|
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
|
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
|
"07" грудня 2006 р. |
Справа № 5-13/144-06-4219 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Туренко В.Б.
суддів Бандури Л.І., Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача -Чубатюк І.В., Єгоров О.О.
від відповідачів -не з'явились, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1
на рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2006р.
у справі № 5-13/144-06-4219
за позовом Державної податкової інспекції у м. Южному
до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, ТОВ „Автотранспостач” м. Харків
про визнання угоди недійсною та стягнення 12144,00грн.
встановив:
04.05.2006р. Державна податкова інспекція у м. Южному звернулась з позовом до СПД ОСОБА_1, ТОВ „Автотранспостач” про визнання недійсною, на підставі ст.49 ЦК УРСР, усної угоди купівлі-продажу обладнання, укладеної 23.07.2003р. між відповідачами, на суму 12144,00грн. та стягнення з ТОВ „Автотранспостач” на користь СПД ОСОБА_1 вартості проданого товару, а з останнього на користь держави всього одержаного за цією угодою, оскільки, на думку ДПІ, вказана угода укладена ТОВ „Автотранспостач” з метою суперечною інтересам держави і суспільства, а саме - на ухилення від сплати податків, так як рішенням господарського суду Харківської області від 23.07.2005р. визнані недійсними установчі документи ТОВ „Автотранспостач” та свідоцтво платника ПДВ з моменту реєстрації -13.01.2003р. (а.с.2-4).
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.05.2006р. (суддя Панченко О.Л.) порушено провадження у справі із призначенням її до розгляду на 30.05.2006р. та зобов'язанням позивача надати певні докази, а відповідачів -заперечення на позов (а.с.1).
У зв'язку із ненаданням позивачем без поважних причин витребуваних судом доказів, ухвалою від 30.05.2006р. позов залишено без розгляду (а.с.27).
Зазначена ухвала скасована постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2006р. із передачею на розгляд до суду першої інстанції (а.с.51-54).
Після чого, справа була прийнята до провадження суддею господарського суду Одеської області Могил С.К. і рішенням від 23.10.2006р. позов задоволено у повному обсязі. На підставі ст.207 Господарського кодексу України, усна угода укладена між відповідачами визнана недійсною із застосуванням наслідків, передбачених ст.208 означеного Кодексу, судові витрати стягнуто з відповідачів у рівних долях (а.с.76-79).
Не погодившись із рішенням суду, СПД ОСОБА_1 03.11.2006р. звернулась з апеляційною скаргою, а 06.12.2006р. надала доповнення до неї і просить рішення суду скасувати, оскільки вважає, що прийнято воно із порушенням норм процесуального права та чинного законодавства, є необґрунтованим, неповним та нерозглянутим всебічно.
Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Як свідчать матеріали справи, СПД ОСОБА_1 23.07.2003р. придбала у ТОВ „Автотранспостач” обладнання на загальну суму 12144,00грн. При цьому продавцем в ціні товару був нарахований податок на додану вартість в сумі 2024,00грн та видана покупцю податкова накладна НОМЕР_1, яка відображена останнім в бухгалтерському та податковому обліку. Судом першої інстанції встановлено, що оплата за придбаний товар здійснена СПД ОСОБА_1 у повному обсязі готівкою, однак фінансові документи щодо оплати нею не збережені. У подальшому СПД ОСОБА_1 продала зазначений товар Приватному підприємству „ДНК”, згідно податкової накладної НОМЕР_2., яке оплату здійснило шляхом перерахування вартості товару в сумі 17400,00грн., у т.ч. ПДВ -2900,00грн. на рахунок продавця. Зазначена операція відображена останнім в бухгалтерському та податковому обліку (а.с.7-8, 41-45).
Гр. ОСОБА_1 як суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа, зареєстрована Виконкомом Южненської міської ради 13.06.2002р., про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за НОМЕР_3 та видано відповідне свідоцтво. На податковому обліку знаходиться з 17.06.2002р., як платник ПДВ зареєстрована 27.06.2002р. із видачею свідоцтва НОМЕР_4 (а.с.5-6зв.).
Як вбачається з рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2005р., у справі № А-27/158-05 вх.НОМЕР_5, ТОВ „Автотранспостач” зареєстровано розпорядженням Виконавчого комітету міської ради реєстраційна справа № 04059243ЮОО28108 від 13.01.2003р., про що видано відповідне свідоцтво від 13.01.2003р., на податковому обліку знаходиться в ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, свідоцтво платника ПДВ видано за НОМЕР_6 (а.с.10-11).
