Справа № 2607/15123/12
Категорія 31
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Васильченка О. В. ,
при секретарі - Кушніренко Ю. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Фармак» за участю прокуратури Подільського району м. Києва про стягнення суми коштів за заподіяну шкоду,
В С Т А Н О В И В :
Згідно останнього уточнення позовних вимог від 24.09.13 ОСОБА_1 пред'явив у суді позов до ПАТ «Фармак» за участю прокуратури Подільського району м. Києва в якому просив стягнути: «180000 грн. матеріальних коштів пов'язаних з ушкодженням фізичного та морального здоров'я (за період роботи з 1989р. по 2001р. (93600 грн.) та за період звільнення з 2001р. по 2013р. (86400 грн.)».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період роботи на заводі «Ломоносова» (зараз товариство «Фармак») з 16.01.1989 року по 06.04.2001 рік ОСОБА_1 04.08.1989 року отримав травму хребта, яку він вважає виробничою травмою. На думку позивача підприємство в порушення вимог законодавства про охорону праці, приховало факт виробничої травми, не надавало йому послуги, матеріальні кошти по лікуванню за рахунок підприємства у зв'язку з ушкодженням здоров'я. Відповідач знищив акт за формою Н-1 в якому було зафіксовано факт виробничої травми. Крім того, позивач вважає, що протягом усього часу роботи на підприємстві йому не надавалась матеріальна допомога, безкоштовне санаторно-курортне лікування, компенсація за отриману травму.
У судовому засіданні ОСОБА_1 уточненні позовні вимоги підтримав з викладених підстав, просив суд позов задовольнити.
Представник ПАТ «Фармак» проти задоволення позову у судовому засіданні заперечувала посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.
Представник прокуратури Подільського району м. Києва проти задоволення позову заперечувала звернувши увагу суду на відсутність в матеріалах справи доказів що його обґрунтовують.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
У судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_1 в період з 16.01.1989 року по 06.04.2001 рік працював на заводі «Фармак», що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці (а.с. 14, 15).
04.08.1989 року позивачеві було доручено привезти ручним візком 2-3 відра глини, яка знаходилась в металевому ящику розташованому на асфальтному майданчику біля заводської котельні. Під час завантаження глини на візок ОСОБА_1 підсковзнувся, упав, вдарившись об металевий ящик спиною (а.с. 40, 41).
У результаті отриманої травми ОСОБА_1 тривалий час перебував на лікарняному, а 08.12.1989 року був оглянутий ВТЕК з висновком продовжити тимчасовий листок непрацездатності (а.с. 26).
Зазначені обставини були визнані сторонами у судовому засіданні, а тому доказуванню у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Причиною спору між сторонами стали на думку позивача незаконна відмова відповідача визнати отриману травму - виробничою та відмова виплатити належну компенсацію у тому числі за санаторно-курортне лікування.
Відповідно до ст. 171 КЗпП Української PCP від 10.12.1971 року в редакції від 19.05.1989 pоку, яка діяла на час настання нещасного випадку, «Адміністрація підприємств, установ, організацій за участю представників профспілкового комітету підприємства, установи, організації, а у встановлених законодавством випадках - за участю представників й інших органів, повинна вчасно і правильно проводити розслідування і облік нещасних випадків на виробництві».
Факт обліку нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 з боку підприємства було зафіксовано в «Журналі (обліку нещасних випадків по Київському ХФЗ ім. Ломоносова), (виробничих травм, гострих отруєнь і захворювань ВАТ «Фармак», який вівся з 01.01.1982 року по 15.06.2001 pоку.
Даний запис зроблений працівником відділу охорони праці під порядковим номером 3 на 24-25 сторінках даного журналу (а.с. 85-87).
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КЗпП Української PCP від 10.12.1971 року (в редакції від 19.05.1989 р.) по результатах розслідування нещасного випадку підприємством був складений акт про нещасний випадок № 3_89 від 03.10.1989 року за встановленою формою Н-1 (а.с. 40, 41).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідач діяв в межах норм діючого на той момент законодавства, його дії не містять ознак неправомірності, тому не має підстав вважати, що відповідач приховав факт виробничого травматизму.
Відповідно до Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджених Постановою Радою Міністрів СРСР від 03.07.1984 року № 690 (далі - Правила), організація звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що вона нанесена не з її вини. Згідно цих Правил доказом вини організації може слугувати акт про нещасний випадок на виробництві.
