Головуючий суду 1 інстанції - Чаркіна І.Є.

Доповідач - Туренко С.І.

Справа № 1207/13118/12

Провадження № 22ц/782/2840/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 року м. Луганськ

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого - судді Туренка С.І.,

суддів - Лісіциної А.І., Назарової М.В.,

за участю секретаря - Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 05 квітня 2013 року за позовом ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про визнання недійсним частини правочину,-

встановила:

В листопаді 2012 року позивачка звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про визнання недійсним частини правочину, в якому просила визнати недійсним частину правочину - речення пункту кредитного договору, а саме: «Надання банку коштів в рахунок повернення кредиту та сплати процентів за цим Договором здійснюється виключно у валюті кредиту», а також визнати недійсним п.1.1 спірного іпотечного договору укладеного від 11.12.2012 року.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 05 квітня 2013 року суд відмовив у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.

Не погодившись з зазначеним рішенням, представник позивача звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати і постановити по справі нове рішення яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені всі докази в їх сукупності, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.

Матеріалами справи підтверджено, що 08 грудня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ФЛ 150/08-12-06, відповідно до якого ОСОБА_4 були надані грошові кошти у сумі 25000,00 доларів США зі сплатою 13,5 відсотків річних та зі сплатою штрафних санкцій у розмірі і у випадках, передбачених договором, на споживчі цілі строком до 08 грудня 2021 року. Зобов'язання за вказаним кредитним договором були забезпечені іпотечним договором, що був укладений 11.12.2006р. між позивачкою ОСОБА_3 та ТОВ «Український промисловий банк». Відповідно до п.1.2 зазначеного іпотечного договору предметом іпотеки є трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, отримуючи кредит позичальник зобов'язується повернути суму кредиту, а також сплатити проценти в розмірі та на умовах, передбаченими кредитним договором.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституція України не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Разом з тим за ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом. Використання іноземної валюти в Україні, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначені Законом України «Про Національний банк України» та Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р., відповідно до яких передбачена можливість розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні за умови наявності у комерційних банків ліцензії на здійснення валютних операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України при укладенні договору кредиту сторони можуть визначити еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» у розрахунках між резидентами і нерезидентами України у межах торгового обороту, що здійснюється через уповноважені банки, як засіб платежу використовується іноземна валюта.

Пунктом 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції правильно виходив з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідно до ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких банківських операцій, як розміщення залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Коштами, відповідно до даного закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент.

Також судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Укрпромбанк» має право здійснювати операції з валютними цінностями відповідно до письмового дозволу № 67-5 від 27.06.2006р., виданого Національним банком України, а тому висновки суду про те що при укладенні кредитного договору із ОСОБА_4 відповідач ТОВ «Укрпромбанк» мав право на укладення такого договору та на надання кредиту позичальнику у доларах США, а також мав право на здійснення розрахунків іноземною валютою з іншими резидентами України на території України є правильними і такими, що ґрунтуються на законі.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ч.1,2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору є підписи представника Банку та безпосередньо позичальника - ОСОБА_4

При укладенні кредитного договору, позивач був ознайомлений з умовами надання кредиту, що посвідчив власним підписом на кредитному договорі.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та закону. Нормами ст. ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки.

Крім того, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що з огляду на умови кредитного договору та чинний Цивільний кодекс України, у суду відсутні правові підстави, щоб задовольнити позов про визнання недійсною частини кредитного та іпотечного договорів.

Позивачем не наведені належні обґрунтування позовних вимог, не надано доказів, які підтверджують позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209,303,307,308,313- 315 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, що діє в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 05 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: