Головуючий суду 1 інстанції - Чалий А.В.

Доповідач - Матвєйшина О.Б.

Справа № 2-783/12

Провадження № 22ц/782/3727/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого: Матвєйшиної О.Б..

суддів: Малієнко Н.В., Єрмакова Ю.В.,

при секретарі: Борзило О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 02 серпня 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2012 року позивач ПАТ КБ „ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому послався, що 17.04.2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № LGRRX06120090, відповідно до якого відповідачу надано кредит в сумі 2715,59грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.04.2008 року. Станом на 09.04.2012 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 29293,53грн., яка складається з: заборгованість за процентами - 8669,81грн., заборгованість по комісії - 731,83грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання - 18020,77грн., штраф (фіксована частина) у розмірі 500,00грн., штраф (процентна складова) у розмірі 1371,12грн. Просив стягнути суму боргу та судові витрати у розмірі 292,94грн.

Рішенням Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 02 серпня 2013 року позов задоволено.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 29293,53грн.

В апеляційній скарзі відповідач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, яки прийняли участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судова колегія вважає, що судом у повному обсязі вказані вимоги закону не дотримано.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд виходив з того, що відповідачка умови договору виконала не у повному обсязі, внаслідок чого за ним виникла заборгованість перед позивачем.

Таких висновків суд дійшов помилково.

Стаття 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627, 628, 629 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.04.2007 року між сторонами був укладений договір, відповідно до якого відповідачу надано строковий кредит в сумі 2715,59грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.04.2008 року. Відповідачкою умови договору про повернення кредиту не виконувалися в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на 09.04.2012 року складає 29293,53грн. та складається з: заборгованості за процентами - 8669,81грн., заборгованості по комісії - 731,83грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язання - 18020,77грн., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500,00грн., штрафу (процентна складова) у розмірі 1371,12грн.

Однак, позивачем на обґрунтування своїх вимог, щодо стягнення заборгованості надано розрахунок заборгованості, який не оформлений належним чином, не має зазначення прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом Держспоживстандарту України №55 від 17.04.2003 року.

Відповідно до ч.3 ст.5 Декрету КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» від 10.05.1993 року обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Окрім того, судова колегія вважає, що суд помилково дійшов висновку щодо відсутності підстав для застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст.. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання , то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст.. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересі. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 266 ЦК України за спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Приписами ст.. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Збільшення строку позовної давності на всі вимоги за кредитним договором до 5 років, позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») викладені на окремих аркушах і підписані ПриватБанком.

Як встановлено в судовому засіданні в наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») відсутній підпис відповідача ОСОБА_2 Умови підписані лише головою ПАТ «ПриватБанк» - Дубілет О.В. В умовах не зазначена дата їх прийняття чи затвердження. Відсутня інформація з якого по який час діяли положення Умов у тому варіанті, який представлений суду, а також, що ці Умови стосуються саме споживчого кредиту наданого відповідачу по справі.

Таким чином, позивачем не доведено в судовому засіданні обставин того, що відповідач була ознайомлена та згідна з умовами, що викладені в окремому документі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»).

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, згідно ст.. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про це складається у письмовій формі. Відповідно до кредитного договору № LGRRX06120090 від 17.04.2007 року між сторонами кінцевий термін повернення кредиту є 17.04.2008 рік. Строк позовної давності відраховується з 17.04.2008 року. Про існування заборгованості позивач знав, що підтверджується розрахунком заборгованості. Ніяких заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням поважності причин його пропуску від ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду не надходило.

Згідно п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Зазначена норма матеріального права була чинною як на момент подання відповідачем заяви про одержання кредиту, так є чинною і на момент розгляду справи судом.

Як вбачається з матеріалів справи позивач з таким позовом звернувся до суду 20 квітня 2012 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідачка при розгляді справи у суді першої інстанції заявляла вимоги щодо застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Отже, у суду не було підстав для відмови у задоволенні такого прохання відповідачки.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, висновки суду щодо строків позовної давності не відповідають обставинам справи та вимогам закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

Як встановлено ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Керуючись ст.. 303,307,309,313,314,316 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 02 серпня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Це рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий :

Судді: