Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 

головуючого судді Туренко В.Б.

суддів Бандури Л.І., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання  Селіховій Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача -Чубатюк І.В., Єгоров О.О.

від відповідачів -СПД -ОСОБА_1, ТОВ „Автотранспостач” - не з'явився, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2

на рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2006р.

у справі № 13/181-06-7260

за позовом Державної податкової інспекції у м. Южному

до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2, ТОВ „Автотранспостач” м. Харків

про  визнання угоди недійсною та стягнення 10452,00грн.

встановив:

19.07.2006р. Державна податкова інспекція у м. Южному звернулась з позовом до СПД -фізичної особи ОСОБА_2, ТОВ „Автотранспостач” про визнання недійсною, на підставі ст.ст.207, 208 ГК України, укладеної між відповідачами усної угоди купівлі-продажу кабельної продукції, на суму 10452,00грн. та стягнення з ТОВ „Автотранспостач” на користь СПД ОСОБА_2 вартості проданого товару, а з останнього на користь держави всього одержаного за цією угодою, оскільки, на думку ДПІ, вказана угода укладена ТОВ „Автотранспостач”  з метою суперечною інтересам держави і суспільства, яка полягала в приховуванні прибутку від оподаткування, так як рішенням господарського суду Харківської області від 23.06.2005р. всі установчі документи  та свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Автотранспостач” визнані недійсними з моменту реєстрації -13.01.2003р. (а.с.2-4).

Заперечуючи проти позову, СПД ОСОБА_2 послався на правомірність укладеної угоди (а.с.27-30).

Другий відповідач відзив на позов не надав.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.09.2006р. (суддя Панченко О.Л.) усна угода, укладена між відповідачами визнана недійсною на підставі ст.207 Господарського кодексу України із застосуванням наслідків, передбачених ст.208 цього Кодексу, судові витрати стягнуто з відповідачів у рівних долях.

Не погодившись із рішенням суду, СПД ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, у позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Одночасно скаржником було заявлено клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку подання апеляційної скарги, яке задоволено судовою колегією, згідно ст.ст. 53, 93 ГПК України, про що зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції від 31.10.2006р.

У письмових запереченнях позивач навів ті ж самі доводи, які були викладені в позовній заяві.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Як свідчать матеріали справи, СПД ОСОБА_2 30.09.2004р. придбав у ТОВ „Автотранспостач” кабельну продукцію на загальну суму 10452,00грн. При цьому продавцем в ціні товару був нарахований податок на додану вартість в сумі 1742,00грн та видана покупцю податкова накладна НОМЕР_1. Оплата за придбаний товар здійснена у повному обсязі в готівковій формі, що підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів НОМЕР_2., НОМЕР_3. і ця операція відображена покупцем у бухгалтерському та податковому обліку. Судом першої інстанції встановлено, що отримана кабельна продукція використана СПД ОСОБА_2 у власній господарській діяльності (а.с.11-12).

Гр. ОСОБА_2 як суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа, зареєстрований Виконкомом Южненської міської ради 19.05.2003р., про що у журналі обліку реєстраційних справ зроблено запис за № НОМЕР_4 і видано відповідне свідоцтво (а.с. 8). На податковому обліку знаходиться з 20.05.2003р., як платник ПДВ зареєстрований 22.05.2003р. із видачею свідоцтва № НОМЕР_5 (а.с.9-10).

Як вбачається з рішення господарського суду Харківської області від  23.06.2005р., у справі № А-27/158-05 вх.НОМЕР_6, ТОВ „Автотранспостач” зареєстровано розпорядженням Виконавчого комітету міської ради реєстраційна справа НОМЕР_11., про що видано відповідне свідоцтво від 13.01.2003р., на податковому обліку знаходиться в ДПІ у  Комінтернівському районі м. Харкова, свідоцтво платника ПДВ видано за НОМЕР_7 (а.с.14-15).

Отже, на момент укладення усної угоди від 30.09.2004р., СПД ОСОБА_2 та ТОВ „Автотранспостач” були зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, як платники ПДВ, тобто мали право і на укладення угод, і на видачу податкових накладних, відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004р. та п.п. 7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Згідно довідки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова за вих. НОМЕР_8, незважаючи на наявність рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2005р. про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника ПДВ та припинення підприємницької діяльності ТОВ „Автотранспостач”, станом на вересень 2006р. останнє знаходиться на обліку в ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова та не виключено із Єдиного державного реєстра підприємств та організацій України (а.с. 97).

За змістом ст. 207, 208 Господарського кодексу України, чинного з 01.01.2004р., недійсною є, зокрема, угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу -у обох сторін чи однієї, від виконання угоди -обома сторонами чи однією.

В позовній заяві позивач послався на протиправність умислу саме у ТОВ  „Автотранспостач”, обґрунтовуючи це рішенням господарського суду Харківської області від 23.06.2005р., яким установчі документи ТОВ „Автотранспостач” та свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними з 13.01.2003р.

Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними, оскільки таке рішення встановлює виключно факт невідповідності установчих документів вимогам чинного законодавства, а факт наявності умислу на укладення угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства таким рішенням суду підтверджуватися не може, а тому повинен доводитися саме у господарському суді при вирішенні спору про визнання угоди недійсною.

Отже, рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2005р. не було обов'язковим для господарського суду при вирішенні даної справи.

У рішенні суду першої інстанції відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

У судовому засіданні апеляційної інстанції, обґрунтовуючи протиправність умислу у ТОВ „Автотранспостач”, позивач послався на те, що укладаючи угоду та виконуючи свої зобов'язання, останнє мало на меті приховування отриманого за цією угодою прибутку від оподаткування, про що свідчить лист ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 20.12.2005р. за НОМЕР_9, де зазначено про ненадання звітів ТОВ „Автотранспостач”, останній звіт надавався за І квартал 2003р., за юридичною адресою не знаходиться.

Однак, судова колегія не приймає такі доводи до уваги, враховуючи слідуюче:

- невиконання стороною зобов'язання за договором не може служити підставою для визнання його недійсним;

-    жодним законодавчим актом України не передбачено обов'язок покупця 

     перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків;

-     порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою 

     для визнання його недійсним.

Отже, висновок суду про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Він є наслідком порушення судом, зокрема, вимог процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Сама по собі угода про продаж кабельної продукції не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем не надано доказів того, що укладаючи спірну угоду, ТОВ „Автотранспостач” діяло з метою завідомо для нього суперечною інтересам держави та суспільства, тому підстави для визнання цієї угоди недійсною відсутні.

Така правова позиція по даній категорії спорів викладена у постанові Верховного суду України від 14.02.2006р. № 21-321во05, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2006р., ухвалі Вищого господарського суду України від 11.05.2006р. по справі № 2-1/3245-2005.

Вищевикладене не  враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, що призвело до прийняття неправильного рішення і є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

    постановила:

Апеляційну скаргу СПД -фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2006р. у справі № 13/181-06-7260 скасувати, у позові відмовити.

Стягнути з ДПІ у м. Южному на користь СПД -фізичної особи ОСОБА_2 витрати по держмиту в сумі 47,38грн., сплаченого за подання апеляційної скарги.

Видати СПД -фізичній особі ОСОБА_2 довідку на повернення з Держбюджету України зайво сплаченого за квитанцією НОМЕР_10 філії відділення ПІБ в м. Южний держмита в сумі 47,38грн.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя                                                                      В.Б. Туренко

Судді                                                                                          Л.І. Бандура

                                                                                                   Л.В. Поліщук