Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/330/13 Головуючий у суді І-ї інстанції Бутельська Г.В.

Категорія 389 Доповідач в колегії апеляційного суду Могильний О. П.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2013 м.Кіровоград

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Могильного О.П.,

суддів - Ткаченко Л.Я., Широкоряда Р.В.,

при секретарі - Сакарі І.І.,

за участі прокурора - Черниш Г.Р.

обвинуваченого - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу заступника прокурора Кіровоградської області Кобякова О.В. у кримінальному провадженні № 11-кп/781/330/13 ЄРДР № 42013120020000052 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровоград від 01 серпня 2013 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кіровограда, українця, громадянина України, освіта середня спеціальна, не одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:

- 03.01.2013 року Ленінським районним судом м. Кіровоград за ч.1 ст. 185 КК України до покарання у виді 120 год. громадських робіт, -

визнано винним за ч. 2 ст. 389 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком н 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України до покарання за даним вироком повністю приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком, за правилами ч.4 ст. 72 КК України, де одному дню обмеження волі відповідають вісім годин громадських робіт, і остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців 6 (шість) днів.

Згідно ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_3 не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Згідно вироку суду ОСОБА_3 вчинив ухилення від відбування громадських робіт, особою засудженою до цього покарання, за наступних обставин:

Вироком Ленінського районного суду м. Кіровоград від 03.01.2013 року ОСОБА_3 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України до покарання у виді 120 громадських робіт.

29.01.2013 року ОСОБА_3 було поставлено на облік до Кіровоградського МРВ КВІ УДПтСУ в Кіровоградській області та призначено порядок і умови відбування покарання у виді громадських робіт, про що ОСОБА_3 дав підписку.

28 лютого 2013 року ОСОБА_3 було видане направлення для відбування покарання у виді громадських робіт на комунальне підприємство ЖЕК № 4, де він був зобов'язаний приступити до виконання громадських робіт з 04.03.2013 року.

20 березня 2013 року працівником КВІ було здійснено перевірку засудженого ОСОБА_3 за місцем відбування покарання та встановлено, що останній допускає пропуски роботи без поважних причин, з'являється на підприємство у нетверезому стані, про що було складено акт.

01 квітня 2013 року з ОСОБА_3 було проведено бесіду та встановлено, що неявки на роботу пов'язані з тим, що останній пиячив, про що особисто зазначив в поясненні. В цей же день ОСОБА_3 було винесено попередження за ухилення від відбування громадських робіт.

Зокрема, засудженим ОСОБА_3 було вчинено ухилення від відбування громадських робіт, 16.03.2013 року, 23.03.2013 року, 27.03.2013 року, 28.03.2013 року, 29.03.2013 року, 30.03.2013 року та 01.04.2013 року

.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи винність та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок суду першої інстанції скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через м'якість. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним та призначити покарання за ч.2 ст. 389 КК України у виді 2 років обмеження волі. Згідно з вимогами ст.ст. 71, 72 КК України частково приєднавши не відбуту частину покарання за попереднім вироком суду, остаточно призначити покарання у виді 2 років 6 днів обмеження волі.

Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції правильно визначивши необхідність застосування до покарання ОСОБА_3 вимог ст. 71 КК України, незаконно звільнив останнього від його відбування з випробувальним терміном на 1 рік, жодним чином не вмотивувавши своє рішення у вироку.

Суд першої інстанції при звільненні ОСОБА_3 від покарання з випробуванням не врахував, що останній умисно ухилявся від відбування покарання у виді громадських робіт, оскільки не відбув покарання через вживання протягом тривалого часу алкогольних напоїв, чим вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 389 КК України, що свідчить про його вперте небажання стати на шлях виправлення, за місцем проживання характеризується посередньо, не працює.

Крім того, зазначає, що на даний час в Ленінському районному суді м. Кіровоград розглядається кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, яке відноситься до середнього ступеню тяжкості, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 5 років, що свідчить не на користь позитивної характеристики особи та не можливості призначення м'якого покарання, так як це сприятиме меті покарання.

