ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"07" грудня 2006 р. | Справа № 9/302-06-8684А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Туренко В.Б.
суддів: Бандури Л.І., Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача —Тернова Т.В.
за участю ст. помічника прокурора м. Іллічівська —Латій О.В.
від відповідача - Соболевська Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та
Прокурора м. Іллічівська
на постанову господарського суду Одеської області від 20.09.2006р.
у справі № 9/302-06-8684А
за позовом Прокурора м. Іллічівська в інтересах держави в особі Одеського
обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ТОВ „Електромонтаж", м. Іллічівськ
про стягнення 13268,75грн.
встановив:
Прокурор м. Іллічівська в серпні 2006р. звернувся з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до ТОВ „Електромонтаж" про стягнення штрафної санкції в сумі 13268,75грн. за нестворення у 2005 році одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", пунктів 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.
Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що ним були здійснені усі можливі заходи по створенню робочого місця для інваліда, надавались звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансії для осіб з обмеженою працездатністю, однак інваліди для працевлаштування не були направлені відповідними органами (а.с.51-58).
Заявою від 14.09.2006р. за вих. № 03-1/2873 Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів уточнило позовні вимоги і просило додатково стягнути пеню в сумі 501,56грн. нараховану за прострочення
сплати адміністративно-господарської санкції, згідно п.2 ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (а.с.60).
Постановою господарського суду Одеської області від 20.09.2006р. (суддя Бакланова Н.В.), яка складена у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України 29.09.2006р., у задоволені позову відмовлено повістю з мотивів вжиття відповідачем всіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів.
Не погодившись із постановою суду, позивач та прокурор звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять її скасувати, позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права
У письмових запереченнях відповідач зазначив про безпідставність апеляційних скарг, а рішення суду вважає обґрунтованим та законним, у зв'язку з чим просить залишити його без змін.
Заслухавши представників сторін, прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови, виходячи із наступного.
Згідно із ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875 в редакції, що діяла у 2005 році для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, -не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації.
Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (із змінами), робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та'' організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Згідно ст. 18 Закону № 875, п. 10 означеного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Таким чином, обов'язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до п.2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244, звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст.5 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення"; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 -інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Як вбачається із матеріалів справи відповідач 18.04.2005р. направив центру зайнятості м. Іллічівська листа за вих. № 5, яким просив сприяти працевлаштуванню на підприємстві інваліда, повідомивши про характер, умови та оплату праці (а.с.15), а починаючи з липня 2005р. щомісячно надавав до Іллічівського міського центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу в працівниках (а.с.З7-42). Отримання зазначеного листа та звітів підтверджено останнім листом від 26.05.2006р. за вих. № 378 (а.с.43). Про вжиття заходів по створенню робочих місць для інвалідів свідчать також і інші наявні у матеріалах справи докази, а саме: протокол № 33 зборів засновників товариства від 01.02.2005р.; наказ № 4 від 02.02.2005р. „Про створення робочого місця інваліда та спеціальної комісії по працевлаштуванню інваліда"; заходи по створенню робочого місця для інваліда (а.с.13, 56, 58).
Листом від 05.07.2006р. за вих. № 446 Іллічівський міський центр зайнятості повідомив, що ТОВ „Електромонтаж" надавав інформацію про наявні вакансії для осіб з обмеженою працездатністю (лист від 18.04.2005р. № 5, зареєстрований центром зайнятості 19.04.2005р. за вх. № 554) та звіти за формою 3-ПН станом на 28.07.2005р., 28.08.2005р., 28.09.2005р., 28.10.2005р., 28.11.2005р., 28.12.2005р., однак особи з обмеженою працездатністю, що звернулись до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, не зацікавились запропонованими ТОВ „Електромонтаж" наявними вакансіями. Відмови підприємства від працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю, за направленням служби зайнятості не зафіксовано, (а.с.14).
Отже, саме з цієї причини, а не з підстав невиконання відповідачем пунктів 1, 3, 5 Положення, інвалід не був працевлаштованим на підприємстві відповідача, з чим погодився представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції. За таких обставин на ТОВ „Електромонтаж" не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами інваліда для працевлаштування, згідно ст. 218 Господарського кодексу України.
Вищевикладене враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовлено.
Посилання позивача та прокурора на те, що підприємство неналежним чином інформувало Іллічівський міський центр зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, не провело атестацію робочого місця інваліда не заслуговують на увагу, так як зазначене не є тією причиною, з якою інвалід не був працевлаштованим на підприємстві.
Безпідставним є також посилання прокурора, як на підставу для скасування судового рішення, на його прийняття із порушенням норм процесуального права, а саме ст. 121 КАС України, оскільки, згідно п.4 ч.і ст.202 цього Кодексу, порушення норм процесуального права є підставою для скасування постанови суду першої інстанції лише у разі, якщо це призвело до неправильного вирішення справи або питання, що у даному випадку не має місця.
З урахуванням викладеного, підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
Керуючись ст.ст. 160,198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Апеляційні скарги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та прокурора м. Іллічівська залишити без задоволення, а постанову господарського суду Одеської області від 20.09.2006р. у справі № 9/302-06-8684А - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Судді Л.І. Бандура
Л.В. Поліщук