Із дослідженого в судовому засіданні акту про нещасний випадок № 3_89 від 03.10.1989 року за формою Н-1 вбачається, що причиною нещасного випадку (пункт 15.1) є: «личная неосторожность пострадавшего». Отже, суд приходить до об'єктивного висновку про те, що винною особою в даному випадку є сам позивач.
У наслідок отриманої травми, ОСОБА_1 була отримана тимчасова непрацездатність і він знаходився на лікарняному.
Діючим законодавством України передбачено, що право на отримання потерпілим одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати настає з дня встановлення йому медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) стійкої втрати професійної працездатності.
Із дослідженої у судовому засіданні довідки ВТЕК від 08.12.1989 року вбачається, що ступінь втрати професійної працездатності та інвалідність ОСОБА_1 не встановлювалась, а було продовжено листок непрацездатності.
У порушення вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України інших висновків ВТЕК позивачем не було надано.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що у відповідача не виникло зобов'язань з виплати одноразової допомоги або будь-яких інших виплат на користь позивача.
Посилання позивача на те, що відповідач умисно приховав факт виробничого травматизму та знищив акт за формою Н-1, не приймається судом до уваги з огляду на те, що в листі територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві № 04-10/1918 від 17.04.2012 року направленому на адресу ОСОБА_1, було вказано що, в «Журналі реєстрації осіб, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві» зафіксовано нещасний випадок, що стався з Вами у 1989 році. В той же час примірник акту за формою Н-1 на підприємстві відсутній» (а.с. 42).
Отже, суд приходить до висновку про відсутність у позивача належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт фіксації обставин приховування або знищення примірника акта Н-1 на підприємстві.
Крім того, у судовому засіданні було достовірно встановлено, що ПАТ «Фармак» не заперечує проти факту нещасного випадку і дійсності наявної у матеріалах справи копії Акта про нещасний випадок № 3_89 рід 03.10.1989 року за формою Н-1.
Враховуючи зазначені вище обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку про те, що позивачем не було доведено в чому саме полягають неправомірні дії відповідача, а надані ним докази не підтверджують факту неправомірних дій.
Посилання ОСОБА_1 на те, що він не одноразово звертався до ВАТ фірма «Фармак» у особі генерального директора Жебровської Ф.І. від 17.02.1999 p., 16.06.2000 p. 13.09.2000 p., 05.10.2000 р.» та до голови комісії по трудових спорах Ладик Т.А. від 01.06.1999 p.. 19.10.2000 p. щодо надання матеріальної компенсації та санаторно-курортного лікування згідно рекомендації лікуючого лікаря заводської поліклініки, не приймаються судом до уваги з огляду на відсутність вказаних документів у матеріалах справи. Поштові квитанції додані до позовної заяви, є доказами направлення на адресу відповідача невстановлених листів (кореспонденції). Копії самих листів, направлених в адресу відповідача позивачем не надані. Про що саме були звернення (листи) і стосовно яких питань у судовому засіданні встановити було неможливо у зв'язку з їх відсутністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 454 ЦК Української PCP, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а при вині заподіювача шкоди - і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законом Союзу РСР, повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено.
У цьому конкретному випадку за шкоду заподіяну на виробництві працівнику відповідач не повинен відшкодовувати, оскільки відповідно до ст. 456 ЦК Української PCP підприємства, установи, організації відповідають за заподіяння з їх вини працівникам каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Діючою ст. 237-1 КЗпП України визначено, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.
ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України не надав суду жодних належних та допустимих доказів, яки свідчили про заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди з вини ПАТ «Фармак».
Враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини справи та досліджені докази у їх сукупності суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого доведення у судовому засіданні не ґрунтуються на чинному законодавстві, а тому задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного ст. 171 КЗпП Української PCP, ст.ст. 454, 456 ЦК Української РСР, ст. 237-1 КЗпП України та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 79, 81, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України,
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Фармак» за участю прокуратури Подільського району м. Києва про стягнення «180000 грн. матеріальних коштів пов'язаних з ушкодженням фізичного та морального здоров'я (за період роботи з 1989р. по 2001р. (93600 грн.) та за період звільнення з 2001р. по 2013р. (86400 грн.)», відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О. В. Васильченко