Отже, на момент укладення усної угоди від 23.07.2003р., СПД ОСОБА_1 та ТОВ „Автотранспостач” були зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, як платники ПДВ, тобто мали право і на укладення угод, і на видачу податкових накладних, відповідно до ст. 41 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), п.п. 7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Згідно довідки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова за вих. НОМЕР_7, незважаючи на наявність рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2005р. про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника ПДВ та припинення підприємницької діяльності ТОВ „Автотранспостач”, станом на вересень 2006р. останнє знаходиться на обліку в ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова та не виключено із Єдиного державного реєстра підприємств та організацій України (а.с.60).
За змістом позовної заяви, ДПІ просила визнати угоду недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР (в реакції 1963р.). Матеріали справи свідчать, що підстави звернення з позовом позивачем не змінювались. Проте суд першої інстанції визнав спірну угоду недійсною, згідно із ст. 207 Господарського суду України і застосував наслідки, передбачені ст.208 цього Кодексу.
За змістом ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу -у обох сторін чи однієї, від виконання угоди -обома сторонами чи однією.
В позовній заяві позивач послався на протиправність умислу саме у ТОВ „Автотранспостач”, обґрунтовуючи це рішенням господарського суду Харківської області від 23.06.2005р., яким установчі документи ТОВ „Автотранспостач” та свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними з 13.01.2003р.
Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними, оскільки таке рішення встановлює виключно факт невідповідності установчих документів вимогам чинного законодавства, а факт наявності умислу на укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства таким рішенням суду підтверджуватися не може, а тому повинен доводитися саме у господарському суді при вирішенні спору про визнання угоди недійсною.
Отже, рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2005р. не було обов'язковим для господарського суду при вирішення даної справи.
У рішенні суду першої інстанції відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
У судовому засіданні апеляційної інстанції, обґрунтовуючи протиправність умислу у ТОВ „Автотранспостач”, позивач послався на те, що укладаючи угоду та виконуючи свої зобов'язання, останнє мало на меті приховування отриманого за цією угодою прибутку від оподаткування, про що свідчить лист ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 20.12.2005р. за НОМЕР_8, де зазначено, що ТОВ „Автотранспостач” не звітує, останній звіт подало за І квартал 2003р., за юридичною адресою не знаходиться.
Однак, судова колегія не приймає такі доводи до уваги, враховуючи слідуюче:
- невиконання стороною зобов'язання за договором не може служити підставою для визнання його недійсним;
- жодним законодавчим актом України не передбачено обов'язок покупця перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків;
- порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.
Отже, висновок суду про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення судом, зокрема, вимог процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.
Сама по собі угода про продаж обладнання не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів того, що укладаючи спірну угоду, ТОВ „Автотранспостач” діяло з метою завідомо для нього суперечною інтересам держави та суспільства, а тому підстави для визнання цієї угоди недійсною відсутні.
Окрім того, правових підстав для застосування ст. 49 ЦК УРСР на момент ухвалення рішення по справі не має, оскільки з 01.01.2004р., згідно з п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ЦК УРСР від 18.07.1963р. втратив чинність.
ЦК України, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим Кодексом скасовано відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції -стягнення в дохід держави доходу, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст.228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.
Згідно ч.2 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Таким чином, помилковим буде застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦК України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності.
Стаття 208 Господарського кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004р., за предметом регулювання та встановленими наслідками співпадає зі ст. 49 ЦК УРСР. Разом з тим можливість або неможливість її застосування судом при вирішенні спору допустима лише у разі посилання позивача як на матеріально-правову підставу позовних вимог в частині стягнення з відповідачів відповідних грошових сум, що у даному випадку не мало місця.
Така правова позиція по даній категорії справ викладена у постанові Верховного суду України від 14.02.2006р. № 21-321во05, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2006р., ухвалі Вищого господарського суду України від 11.05.2006р. по справі № 2-1/3245-2005.
Вищевикладене не враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, що призвело до прийняття неправильного рішення і є підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу СПД - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2006р. у справі № 5-13/144-06-4219 скасувати, у позові відмовити.
Стягнути з ДПІ у м. Южному на користь СПД - фізичної особи ОСОБА_1 витрати по держмиту в сумі 51,61грн. за розгляд апеляційної скарги.
Видати СПД - фізичній особі ОСОБА_1 довідку на повернення з Держбюджету України зайво сплаченого за квитанцією НОМЕР_9 Одеської обласної філії АКБ „Укрсоцбанк” від 06.12.2006р. держмита в сумі 9,11грн.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Судді : Л.І. Бандура
Л.В. Поліщук