцевих виробників неможливо у зв’язку з тим, що підприємства не знаходяться за юридичними адресами, до податкових органів не звітують, ведеться розшук посадових осіб. 1-й відповідач при проведенні позапланової виїзної документальної перевірки позивача діяв в межах повноважень, покладених на нього Законом України «Про державну податкову службу в Україні»і правомірно і відповідно вимогам чинного законодавства виніс повідомлення-рішення № 0001792320/0 від 12.12.2005 р. за результатами перевірки, а вимоги позивача щодо визнання нечинним вказаного повідомлення-рішення є безпідставними і непідтвердженими належними доказами. Позивач в порушення ст. ст.71, 86 КАС України не подав суду достатніх доказів, які б правомірно підтвердили його позицію по справі. Судом також встановлено, що при поданні позову до Державного бюджету внесено держмито в розмірі більшому, ніж встановлено Законом, у зв’язку з чим відповідно до п. 1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993 р. зайво сплачене держмито в розмірі 6341,33 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету.
Позивач –ТОВ «Мотордеталь-Конотоп»–з постановою господарського суду Сумської області від 02.03.2006 р. не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену вище постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права. Так, позивач зазначає, що згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 1-й відповідач при проведенні позапланової виїзної документальної перевірки позивача цих вимог не дотримався, рішення суду щодо проведення позапланової виїзної перевірки не надав, фактів, які б свідчили про порушення позивачем законів України про оподаткування не зазначив, письмового запиту, який мав би передувати проведенню перевірки, позивачу не надіслав. Відтак, дії 1-го відповідача по проведенню перевірки є неправомірними та здійсненими з перевищенням службових повноважень. Позивач також посилався на неправильне застосування судом першої інстанції норм п.1.8. ст.1, п.п. 7.4.1. п.7.4., п.п. 7.7.1. та п.п. 7.7.5. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Так, позивач вважає, що покладання відповідальності за невнесення податку продавцями по ланцюгу до виробника на покупця цих товарів, яким є позивач, у вигляді зменшення заявленої до відшкодування суми ПДВ є неправомірним та не базується на жодній нормі права. Всі суб’єкти, з якими укладалися договори купівлі-продажу, зареєстровані в установленому порядку платниками ПДВ. Всі поставки товарів підтверджені податковими накладними, що дає право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту. Зазначені договори, свідоцтва платників ПДВ –продавців (постачальників), податкові накладні додані до матеріалів справи і в установленому порядку недійсними не визнані. Виходячи з цього, позивач вважає, що прийняте податкове повідомлення-рішення про виявлене завищення суми заявленого бюджетного відшкодування по ПДВ не ґрунтується на нормах чинного законодавства і повинно бути визнано нечинним. Позивач також посилається на те, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
1-й відповідач –Конотопська МДПІ Сумської області –в запереченнях на апеляційну скаргу вказує, що при проведенні перевірки він діяв з дотриманням ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадові особи позивача отримали під розписку наказ на проведення позапланової виїзної документальної перевірки № 249 від 28.11.2005 р. та направлення № 230-245 від 28.11.2005 р. та допустили до перевірки працівників 1-го відповідача. На думку 1-го відповідача, системний аналіз п.1.8. ст.1, п.п. 7.4.1. п.7.4., п.п. 7.7.5. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного Кодексу України свідчить, що встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням цього податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За змістом Закону право на відшкодування виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до Державного бюджету від платника податків –продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару. Отже, на думку 1-го відповідача, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення по даній справі з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак, постанова господарського суду Сумської області від 02.03.2006 р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача –залишенню без задоволення.
2-й відповідач –Управління Державного казначейства у Сумській області –в запереченнях на апеляційну скаргу вказав, що УДК як орган державної влади не наділений повноваженнями щодо здійснення відшкодування ПДВ з Державного бюджету України. Відшкодування ПДВ за рішенням суду здійснюється безпосередньо Державним казначейством України, яке є самостійною юридичною особою. Відповідно до ст. 50 Бюджетного Кодексу України Державне казначейство України здійснює повернення лише тих коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету. Оскільки під час проведення 1-им відповідачем документальної перевірки правильності сум податку на додану вартість надмірної сплати ПДВ до Державного бюджету України не встановлено, а бюджетне відшкодування здійснюється лише в разі надмірної сплати до бюджету відповідного податку, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Одночасно 2-й відповідач просив справу розглянути без участі його представника.
Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2006 р. для розгляду даної справу було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Істоміна О.А.
