Україна
Харківський апеляційний господарський суд
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Адміністративна Головуючий по 1-й інстанції
справа №АС-13/24-06 суддя –Водолажська Н.С.
Доповідач по 2-й інстанції
суддя –Олійник В.Ф.
4 липня 2006 р. м. Харків
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Олійника В.Ф., суддів Кравець Т.В., Твердохліба А.Ф
при секретарі –Кобзевій Л.О.
за участю представників:
позивача –не з’явився
відповідача –Костенко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Богодухівської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області (вх.№1695Х/2-5)
на постанову господарського суду Харківської області від 03.04.2006 р. по адміністративній справі №АС-13/24-06
за позовом ПСП « ім. Т.Г. Шевченко», с. Вінницькі Івани, Богодухівський район, Харківська область,
до Богодухівської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області
про скасування податкових повідомлень,-
в с т а н о в и л а :
У лютому 2006 року ПСП « ім. Т.Г. Шевченко»звернулось в суд з позовом, який було пізніше позивачем змінено, до Богодухівської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області, м. Богодухів (далі Богодухівська МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.05 р. № 0000812310/0 про визначення зобов'язань по податку на прибуток в сумі 3298,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 500,0 грн., №0000822310/0 про визначення зобов'язань по ПДВ в сумі 2367,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 1184,0 грн. як такі, що не відповідають дійсності і прийняті на підставі акту перевірки, оформленого всупереч встановленому порядку, посилаючись на положення Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами ДПС, Порядку направлення органами ДПС України податкових повідомлень платникам податків, ГК України, законів України „Про оподаткування прибутку підприємств", „Про фіксований сільськогосподарський податок", „Про ПДВ", „Про державну підтримку сільського господарства України".
Відповідач у запереченнях на позовну заяву та представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що встановлені в результаті перевірки порушення та винесені на підставі акту перевірки податкові повідомлення-рішення відповідають чинному законодавству та просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постановою господарського суду Харківської області від 03.04.2006 р. по адміністративній справі № АС-13/24-06 позовні вимоги було задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення Богодухівської МДПІ Харківської області від 19.12.05 р. №0000812310/0 про визначення зобов'язань по податку на прибуток в сумі 3298,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 500,0 грн., № 0000822310/0 про визначення зобов'язань по ПДВ в сумі 2367,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 1184,0 грн. В решті вимог провадження по справі закрито. Стягнуто з державного бюджету на користь ПСП "ім. Т. Г. Шевченка" 1, 70 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі Богодухівської МДПІ ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової ухвали про відмову в задоволенні позову посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував суттєві обставини справи, дав невірну оцінку зібраним доказам, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого судом постановлено незаконну та необґрунтовану постанову.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 КАС України, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів справи судом першої інстанції визнано встановленим, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт №309/79/172 від 08.12.05 р. комплексної планової документальної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.04 р. по 01.10.05 р. В наданому позивачем до матеріалів справи акті перевірки вказано, що підприємство є товаровиробником сільськогосподарської продукції і крім вирощування зернових, ведення м'ясного та молочного скотарства та свинарства може також здійснювати оптову та роздрібну торгівлю недержавних організацій, крім споживчої кооперації.
При перевірці правильності визначення валового доходу (загальної суми доходу) від усіх видів діяльності перевіряючими встановлено заниження скоригованого валового доходу за період з 01.01.04 р. по 01.01.05 р. на суму 22,5 тис. грн. Розбіжності пов'язані з порушенням підприємством вимог п. 4.1.6 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" у зв'язку з не включенням до валового доходу за 2004 р. самостійно списаної сумнівної (безнадійної) кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності.
В акті перевірки перевіряючі не вказали про яку сумнівну (безнадійну) кредиторську заборгованість іде мова, по яким зобов'язанням і коли вона (заборгованість) виникла, коли закінчився строк позовної давності по зобов'язанням з урахуванням того, що державна реєстрація позивача здійснена 14.03.00 р., на підставі яких документів ці факти (стосовно строку позовної давності) були встановлені, що суперечить положенням Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. Даний Порядок передбачає, що за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. При цьому факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
З пояснень представника позивача в судовому засіданні та бухгалтера ПСП „їм. Т.Г.Шевченка", допитаного в суді в якості свідка, суд першої інстанції визнав, що фактично списання кредиторської заборгованості не було, так як термін позовної давності ще не закінчився, даний факт підтверджується записами в головній книзі підприємства, актами звірки розрахунків з ПП „Філант" від 01.06.04 р. на суму 10478,35 грн. та СФГ „Еліта" від 01.11.04 р. на суму 16186,34 грн., усього на суму 26664,69 грн. Мало місце помилка в бухгалтерському обліку, яка і була відкоригована.
За таких обставин суд першої інстанції визнав, що висновки акту перевірки в цій частині зроблені без дослідження всіх суттєвих обставин, а тому не є правомірними.
В акті також вказано, що перевіркою правильності визначення валових витрат за період з 01.01.04 р. по 31.12.04 р. встановлено, що сума скоригованих валових витрат становить 9.3 тис грн. за рахунок коригування сумнівної (безнадійної) заборгованості у вказаній сумі, чим були порушені вимоги п. 5.2.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств". Дані порушення (заниження валових витрат) пов'язані з тим, що підприємством самостійно у 2004 р. була списана безнадійна дебіторська заборгованість по ДП МОУ „Харківський автомобільний ремонтний завод".
Оскільки сторони не оспорюють дані висновки, суд першої інстанції не досліджував їх правомірність, та зазначив, що в акті перевірки не вказано на підставі яких документів ці факти встановлені, коли і по яким зобов'язанням ДП МОУ „Харківський автомобільний ремонтний завод" закінчився строк позовної давності.
Також в акті перевірки вказано, що підприємством були порушені приписи п. 4.1.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у зв'язку з тим, що не подавалися податкові декларації про прибуток за 2004 р., за що передбачено застосування фінансових санкцій в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В запереченні проти позову відповідач вказував на те, що починаючи з 01.01.04р. на платників фіксованого сільськогосподарського податку поширюється дія Закону України №334 в частині оподаткування прибутку, отриманого від несільськогосподарської діяльності.
Проте суд першої інстанції визнав, що норми Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", на які посилався відповідач, встановлюють, що дію цього Закону зупинено для сільськогосподарських товаровиробників платників фіксованого сільськогосподарського податку з питань оподаткування, за винятком оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи (п. 7.7 ст. 7), оподаткування дивідендів (п. 7.8 ст. 7), оподаткування доходів, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) (п. 13.1 та п. 13.2 ст. 13), доходів страховиків (інші резиденти), які здійснюють виплати у межах договорів страхування або перестрахування ризиків (у тому числі страхування життя) на користь нерезидентів оподаткування прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво.
Зважаючи на те, що у відповідача не існує доказів того, що підприємство позивача отримувало прибуток від здійснення спільної діяльності без створення юридичної особи, або отримувало дивіденди, або є нерезидентом України, або страховиком, висновки про нерозповсюдження на нього дій Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок", тому суд першої інстанції визнав, що в Акті такі посилання є довільним тлумаченням положень наведених норм, а тому є неправомірними.
Відповідно приписам Закону України „Про фіксований-сільськогосподарський податок", який визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі, платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідач не спростував того, що підприємством позивача були дотримані вимоги наведеної норми, а доходи за цей період були отримані від сільськогосподарської діяльності. Тобто на підприємство розповсюджуються положення цього Закону, яким встановлено, що фіксований сільськогосподарський податок сплачується, зокрема, в рахунок податку на прибуток підприємств.
Наведене дало підстави суду першої інстанції прийти до висновку, що висновки перевіряючих про необхідність складання та подання підприємством податкової декларації про прибуток підприємства за 2004 р. є помилковими.
Зважаючи на те, що відповідач не довів документально, з урахуванням положень ч. 2 ст. 71 КАС України, правомірності здійснених нарахувань податку на прибуток та застосованих ним фінансових санкцій, суд першої інстанції визнав, що позовні вимоги, в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000812310/0 від 19.12.05 р. про визначення зобов'язань по податку на прибуток в сумі 3298,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 500,0 грн. - підлягають задоволенню.
В акті вказано, що позивач зареєстрований платником ПДВ, подавав до ДПІ три податкові декларації по ПДВ. При перевірці правильності визначення податкових зобов'язань по ПДВ були виявлені розбіжності між даними податкової звітності підприємства за період з 01.07.04 р. по 01.10.05 р. та даними перевірки на суму 1270,6 грн., що свідчить про порушення платником вимог п. 11.29 ст. 11 Закону України „Про ПДВ". Дані порушення пов'язані з тим, що підприємство не включило до податкового зобов'язання по загальній декларації по ПДВ продаж автопослуг та надання послуг вагової на загальну суму 7623,6 гри., в т.ч. ПДВ - 1270,6 грн., які не відносяться до сільськогосподарського виробництва (продукції).
В акті перевірки та у відзиві на позов відповідач посилався на положення Закону України „Про державну підтримку сільського господарства України" (від 24.06.04 р., набрав чинності з 01.01.05 р.), який надає поняття сільськогосподарської продукції як товарів, які підпадають під визначення 1-24 груп УКТ ЗЕД. Оскільки під вказане визначення не підпадають послуги, то податкове зобов'язання по ним треба відображати в загальній декларації по ПДВ.
В обґрунтування даних висновків в акті перевірки (стор. 12) наведений перелік податкових накладних, які свідчать про надані послуги.
Проте суд першої інстанції визнав, що ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідача не вказано яким автотранспортом, кому надавалися ці послуги, кому належить вагова і кому надавалися її послуги, що суперечить приписам вищенаведеного Порядку. Крім того, не вказано чому як доказ надання послуг були прийняті податкові накладні, які не мають номерів.
Суд першої інстанції визнав, що Закон України „Про державну підтримку сільського господарства України" визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення. Його норми не регулюють правовідносин в сфері оподаткування, тоді як питання оподаткування ПДВ врегульовані спеціальним Законом України „Про ПДВ".
В п. 11.29 ст. 11 Закону України „Про ПДВ" встановлено, що до 01.01.05 р. зупинена дія п. 7.7 ст. 7, п. 10.1 і п. 10.2 ст. 10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50% загальної суми валового доходу підприємства. Тобто, дія цієї норми розповсюджується на всі товари власного виробництва, в т.ч. на роботи та послуги, які також віднесені до товарів.
Для підтвердження правомірності застосування положень наведеної норми позивачем до матеріалів справи надані документи (подорожні листи, накладні, відомості), з яких вбачається, що послуги власним автотранспортом (автомобілями, тракторами) надавалися фізичним особам - працівникам господарства (перевезення зерна, жому, сіна, буряків, оранка землі, сів, вивіз та розкидання гною). При цьому перевіряючими не було взято до уваги те, що в цих документах є відмітки про те, що послуги надавалися в рахунок заробітної плати.
Жодних даних про те, що такі послуги надавалися іншими господарствами або підприємствами, тобто не власним автотранспортом, у перевіряючих відсутні.
В акті перевірки також вказано, що при перевірці правильності визначення податкового кредиту перевіряючими були встановлені розбіжності між даними підприємства та даними перевірки на суму 1096,0 грн., пов'язані з завищенням на цю суму податкового кредиту у лютому 2005р. Платником порушені вимоги п. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про ПДВ", пов'язані з тим, що до податкового кредиту були включені суми податку без підтверджуючих податкових накладних.
Суд першої інстанції визнав, що в акті перевірки не вказано яким чином розбіжності були виявлені, яка сума розбіжностей відображена в бухгалтерському та податковому обліку, що суперечить приписам вищенаведеного Порядку.
Позивачем до матеріалів справи надані копії податкових накладних № 2/1 від 17.02.03 р. на суму 6537,37 грн., в тому числі ПДВ- 1089,57 грн. та № 100 від 31.11.03 р. на суму 88,24 грн., в тому числі ПДВ - 14,71 грн. Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що саме відсутність даних податкових накладних під час перевірки була підставою для висновків про завищення податкового кредиту.
Проте, як вбачається з наведених податкових накладних, вони виписані у підтвердження операцій по придбанню товарів в лютому та грудні 2003р. Жодних пояснень стосовно того, яким чином вони стосувалися розрахунку податкового кредиту за лютий 2005 р. відповідач ні в акті перевірки, ні в подальших документах не вказав.
Оскільки період, за який проводилася перевірки, не стосується 2003р., то суд першої інстанції не досліджував порядок та підстави розрахунку податкового кредиту за цей період, в т.ч. правомірність включення до податкового кредиту податкових накладних № 2/1 від 17.02.03р. та № 100 від 31.11.03р.
Згідно п. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про ПДВ" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). Даних про те, що при перевірці правильності розрахунку податкового кредиту за лютий 2005р. були відсутні податкові накладні на загальну суму ПДВ 1096,0 грн., відповідачем не надано.
Наведене дало підстави суду першої інстанції прийти до висновку, що відповідач не довів правомірність висновків акту перевірки в цій частині, як передбачено п. 2 ст. 71 КАС України, а тому суд визнав, що позов в цій частині підлягає задоволенню.
При зверненні з позовом позивач включав вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.05р. №0002421702/0 та №0000832310/0. Змінюючи позов позивач фактично відмовився від вимог про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень, а тому суд першої інстанції провадження по справі в цій частині закрив.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки до таких висновків господарський суд першої інстанції прийшов при повному та всебічному з’ясуванні обставин справи та дослідженні доказів на їх підтвердження. Постанова господарського суду є обґрунтованою та законною, відповідає вимогам діючого законодавства, а тому колегія суддів не знаходить підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги, оскільки заперечення, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ст.198, 206, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів апеляційного господарського суду одностайно
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Богодухівської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 03.04.2006 р. по адміністративній справі № АС-13/24-06 залишити без змін.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Адміністративну справу №АС-13/24-06 повернути до господарського суду Харківської області.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Судді В. Олійник
Т.Кравець
А.Твердохліб