Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2006 року Справа №41/88-06
Судова колегія у складі:
головуючого судді Шутенко І.А.,
судді-доповідача Бабакової Л.М., судді Твердохліба А.Ф.
при секретарі Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_1 -дов.НОМЕР_1.
1-го відповідача -ОСОБА_2 -особисто
2-го відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу позивача, ДПІ у Київському районі, (вх. № 2087Х/2-4) на рішення господарського суду Харківської області від 18.05.2006р. по справі № 41/88-06
за позовом ДПІ у Київському районі, м. Харків
до 1) СПД ФО ОСОБА_2, м. Харків
2) ТОВ "Дан", м. Київ
про визнання угоди недійсною
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.05.2006р. (суддя Мінаєва О.М.) в позові було відмовлено.
Позивач, ДПІ у Київському районі, з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 18.05.2006 р. скасувати, посилаючись на порушення норм чинного законодавства.
1-й відповідач, СПД ФО ОСОБА_2, у відзиву на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
2-й відповідач, ТОВ "Дан", відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання не з'явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників позивача та 1-го відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем проведено перевірку 1-го відповідача - приватного підприємця ОСОБА_2, про що складено акт перевірки НОМЕР_2.
Перевіркою встановлено, що СПД ФО ОСОБА_2 укладено усний договір купівлі-продажу з ТОВ "ДАН". ТОВ "ДАН" виписано податкову накладну НОМЕР_3 на суму 39384,60 грн. Товарно-матеріальні цінності (фарбу, лак, картон та інше) ТОВ "Дан" передано СПД ФО ОСОБА_2 відповідно до видаткової накладної НОМЕР_3 на суму 39384,60 грн.
Оплата 1-м відповідачем здійснена повністю, про що свідчать квитанції до прибуткового касового ордеру НОМЕР_4 на суму 6000 грн.,НОМЕР_5 на суму 6000 грн., НОМЕР_6 на суму 3500 грн., НОМЕР_7 на суму 6000 грн., НОМЕР_8 на суму 7600 грн., НОМЕР_9 року на суму 6000 грн., НОМЕР_10 року на суму 4284 грн.
Як вказує позивач в позовній заяві, 2-й відповідач - ТОВ "ДАН" як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстровано у райдержадміністрації Оболонського району м. Києва (свідоцтво про державну реєстрацію ІНФОРМАЦІЯ_1). Як платник податків, зборів та обов'язкових платежів знаходилось на обліку в ДПІ в Оболонському районі м. Києва з 05.02.2002 року.
Позивач як на підставу своїх вимог посилається на ч. 4 та 5 ст. 35 ГПК України, згідно якої рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 року визнано недійсними установчі документи ТОВ "ДАН" з 11.10.2002 року, свідоцтво платника ПДВ - з 07.11.2002 року. У судовому засіданні Оболонського районного суду м. Києва встановлено, що підприємство "ДАН" не знаходиться за місцем своєї реєстрації, звітність не надавало. Засновник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вийшли з числа засновників шляхом складання заяви у нотаріуса. Таким чином, корпоративні права на ТОВ "ДАН" були передані особі, яка в подальшому після отримання печатки підприємства відкрила поточний рахунок у ЗАТ КБ "Донкредитінвест", не повідомивши про це державну податкову інспекцію, чим порушив ст. 8 Закону України "Про підприємництво".
На підставі викладеного, установчі документи ТОВ "Дан" були визнані недійсними з огляду на те, що ТОВ "Дан" не знаходилось за місцем своєї реєстрації, яке було змінено після передачі корпоративних прав шляхом складання заяви у нотаріуса засновників ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Факти щодо надання ТОВ "Дан" податкової звітності за податкові періоди, в яких була здійснена господарська операція на виконання оспорюваного договору, та приховування від оподаткування фінансових показників за наслідками цієї операції судом в зазначеному рішенні не встановлено.
Оскільки в силу ст. 35 ГПК України рішення суду в цивільній справі, яке вступило в законну силу, є обов'язковим щодо встановлених ним обставин, які мають значення у господарській справі, у суду першої інстанції не було законних підстав вважати встановленими факти ненадання ТОВ "Дан" податкової звітності та несплати податків за фінансовими результатами виконання оспорюваного договору, укладення договору з метою суперечною інтересам держави та суспільства без встановлення цих фактів в судовому процесі з дотриманням, зокрема, вимог ст. 43 ГПК України.
