Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2006 року справа № 43/163-05
Колегія суддів у складі: головуючого судді Лащенко Л.Д.
судді Карбань І.С.
судді Погребняка В.Я.
при секретарі Андросовій О.В.
За участю представників сторін:
Позивача: Кацера Ю.І., довіреність № 19/102 від 03.01.2006 р.,
Відповідача: Кундіуса Є.В., довіреність № 06/326 від 04.02.2005 р. -,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом, ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз”, м. Харків (вх. № 112Х/2-6 від 05.01.06 р.) та позивача за первісним позовом, ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” як правонаступника реорганізованої ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ (вх. № 201Х/2-6 від. 11.01.06 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2005 р. по справі № 43/163-05
за позовом ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” як правонаступника реорганізованої ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ
до ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” , м. Харків
про стягнення 25035079,84 грн.
та за зустрічним позовом ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” , м. Харків
до ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” як правонаступника реорганізованої ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ
про визнання договору недійсним, -
Встановила:
23.02.2004 р. р. (вх. № 1741/3-33) позивач - ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” як правонаступник рерганізованої Дочірньої компанії Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України” - звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” про стягнення заборгованості в розмірі 25 035 079,84 грн., з яких:
17 847 626,15 грн. – сума основного боргу;
2 488 493,35 грн. –пеня ;
1 249 333,83 грн. –штраф ;
2 160 283,01 грн. –інфляційні втрати ;
1 289 343,50 грн. –3% річних .
24.05.2004 р. (вх. № 14901) відповідач –Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” –в порядку ст.60 ГПК України звернувся з зустрічним позовом до ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про визнання договору на постачання природного газу № 10/1-435-66/1 від 21.02.2001 р. з усіма додатковими угодами неукладеним.
12.08.2004 р. позивач за зустрічним позовом –Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз” - звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якому просить визнати недійсним договір на постачання природного газу з усіма додатковими угодами недійсними з моменту іх укладення.
Рішенням господарського суду Харківської області від 04.03.2005 р. в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю, визнано недійсним договір № 10/1-435, укладений між ДК “Торговий дім “Газ України” та ВАТ “Харківміськгаз” 21.02.2001 р.
Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції від 04.03.2005 р. до Харківського апеляційного господарського суду, який своєю постановою від 24.05.2005 р. апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2005 р. –без змін.
Позивач в касаційному порядку оскаржив постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. до Вищого господарського суду України.
Постановою Вищого господарського суду України від 15 .09.2005 р. касаційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» задоволено частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2005 р. та рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2005 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.10.2005 р. справа № 43/163-05 (н.р. 33/64-02) була призначена до нового розгляду.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2005 р. (суддя Савченко А.А.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз» на користь ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” як правонаступника реорганізованої Дочірньої компанії Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України” 17847626,15 грн. основного боргу, 2160283,01 грн. інфляційних витрат, 1289343,50 грн. 3% річних, 1446,18 грн. державного мита, 100,38 грн. судових витрат. В іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено. Рішення в частині первісного позову обґрунтовано тим, що: відповідач своїми діями порушив умови договору та вимоги ст.ст. 161, 162 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на час виникнення спірних відносин, а також ст. 526 ЦК України, де зазначено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог даного кодексу, інших актів цивільного законодавства, отже вимога про стягнення 17847626,15 грн. обґрунтована та підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних відносин, та ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов’язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та 3% річних з простроченої суми –тому і в цій частині позов підлягає задоволенню. В частині нарахування штрафу у відповідності до п. 2 ст. 231 ГК України у розмірі 7% позов безпідставний, оскільки умовами договору за невиконання або неналежне виконання зобов’язань передбачена відповідальність у вигляді пені, а застосування позивачем п. 2 ст. 231 ГК України відповідно до прикінцевих положень Господарського кодексу України безпідставне, оскільки його положення застосовуються в разі, коли порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями (01.01.2004 р.). Стосовно стягнення пені в сумі 2488493,35 грн. за період з 11.02.2003 р. по 11.02.2004 р., то відповідно до ст. 72 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлені скорочені строки позовної давності тривалістю 6 місяців. Згідно до п.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане, з урахуванням строків сплати за договором нарахування пені безпідставне. Зустрічні позовні вимоги були подані з порушенням строку позовної давності, а відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.
Відповідач (позивач за зустрічним позовом), ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз”, м. Харків не погодився з рішенням господарського суду від 20.12.2005 р., подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції від 20.12.2005 р. та задовольнити зустрічний позов ВАТ «Харківміськгаз» про визнання договору недійсним. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що, на його думку, рішення прийняте без належної оцінки всіх доказів, з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права. Він зазначив, що з боку ВАТ «Харківміськгаз» договір № 10/1- 435 від 21.02.2001 р. був підписаний директором - Крамаренко Г. Г. Відповідно до Статуту ВАТ «Харківміськгаз» виконавчим органом товариства є Директор. Директо ру, зокрема, належить повноваження укладати від імені ВАТ «Харківміськ газ» угоди на суму до 100000,00 доларів США. Згідно з довідкою Універсальної біржі «Україна», вих. №14 від 24.02.2005 р., курс долара США станом на 21.02.2001 р. (день підписання До говору №10/1-435), складав 542,93 грн. за 100,00 доларів США. Таким чином, директором ВАТ«Харківміськгаз» при підписанні договору були переви щені його повноваження і укладено угоду, сума якої перевищує еквівалент 100 000,00 доларів США.
Згідно з ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв під час спірних правовідносин), юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, на даних їм за законом або статутом (положенням).
За таких підстав відповідач вважає договір від 21.02.2001 р. підписа ним з порушенням вимог ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу Української РСР, що згідно з ч. 1 ст. 48 вказаного вище кодексу є підставою для визнання цього договору недійсним як такого, що не відповідає вимогам закону.