В судовому засіданні 29.05.2006 р., зважаючи на те, що 2-й відповідач свого представника в судове засіданні не направив, а позовна заява містить вимоги про зобов’язання 2-го відповідача вчинити певні дії, з метою всебічного, повного і об’єктивного дослідження всіх обставин справи, судова колегія, вислухавши думки позивача та 1-го відповідача, розгляд справи відклала та зобов’язала 2-го відповідача направити свого представника в судове засідання. Одночасно запропоновано сторонам надати додаткове правове і документальне обґрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі та запереченнях на апеляційну скаргу.
Позивач виконав вимоги ухвали від 29.05.2006 р., надав на адресу Харківського апеляційного господарського суду правове та документальне обґрунтування заявлених вимог. Позивач також надав уточнення вимог апеляційної скарги, де просив скасувати постанову господарського суду Сумської області від 02.03.2006 р. по справі № АС-8/35-06 та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправними дії 1-го відповідача щодо проведення 28-29.11.2005 р. позапланової виїзної документальної перевірки та визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 12.12.2005 р. № 0001792320/0 повністю; визнати протиправною бездіяльність 1-го та 2-го відповідачів в частині здійснення бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 609 562,00 грн.; стягнути з Державного бюджету України на поточний рахунок позивача суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 609 562,00 грн.
Враховуючи, що відповідно до ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів), дій чи бездіяльності; відповідно до п.1 ч.3 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб’єкта владних повноважень, а згідно ч.4 цієї ж статті позовна заява може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, вимога про стягнення суд ПДВ була зазначена в позовній заяві позивача, судова колегія приймає до розгляду вказане уточнення вимог апеляційної скарги.
В судове засідання 2-й відповідач свого представника не направив, про причини неявки суду не повідомив.
Судова колегія, вислухавши думку позивача та 1-го відповідача, вважає за можливе розгляд справи за апеляційною скаргою позивача здійснити у відсутність представника 2-го відповідача.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, перевіривши надану в постанові господарського суду Сумської області від 02.032006 р. їх юридичну оцінку, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, постанова господарського суду Сумської області від 02.03.2006 р. підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» створено в результаті реорганізації ЗАТ «Мотордеталь-Правекс» шляхом перетворення останнього, який був зареєстрований Печерською районною державною адміністрацією м. Києва 20.09.1999 р. У зв’язку зі зміною місцезнаходження підприємства ЗАТ «Мотордеталь-Правекс» було знято з податкового обліку у ДПІ у Печерському районі м. Києва та взято на податковий облік Конотопською МДПІ Сумської області. Позивач зареєстрований як юридична особа Державним реєстратором виконавчого комітету Конотопської міської ради 08.08.2005 р., взятий на податковий облік 1-им відповідачем 12.08.2005 р. за № 2428. Позивач зареєстрований як платник ПДВ, про що видано свідоцтво № 25465253 від 15.08.2005 р. та присвоєно індивідуальний податковий номер 305739818050.
Як вбачається з матеріалів справи, з 28.11.2005 р по 29.11.2005 р. посадовими особами 1-го відповідача у позивача було проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ за жовтень, грудень 2004 р., лютий - травень 2005 р.
За результатами перевірки складено акт № 290/23-3/30573983 від 29.11.2005 р., за висновками якого підприємством порушено п.1.3., 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1. п.7.4., п.п. 7.7.5. п.7.7., п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р. із змінами і доповненнями, внаслідок чого зменшується заявлена сума ПДВ до відшкодування з бюджету на 270 015,17 грн., в т.ч.:
за жовтень 2004 р. на суму 10 974,02 грн.;
за грудень 2004 р. на суму 717,20 грн.;
за лютий 2005 р. на суму 64 013,63 грн.;
за березень 2005 р. на суму 43 013,04 грн.;
за квітень 2005 р. на суму 123 561,00 грн.;
за травень 2005 р. на суму 27 736,28 грн.
З акту перевірки № 290/23-3/30573983 від 29.11.2005 р. вбачається, що суть правопорушення, на думку перевіряючих, полягала в тому, що сплата ПДВ по ланцюгу від виробника в бюджет не здійснена, а відповідно до п.1.3 п1.8. Закону України «Про податок на додану вартість» право на відшкодування податку на додану вартість виникає лише при надмірній сплаті податку, а не з самого факту існування зобов’язань по сплаті ПДВ в ціні товару. Тобто, включивши до податкового кредиту суми ПДВ по господарським операціям, по яким відсутні факти надмірної сплати ПДВ, позивач порушив вимоги п.1.3. п.1.8. п.п. 7.2.3.-7.2.5. п.7.2., п.п. 7.4.1. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Вказаний акт перевірки посадовими особами позивача був підписаний із запереченнями.
На підставі акту перевірки № 290/23-3/30573983 від 29.11.2005 р. 1-й відповідач прийняв та направив позивачу податкове повідомлення-рішення № 0001792320/0 від 12.12.2005 р. за формою «В1», яким з посиланням на п.п. «б», «в»п.п. 4.2.2. ст..4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.1.3., п.1.8. ст..1, п.п. 7.4.1. п.7.4., п.п. 7.7.5. п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»виявив завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 270 015,17 грн. та вказаному розмірі зменшив суму бюджетного відшкодування у картці особового рахунку платника податків.
Судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 12.12.2005р. № 0001792320/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування на 270 015,17 грн., суд першої інстанції виходив з того, що за результатами перевірки, проведеної 1-им відповідачем 28-29.11.2005р., з питань правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість за жовтень 2004 р., грудень 2004 р., лютий 2005 р., березень 2005 р., квітень 2005 р., травень 2005 р. встановлено порушення вимог п.1.3, п.1.8, п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.7.5 п.7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок чого зменшується заявлена сума ПДВ до відшкодування з бюджету на 270 015,17 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що нормами Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням цього податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з ПДВ та відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. На думку суду першої інстанції за змістом Закону право на відшкодування ПДВ виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до державного бюджету від платника податку –продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.
Для підтвердження надходження сум ПДВ до державного бюджету, які були заявлені позивачем до відшкодування за жовтень 2004 р., грудень 2004 р., лютий 2005 р., березень 2005 р., квітень 2005 р., травень 2005 р., 1-й відповідач направив запити щодо перевірки контрагентів постачальників позивача по ланцюгу до виробника. Акти зустрічних перевірок та листи про надання інформації податкових інспекцій по ланцюгу постачання за місцем знаходження контрагентів постачальників позивача свідчать про те, що за перевіряємі звітні періоди суми ПДВ по податковим накладним, включеним позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2004 р., грудень 2004 р., лютий 2005 р., березень 2005 р., квітень 2005 р., травень 2005 р. по господарським операціям з постачальниками, не надійшли до бюджету, оскільки із матеріалів зустрічних перевірок по ланцюгу постачання вбачається, що постачальники позивача не є виробниками товарів, а дійти до кінцевих товаровиробників неможливо, оскільки контрагенти постачальників позивача не знаходяться за юридичними адресами, до податкових органів не звітують, ведеться розшук посадових осіб.
Колегія суддів вважає, що вимоги позивача в апеляційній скарзі в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення 1-го відповідача від 12.12.2005 № 0001792320/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування на 270015,17 грн. підлягають задоволенню із огляду на наступне.
Пунктом 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що діяла до 01.06.2005 р., визначено, що платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Пункт 1.6. ст.1 вказаного Закону визначає податкове зобов’язання як загальну суму податку, одержану (нараховану) платником податку - продавцем товарів (робіт, послуг) в звітному періоді від покупця.
Таким чином, виходячи із зазначених вище норм Закону, обов’язок сплатити ПДВ і обов’язок утримати ПДВ із вартості проданого товару (робіт, послуг) та внести ПДВ до бюджету, покладаються Законом на різних осіб. Обов’язок сплатити ПДВ у вартості придбаного товару покладається на покупця, а обов’язок утримати та внести до бюджету ПДВ, сплачений покупцем у вартості товару (робіт, послуг), покладається на продавця товарів (робіт, послуг).
Такий висновок підтверджується і іншими нормами Закону України «Про податок на додану вартість». Так, п.п. 6.1.1. п.6.1. ст.6 Закону передбачається, що «податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг)» продавцем таких товарів. Така ж норма передбачається і п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Податкова накладна, що видається платником податку-продавцем у відповідності до вимог п. 7.2. ст. 7 Закону, є нічим іншим, як документом, що підтверджує факт отримання продавцем товару оплати ПДВ від іншого платника податку-покупця.
Саме такий порядок сплати, утримання та внесення до бюджету сум ПДВ є прикладом справляння непрямого податку, при якому обов’язок сплати податку покладається на покупця товару (робіт, послуг), а обов’язок утримання такого непрямого податку із вартості проданого товару (робіт, послуг) та перерахування (внесення) його до бюджету несе продавець такого товару (робіт, послуг). При цьому покупець, окрім сплати ціни придбаного товару, додатково сплачує продавцю таких товарів (робіт, послуг) непрямий податок. Обов’язок покупця товару при справлянні непрямого податку завершується із сплатою вартості придбаного товару (робіт, послуг) продавцю.
Враховуючи вимоги п. 1.3, 1.6, 1.8 ст. 1, п.п. 6.1.1 п.6.1 ст. 6, п. 7.1, 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», судова колегія вважає, що сплата позивачем ПДВ була здійснена при оплаті придбаного ним товару (робіт, послуг) від продавців таких товарів (робіт, послуг), і факт сплати позивачем ПДВ продавцям підтверджується виданими останніми податковими накладними, які оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що не заперечується і 1-им відповідачем.
Крім того, факт сплати ПДВ позивачем підтверджується матеріалами перевірок позивача податковими органами.
Так, в актах податкових органів про результати позапланових документальних перевірки правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету ПДВ від 19.11.2004 р. № 122/23-7/30573983, від 31.01.2005 р. № 6/23-7-30573983, від 15.02.2005 р. № 58/23-10/30573983, від 31.03.2005 р. № 98/23-10/10/30573983, від 20.05.2005 р. № 133/23-10/30573983, від 06.06.2005 р. № 145/23-60/31835876, від 08.07.2005 р. № 161/23-60/31835876 відповідно за податкові періоди: вересень, жовтень, грудень 2004р., лютий, березень, квітень, травень 2005 р. - податковим органом підтверджується правомірність включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів та правильність визначення заявлених позивачем до відшкодування сум ПДВ.
Виходячи з вимог п.1.8. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - це сума податку, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Розмір надмірної сплати ПДВ становить різницю між сумою сплаченого позивачем ПДВ як покупця товарів (робіт, послуг) у вартості придбаних ним товарів (робіт, послуг) і сумою ПДВ, яку позивач отримав уже як продавець товарів (робіт, послуг) від покупців у вартості проданих позивачем товарів (робіт, послуг). Саме такий порядок визначення суми надмірної сплати ПДВ передбачається вимогами п.п. 7.7.1 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, тобто який згідно вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» є надміру сплаченим. Саме такий випадок, «визначений цим Законом», встановлено п.п. 7.7.3 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у якому зазначається, що у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України.
Такий висновок підтверджується і іншими нормативними актами, прийнятими на виконання вимог Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема, у п.2.1. «Порядку відшкодування податку на додану вартість», затвердженому спільним наказом ДПА та Держказначейства України від 02.07.1997 р. № 209/72, зазначено: якщо за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду має від'ємне значення, то така сума підлягає (як надміру сплачена) відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України.
Висновок суду першої інстанції про те, що суми відшкодування виплачуються платнику податків виключно за рахунок сум ПДВ, що надійшли до Державного бюджету, а тому для відшкодування сум ПДВ, окрім всіх інших підстав, додатково потрібно підтвердження матеріалами перевірок фактичної сплати всіх платників податку-постачальників товарів (робіт, послуг) по ланцюгу до виробника, колегія судів вважає помилковим.
Так, п.п. 7.7.5 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у випадку, коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до Державного бюджету України.
Колегією суддів встановлено, що позивач у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» подав податковому органу декларації з податку на додану вартість за вересень, жовтень, грудень 2004 р., лютий, березень, квітень, травень 2005р. за вхідними номерами ДПІ відповідно: № 348509 від 19.10.2004 р., № 402428 від 16.11.2004 р., № 37013 від 19.01.2005 р., № 4371 від 18.03.2005 р., № 8422 від 20.04.2005 р., № 12571 від 18.05.2005 р., № 14612 від 17.06.2005 р., за якими передбачено відшкодування сум ПДВ з державного бюджету.
Матеріалами перевірок позивача, які проведені податковими органами, підтверджується факт сплати позивачем податку в вартості придбаних останнім товарів (робіт, послуг).
Надані позивачем свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість його постачальників: СПД Москаленка В.М., Торгової фірми «Барко», філії № 1 ТОВ детективного правового агентства «Щит», малого торгівельного підприємства «Світлана», за операціями з якими відповідачем і було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, підтверджують правомірність виписування останніми податкових накладних позивачу.
Надані позивачем податкові накладні постачальників складені у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 165.
1-й відповідач не надав у судовому засіданні доказів щодо визнання угод на придбання товарів (робіт, послуг) недійсними, визнання свідоцтв про реєстрацію платників податків - постачальників позивача недійсними. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суми ПДВ за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних податкових, і, в зв’язку з цим, підстави для зменшення сум відшкодування ПДВ за відповідні періоди відсутні.
Враховуючи те, що відповідальність за утримання та внесення до державного бюджету сум ПДВ покладається законом на платників податку - постачальників товарів (робіт, послуг), зменшення 1-им відповідачем суми відшкодування ПДВ позивачу набуває характеру адміністративно-господарської санкції за дії (утримання та внесення ПДВ до Державного бюджету), обов’язок виконання яких за законом не покладаються на позивача. Цей обов’язок за змістом норм п.1.3 та п.1.8. Закону України «Про податок на додану вартість» покладається на постачальника (продавця) товарів (робіт, послуг).
У відповідності до ч.1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. За таких обставин, покладення відповідальності на позивача за дії (бездіяльність) інших осіб (постачальників товарів (робіт, послуг) суперечить загальним принципам права –настання юридичної відповідальності тільки за умови винних дій (бездіяльності).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку, що податкове повідомлення-рішення 1-го відповідача від 12.12.2005р. № 0001792320/0 про зменшення суми відшкодування позивачу податку на додану вартість за податкові періоди жовтень, грудень 2004 р., лютий, березень, квітень, травень 2005 р. на загальну суму 207 015,17 грн. прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.19 Конституції України, і повинно бути визнано нечинним.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності 1-го та 2-го відповідачів щодо відшкодування ПДВ з державного бюджету за період вересень, жовтень, грудень 2004 р., лютий, березень, квітень, травень 2005 р. на загальну суму 609 562 грн., суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до вимог ст.ст. 71, 86 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги, а позивач не подав суду достатніх доказів, які б правомірно підтвердили його позицію по справі.
Колегія суддів вважає, що вимоги позивача в апеляційній скарзі в частині визнання протиправною бездіяльності 1-го та 2-го відповідачів щодо відшкодування податку на додану вартість за податковими деклараціями позивача з податку на додану вартість за результатами діяльності у вересні, жовтні, грудні 2004 р., лютому, березні, квітні, травні 2005 р. на загальну суму 609 562,00 грн. підлягають частковому задоволенню із огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем були подані податковому органу декларації з податку на додану вартість за результатами діяльності у вересні, жовтні, грудні 2004 р., лютому, березні, квітні, травні 2005 р. за вхідними номерами ДПІ відповідно: № 348509 від 19.10.2004 р., № 402428 від 16.11.2004 р., № 37013 від 19.01.2005 р., № 4371 від 18.03.2005 р., № 8422 від 20.04.2005 р., № 12571 від 18.05.2005 р., № 14612 від 17.06.2005 р.
Згідно із зазначеними деклараціями з податку на додану вартість бюджетному відшкодуванню на поточний рахунок позивача підлягали такі суми ПДВ:
за вересень 2004 р. – 496 950 грн.;
за жовтень 2004 р. –389 257 грн.;
за грудень 2004 р. –433 439 грн.;
за лютий 2005 р. –630 166 грн.;
за березень 2005 р. – 661 331 грн.;
за квітень 2005 р. –691 865 грн.;
за травень 2005 р. –513 182 грн.
Правомірність заявлених позивачем до відшкодування сум ПДВ підтверджується актами податкових органів про результати позапланових документальних перевірок правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету ПДВ від 19.11.2004 р. № 122/23-7/30573983, від 31.01.2005 р. № 6/23-7/30573983, від 15.02.2005 р. № 58/23-10/30573983, від 31.03.2005 р. № 98/23-10/10/30573983, від 20.05.2005 р. № 133/23-10/30573983, від 06.06.2005 р. № 145/23-60/31835876, від 08.07.2005 р. № 161/23-60/31835876, згідно з якими податковими органами не встановлено порушень визначення сум ПДВ, заявлених позивачем до відшкодування.
Відшкодування ПДВ з Державного бюджету за зазначені вище періоди здійснено частково.
Невідшкодовані суми ПДВ станом на 23.01.2006 р. становили:
за вересень 2004 р. – 72 754 грн.;
за жовтень 2004 р. –71 202 грн.;
за грудень 2004 р. –20 661 грн.;
за лютий 2005 р. –91 586 грн.;
за березень 2005 р. – 84 253 грн.;
за квітень 2005 р. –163 094 грн.;
за травень 2005 р. –106 012 грн.
на загальну суму 609 562 грн., що підтверджується актом звірки між ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» та 1-им відповідачем по відшкодуванню ПДВ станом на 23.01.2006р., який знаходиться в матеріалах справи.
У відповідності до вимог п.п. 7.7.1. п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Згідно з п.п. 7.7.3, п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Відповідно до п.п. 7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.
Проведення відшкодування сум ПДВ визначається «Порядком відшкодування податку на додану вартість», затвердженого спільним Наказом ДПА України та Державного казначейства України від 02.07.1997 р. № 209/72 в редакції Наказу ДПА України та Державного казначейства України від 21.05.2001 р. № 200/86.
Згідно з вимогами п.п. 4.1 п.4 зазначеного Порядку відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.
У відповідності до п.п. 4.2. цього ж Порядку висновки податкових органів подаються не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення терміну відшкодування податку на додану вартість, установленого чинним законодавством.
Органи Державного казначейства України на підставі висновків податкових органів про відшкодування податку на додану вартість протягом п'яти днів своїми платіжними дорученнями перераховують кошти з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок, указаний у висновку чи рішенні суду, як це передбачено п.п. 4.3. «Порядку відшкодування податку на додану вартість».
У відповідності до вимог ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України, зокрема, операцій з коштами державного бюджету та контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що порядок відшкодування ПДВ з державного бюджету визначає обов’язок виконання певних послідовних дій двома державними органами –суб’єктами владних повноважень: податковими органами та органами Державного казначейства України.
При цьому 1-й відповідач як податковий орган зобов’язаний був за 5 робочих днів до настання граничного терміну відшкодування надати 2-му відповідачу висновки про проведення відшкодування з державного бюджету на поточний рахунок позивача. На підставі таких висновків 2-й відповідач як орган Державного казначейства України протягом 5 днів зобов’язаний був своїм платіжним дорученням перерахувати з державного бюджету суму ПДВ, що зазначена у висновках 1-го відповідача, на поточний рахунок позивача.
Як слідує з матеріалів справи, 1-й відповідач свого обов’язку не виконав, висновки про відшкодування сум ПДВ згідно з деклараціями з податку на додану вартість позивача за вересень 2004 р. у сумі 72 754 грн., за жовтень 2004 р. –71 202 грн., за грудень 2004 р. –20 661 грн., за лютий 2005 р. –91 586 грн., за березень 2005 р. –84 253 грн., за квітень 2005 р. –163 094 грн. та за травень 2005 р. –106 012 грн. на загальну суму 609 562 грн. 2-му відповідачу не подав.
Невиконання 1-им відповідачем свого обов’язку подати 2-му відповідачу відповідні висновки про проведення відшкодування сум ПДВ призвели до того, що 2-й відповідач не міг виконати перерахування на поточний рахунок позивача суми ПДВ, які згідно поданих податкових декларацій підлягали відшкодуванню з державного бюджету, оскільки виконання таких дій 2-им відповідачем можливе лише за наявності надходження від 1-го відповідача таких висновків.
Саме невиконання 1-им відповідачем обов’язку подати висновки про відшкодування, покладеного на нього законодавством, призвели до порушення прав та інтересів позивача. За таких обставин невиконання покладеного на 1-го відповідача обов’язку вчинити певні дії є протиправною бездіяльністю.
Відтак, судова колегія вважає, що бездіяльність 2-го відповідача не може бути визнана протиправною, оскільки його обов’язок перерахувати у відповідності до вимог ст.48 Бюджетного кодексу України та п.п. 4.1, п.п. 4.3 «Порядку відшкодування податку на додану вартість» суми ПДВ на поточний рахунок позивача виникає виключно на підставі висновків 1-го відповідача або рішення суду.
Згідно вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки ні висновків 1-го відповідача, ні рішення суду про відшкодування ПДВ як підстави, що визначені законодавством для перерахування коштів з державного бюджету на поточний рахунок позивача, 2-му відповідачу не надавались, то і бездіяльність 2-го відповідача щодо здійснення відшкодування за оскаржувані періоди не може бути визнана неправомірною.
Враховуючи наведене, вимоги позивача в апеляційній скарзі в частині визнання протиправною бездіяльності 1-го та 2-го відповідачів щодо відшкодування податку на додану вартість за податковими деклараціями позивача з податку на додану вартість за результатами діяльності у вересні, жовтні, грудні 2004 р., лютому, березні, квітні, травні 2005 р. на загальну суму 609 562 грн. підлягають задоволенню тільки в частині визнання протиправною бездіяльності 1-го відповідача, а в частині визнання протиправною бездіяльності 2-го відповідача в задоволені вимог позивача повинно бути відмовлено.
Виходячи з цього, повинно бути відмовлено і в задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання 2-го відповідача перерахувати з державного бюджету суми бюджетного відшкодування ПДВ за податковими деклараціями позивача з податку на додану вартість поданими за результатами діяльності у вересні, жовтні, грудні 2004 р., лютому, березні, квітні, травні 2005р. на загальну суму 609 562 грн.