Також, суд першої інстанції застосувавши до ОСОБА_3 ст. 75 КК України, після призначення покарання відповідно до вимог ст. 71 КК України, що є неприпустимим, не вмотивував своє рішення та не зазначив на виключні обставини чому звільнив останнього від покарання з випробуванням.

Апелянт зазначає, що міра покарання призначена ОСОБА_3 не відповідає тяжкості, особі винного, та не являється достатньою для його виправлення та перевиховання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив вирок суду першої інстанції скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий вирок, у дебатах та останньому слові обвинуваченого ОСОБА_3, який просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції скасуванню в частині призначеного покарання з таких підстав.

Викладені у вироку висновки про винність ОСОБА_3 у скоєнні ним злочину при обставинах, вказаних у вироку суду, відповідають фактичним обставинам справи, встановленим органами досудового слідства, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні, в порядку ст. 349 ч.3 КПК України доказами, і зокрема його показаннями, де він вину визнав свою повністю.

Враховуючи те, що ніким із учасників судового розгляду юридична кваліфікація інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 389 КК України та вина у його вчиненні не оспорюється, колегія суддів апеляційного суду не входить в обговорення доведеності вини засудженого, та вважає, що суд першої інстанції дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, в порядку ч.3 ст. 349 КПК України, обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_3, та правильно кваліфікував дії останнього за ч. 2 ст. 389 КК України, як ухилення від відбування громадських робіт, особою засудженою до цього..

При призначенні ОСОБА_3 покарання суд першої інстанції, врахував тяжкість злочину, що відноситься до категорії невеликої тяжкості, особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не працює, визнав пом'якшуючими обставинами те, що обвинувачений вину визнав повністю та сприяв розкриттю злочину, обтяжуючих обставин судом не встановлено; раніше судимий, вчинив злочин маючи не зняту та не погашену судимість.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Суд першої інстанції не обґрунтовано звільнив обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік. Так, відповідно до санкції ст. 389 ч.2 КК України ухилення від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років. Враховуючи те, що обвинувачений раніше судимий, судимість в установленому законом порядку не знята і непогашена, вчинив злочин в період відбування покарання, то призначена судом міра покарання є надто м'якою, яка не забезпечить виправлення та перевиховання останнього.

Доводи апеляційної скарги прокурора з приводу того, що районним судом при винесенні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 не було враховано те, що останній умисно ухилявся від відбування покарання у виді громадських робіт, що свідчить про те, що обвинувачений на шлях виправлення не став та належних висновків для себе не зробив є правильними.

Відповідно до положень ч.2 ст. 65 КК України та Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Крім того, відповідно до вимог п. 3 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного суду України досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї, його матеріальний стан тощо.

Таким чином, міра покарання призначена судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_3 не в повній мірі відповідає особі винного, та не є достатнім для його виправлення та перевиховання.

На підставі викладеного вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції - скасуванню в частині призначеного покарання, з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.

Однак, запропонована міра покарання прокурором хоч і в межах санкції статті, проте є надто суворою, тому визначається колегією, виходячи із оцінки встановлених обставин, у відповідності вимогам ст.ст. 71, 72 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців 6 днів.

Керуючись ст.ст. 404, 405,407, 409, 418,420 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Кіровоград від 01 серпня 2013 року стосовно ОСОБА_3, в частині призначеного покарання - скасувати.

Визнати винним ОСОБА_3 за ч.2 ст. 389 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України до покарання за даним вироком повністю приєднати не відбуту частину покарання за попереднім вироком, за правилами ч.4 ст. 72 КК України, де одному дню обмеження волі відповідають вісім годин громадських робіт, і остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців 6 (шість) днів.

Строк відбування покарання обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

У решті даний вирок суду залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту його проголошення .

СУДДІ:

Могильний О.П. Широкоряд Р.В. Ткаченко Л.Я.