Останнє вимагалось, в тому числі, з огляду на наявну у справі копію акта ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 20.03.2003р. про анулювання свідоцтва про реєстрацію ТОВ "Дан" платником ПДВ, з якого вбачається, що у ТОВ "Дан" відсутня податкова заборгованість.
Відповідно до норм цивільного права правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації її статуту. Одночасно з правоздатністю юридичної особи виникає дієздатність. Виникнення дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може створювати і здійснювати цивільні права і обов'язки.
На день укладання спірної угоди ТОВ "ДАН" не виключено з Державного реєстру підприємств, установ та організацій України, а тому мало право укладати цивільно-правові угоди, у тому числі і усні договори.
Відповідно до ст. 48 ЦК України (1963 року ) недійсна угода -це угода, яка не відповідає вимогам закону, а тому не тягне за собою правові наслідки, які бажали сторона чи сторони при здійсненні цієї угоди.
Матеріали справи свідчать про те, що спірна усна угода є укладеною та виконаною. Позивач не заперечує проти факту отримання 1-м відповідачем - СПД ФО ОСОБА_2 товарів від ТОВ "ДАН" на суму 39384,60 грн. Крім того, на підтвердження цього факту, 1-й відповідач надав документи, які свідчать, що отримані від 2-го відповідача ТМЦ були реалізовані ТОВ "Колор-Прінт" відповідно видаткових накладних ІНФОРМАЦІЯ_2 року та підтверджується податковими накладними ІНФОРМАЦІЯ_3.
Згідно ст. ст. 153, 154 ЦК України (1963 року) сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеними з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами та ін.
Таким чином, позивачем не надано доказів того, що усний договір, укладений між відповідачами, угоду за яким просить визнати недійсною на підставі ст. 48 ЦК УРСР позивач, не відповідає вимогам та умовам законодавства щодо дійсності угод.
Щодо вимоги про визнання спірної угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК (1963р.) суд зазначає наступне. Відповідно до статті 49 ЦК недійсними є угоди, укладені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства. Необхідною умовою визнання відповідних угод недійсними є наявність в однієї чи в обох сторін спеціальної мети зашкодити інтересам держави і суспільства.
Для визнання угоди недійсною в порядку ст. 49 ЦК України необхідно встановити вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою. Суду не надано доказів повноважень особи, що видала податкову накладну.
Судом першої інстанції правомірно зроблений висновок, що доказом наявності вини сторін у формі умислу може бути лише вирок суду кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Доказів порушення кримінальної справи позивач суду не надав, але згідно листа ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 03.08.2005р. "Про надання інформації" облікова справа ТОВ "Дан" була вилучена по постанові від 28.07.2003р. старшого слідчого СВ ПМ ДПА у м. Києві по кримінальній справі № 70-00154.
Наявність умислу по угоді, стосовно дійсності якої виник спір, входять до предмету доказування в судовому процесі. Один лише факт визнання статуту підприємства недійсним за рішенням суду, яке вступило в законну силу, без встановлення в судовому процесі обставин щодо стану виконання підприємством конституційного обов'язку сплачувати податки, встановлені законом, за результатами господарської діяльності в цілому та конкретної цивільно-правової угоди, зокрема, не може бути достатньою підставою для визнання такої угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР.
Крім того, позивач не надав докази, що особа від імені якої видано податкову накладну, не є платником податку на додану вартість, оскільки докази виключення 2-го відповідача з реєстру платників ПДВ на вимогу ухвали суду позивачем не надано. Акт про анулювання свідоцтва платника ПДВ 2-го відповідача не свідчить про таке виключення.
Позивач помилково просив застосувати наслідки визнання угоди недійсною, передбачені ст. 49 ЦК УРСР. Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. За змістом частини 2 ст. 5 ЦК України Кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи. З огляду на зазначене, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення оспорюваної угоди, але відсутніх в Цивільному кодексі України на момент ухвалення рішення не можливо.
На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи, тому судова колегія вважає, що немає підстав для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія, -
постановила:
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 18.05.2006р. по справі № 41/88-06 залишити без змін.
Головуючий суддя Шутенко І.А.
Судді Бабакова Л.М.
Твердохліб А.Ф.