Крім того, судова колегія наголошує на тому, що відповідно до п.п. 7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла у спірний період), платник податку має право у будь-яких момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків, тобто вищенаведеною нормою було передбачено спосіб, у який платник податків може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» також передбачає здійснення бюджетного відшкодування органами державного казначейства тільки після надання висновків податковими органами.
В цій же редакції ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачала такого способу захисту платником податку свого порушеного права як звернення з позовом про стягнення коштів бюджету, проте, враховуючи приписи ч.4 ст.105 КАС України, судова колегія вважає, що такі вимоги можуть бути предметом адміністративного позову.
Відтак, судова колегія вважає, що вимоги позивача в апеляційній скарзі в частині стягнення з державного бюджету суми бюджетного відшкодування ПДВ за податковими деклараціями позивача з податку на додану вартість поданими за результатами діяльності у вересні, жовтні, грудні 2004 р., лютому, березні, квітні, травні 2005 р. на загальну суму 609 562 грн., підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач за результатами діяльності у вересні, жовтні, грудні 2004 р., лютому, березні, квітні, травні 2005 р. подав до податкового органу декларації з податку на додану вартість за вхідними номерами ДПІ відповідно № 348509 від 19.10.2004 р., № 402428 від 16.11.2004 р., № 37013 від 19.01.2005 р., № 4371 від 18.03.2005 р., № 8422 від 20.04.2005 р., № 12571 від 18.05.2005 р., № 14612 від 17.06.2005 р.
Згідно із зазначеними деклараціями з податку на додану вартість бюджетному відшкодуванню на поточний рахунок позивача підлягали такі суми ПДВ: за вересень 2004 р. –496 950 грн., жовтень 2004 р. –389 257 грн., грудень 2004 р. –433 439 грн., лютий 2005 р. –630 166 грн., березень 2005 р. –661 331 грн., квітень 2005 р. –691 865 грн. та травень 2005 р. –513 182 грн. Невідшкодовані суми ПДВ станом на 23.01.2006 р. становлять: за вересень 2004 р. –72 754 грн., жовтень 2004 р. –71 202 грн., грудень 2004 р. –20 661 грн., лютий 2005 р. –91 586 грн., березень 2005 р. –84 253 грн., квітень 2005 р. –163 094 грн. та травень 2005 р. –106 012 грн. на загальну суму 609 562 грн., що підтверджується актом звірки між ТОВ «Мотордеталь-Конотоп»та 1-им відповідачем по відшкодуванню ПДВ станом на 23.01.2006р., який знаходиться в матеріалах справи.
У відповідності до вимог п.п. 7.7.3, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла у спірний період) у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірною вимогу позивача про поновлення його прав та інтересів шляхом стягнення з державного бюджету суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за деклараціями з податку на додану вартість: за вересень 2004 р. № 348509 від 19.10.2004 р. у розмірі 72 754 грн., за жовтень 2004 р. № 402428 від 16.11.2004 р. -71 202 грн., за грудень 2004 р. № 37 013 від 19.01.2005 р. –20 661 грн., за лютий 2005 р. № 4371 від 18.03.2005 р. –91 586 грн., за березень 2005 р. № 8422 від 20.04.2005 р. –84 253 грн., за квітень 2005 р. № 12571 від 18.05.2005 р. –163 094 грн. та за травень 2005 р. № 14612 від 17.06.2005 р. у розмірі 106 012 грн.
Щодо вимог позивача про визнання протиправним дій 1-го відповідача по проведенню 28-29.11.2005 р. позапланової виїзної документальної перевірки, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до вимог п.1 ч.6. ст.11-1 Закону «Про державну податкову службу в Україні» позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться, якщо за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 8 цієї ж статті передбачається, що позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду. Орган державної податкової служби, який ініціює проведення позапланової виїзної перевірки, подає до суду письмове обґрунтування підстав такої перевірки та дати її початку і закінчення, склад осіб, які будуть проводити таку перевірку, документи, які відповідно до частини шостої цієї статті свідчать про виникнення підстав для проведення такої перевірки, інформацію про вид та кількість перевірок, проведених органами державної податкової служби щодо суб'єкта господарської діяльності та наслідки таких перевірок за попередні три роки, а також на вимогу суду - інші відомості.
Частиною 9 ст.11-1 цього ж Закону встановлено, що позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформлюється наказом.
Позивач не заперечував того, що він допустив 1-го відповідача до перевірки, при цьому позивачу були надані передбачені ст.11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» документи, які посвідчували мету, вид (планова або позапланова), підстави, дату початку та дату закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку.
Аналізуючи зазначені вище норми в сукупності з фактичними обставинами справи, судова колегія приходить до висновку, що хоча 1-им відповідачем і не були безумовно дотримані вимоги чинного законодавства в частині підстав та порядку проведення виїзної позапланової документальної перевірки, проте на час здійснення перевірки позивач погодився з її проведенням за можливості вчинити інші дії, а тому на час розгляду справи відсутні підстави для визнання дій 1-го відповідача по проведенню перевірки неправомірними, тому в цій частині в позові слід відмовити.
Судова колегія приймає до уваги і те, що позивач є працюючим підприємством, має ознаки містоутворюючого підприємства, на якому працює близько 1,5 тис. працівників.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що угодами, по яким сплачені суми ПДВ в ціні товарів (робіт, послуг), були віднесені позивачем до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів, опосередковувалося здійснення господарської діяльності, необхідної для належного функціонування виробництва позивача.
Відповідно до п.1.32. ст.1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Судова колегія приймає до уваги і те, що відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема:
на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
1-й відповідач, приймаючи в межах своєї компетенції рішення про виявлене завищення сум бюджетного відшкодування, фактично поклав на позивача відповідальність за дії третіх осіб та позбавив позивача –підприємство, яке є працюючим і не має ознак фіктивного, обігових коштів для подальшого використання в господарській діяльності, що не узгоджується з конституційними основами правопорядку у сфері господарювання, передбаченими ч.1 ст.5 Господарського Кодексу України та загальними принципами господарювання, передбаченими абз. 6 ч.1 ст.6 ГК України.
Крім того, позбавляючи позивача права на отримання бюджетного відшкодування, 1-й відповідач діяв з порушенням принципу правової визначеності, оскільки позивач, виконавши всі передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» вимоги щодо формування податкових зобов’язань і податкового кредиту, за умови відсутності законодавчо покладеного на позивача обов’язку здійснювати перевірку своїх контрагентів з питань сплати ними податку до бюджету, вправі був розраховувати на настання передбачених цим Законом наслідків, а саме відшкодування надмірно сплачених сум ПДВ за висновком 1-го відповідача.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що за таких обставин апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, постанова господарського суду Сумської області від 02.03.2006 р. підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Зайво сплачене при поданні позову і апеляційної скарги держмито підлягає поверненню позивачу відповідно до п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№7-93 від 21.01.1993 р. в розмірі 7 108,03 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 165, 195, 196, п.3 ч.1ст.198, п.4 ч.1 ст.202, ч.2 ст. 205, 207, 209, 211, 212 КАС України, судова колегія апеляційного господарського суду одноголосно
Постановила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп», м. Конотоп Сумської області задовольнити частково.
Постанову господарського суду Сумської області по справі № 8/35-06 від 02.03.2006 р. скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Конотопської міжрайонної Державної податкової інспекції від 12.12.2005р. № 0001792320/0 про виявлене завищення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 270 015,17 грн. повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Конотопської міжрайонної Державної податкової інспекції в частині здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість по деклараціях з ПДВ за результатами діяльності у вересні, жовтні, грудні 2004 р., лютому, березні, квітні, травні 2005 р. у розмірі 609 562,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України (рахунок №. 31118030600008 в УДК Сумської області, МФО 837013, код бюджетної класифікації 14010200) на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп»(рахунок № 2600310773 в ВАТ “Український професійний банк” м. Київ, МФО 300205, код 30573983) суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 609 562,00 грн.
В іншій частині в позові відмовити.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп»(41600, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Вирівська, 64, код 30573983) з Державного бюджету України (рахунок № 31115095600002, код 23636315) внесеного в більшому розмірі державного мита ніж передбачено законодавством в сумі 7 108,03 грн., перерахованих платіжним дорученням № 189 від 22.12.2005р. (оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № АС8/35-06) при поданні позову до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції та Управління державного казначейства Сумської області про визнання повідомлення-рішення нечинним та зобов’язання вчинити дії, видати довідку та платіжним дорученням № 338 від 24.03.2006 р. (оригінал знаходиться в матеріалах справи), сплаченого при поданні апеляційної скарги на постанову господарського суду Сумської області по справі № АС-8/35-06 від 02.03.2006 р.
Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп»(41600, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Вирівська, 64, код 30573983) судові витрати із сплати державного мита у розмірі 255,00 грн.
Дана постанова набирає чинності з дня її проголошення.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану постанову подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Справу № АС 8/35-06 направити до господарського суду Сумської області.
Головуючий суддя В.Я.Погребняк.
Суддя Т.В.Гончар.
Суддя О.А.Істоміна.