Позивач за первісним позовом - ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” як правонаступник реорганізованої ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ - не погодився з рішенням господарського суду від 20.12.2005 р., подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції від 20.12.2005 р. в частині відмови в задоволенні пені та семивідсоткового штрафу та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційну скаргу обгрунтував тим, що рішення прийняте судом при неповному з*ясуванні обставин, що мають значення для справи , з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначив, що суд неправомірно, в порушення статті 267 ЦК України, відмовив йому у стягненні пені через сплив строків позовної давності, не з'ясувавши причин його пропуску та не обговоривши питання можливості його відновлення та захисту порушеного права позивача, чим порушив п. 5 ст. 267 ЦК України. Стосовно відмови господарського суду позивачеві в задоволенні позову в частині стягнення семивідсоткового штрафу, передбаченого ст. 231 ГК України, то позивач зазначив, що, беручи до уваги те, що ДК "Газ України" являється суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, ДК "Газ України", з метою захисту інтересів держави, має всі підстави для нарахування відповідачу семивідсоткового штрафу, передбаченого ст. 231 ГК України.
На вимогу судової колегії сторони надали правові обґрунтування та пояснення щодо своїх позицій по справі.
В судовому засіданні 20.02.2006 р., 20.03.2006 р., 10.04.2006 р., 15.05.2006 р.,07.06.2006 р. розгляд справи відкладався, останнього разу на 20.06.2006 р.
Склад судової колегії був визначний ухвалою голови Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 р. у складі: головуючий суддя Лащенко Л.Д., суддя Карбань І.С., суддя Погребняк В.Я.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судова колегія вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача задоволенню не підлягають, рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2005 р. по справі № 43/163-05 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Дочірня компанія “Газ України “ НАК “Нафтогаз України” створена за рішенням Спостережної ради НАК “Нафтогаз України” шляхом реорганізації дочірньої компанії “Торговий дім “Газ України” та дочірньої компанії “Укртрансгаз”, є правонаступником останніх в частині відокремлення і передачі функцій та майнових прав і обов’язків Головного управління з експлуатації систем постачання природного та скрапленого газу “Головпобутгаз”. Згідно з наказом НАК “Нафтогаз України” № 14 від 18.01.2001 р. “ДК “Газ України” є правонаступником прав та зобов*язань ДК “Торговий дім “Газ України”, зареєстрована Залізничною районної адміністрацією м. Києва як суб’єкт підприємницької діяльності 12.02.2001 р., про що видано відповідне свідоцтво, перебуває на обліку в ЄДРПОУ відповідно до довідки Головного міжрегіонального управління статистики в м. Києві № 13000/05 від 05.07.2005 р.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2001 р. між ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (Постачальник) в особі Генерального директора Саванчука О.В., який діє на підставі Статуту, правонаступником якого є позивач, з однієї сторони, та ВАТ “Харківміськгаз” (Покупець) в особі Генерального директора Крамаренка Г.Г., якій діє на підставі Статуту, з другої сторони, укладено договір на постачання природного газу № 10/1- 435-66/1, відповідно до умов якого Постачальник зобов’язується передати Покупцеві в 2000 р. природний газ , а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору. До зазначеного договору між сторонами були підписані додаткові угоди № 1 від 28.02.2001 р. та № 2 від 22.03.2001 р., № 3 від 21.06.2001 р., №и4 від 21.06.2001 р., № 5 від 21.06.2001 р., № 6 від 21.06.2001 р., № 7 від 21.06.2001 р. та № 8 від 31.08.2001 р. якими вони уточнювали умови щодо періодів постачання природного газу та його вартості.
При укладанні договору сторони погодили також, зокрема, такі умови:
-загальна вартість газу складає 2 798 413,50 грн., крім того, ПДВ –559 682,50 грн. (п.4.2. Договору);
-оплата за газ здійснюється Покупцем грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок Постачальника вартості обсягу газу, що був поставлений, протягом 10 днів з моменту підписання даного договору (п. 5.1 Договору);
-приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцеві, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3 Договору);
-звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акту приймання-передачі газу протягом 25 днів з моменту підписання договору (п.5.2 Договору);
-за невиконання або неналежне виконання свої обов’язків по даному договору сторони несуть взаємну відповідальність у межах, передбачених чинним законодавством України (п.61. Договору);
-за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені в п.5.1. даного Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу,а також відшкодовує понесені Постачальником збитки (п.6.2. Договору).
-даний договір набирає чинності з 01 грудня 2000 р. і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2000 р., а в частині проведення розрахунків за газ – до їх повного здійснення. (п.10.1 Договору).
З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом листопада-грудня 2000 р. та січня-серпня 2001 р. поставив відповідачу природний газ в обсягах, обумовлених договором та додатковими угодами, - 54 502,643 тис. куб. м, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 23.03.2001 р., 21.06.2001 р., 31.08.2001 р., (т. 1 а.с. 22-29).
Тобто, позивач свої зобов’язання за договором на постачання природного газу виконав повністю.
Відповідач свої зобов’язання за спірним договором не виконав – з загальної суми зобов’язання 18 067 626,15 грн. сплатив лише 220 000,00 грн., тобто залишок суми заборгованості на день подання позову до суду склав 17 847 626,15 грн., проти чого відповідач не заперечував.
Судова колегія зазначає, що відповідно до ст.161 ЦК УРСР 1963 р., чинного на час виникнення правовідносин між сторонами, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Загальні умови виконання зобов*язання встановлені також ст.526 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004р., де зазначено, що зобов*язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. За таких підстав, суд вважає вимогу позивача за первісним позовом про стягнення 17847626,15 грн. обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо правомірності пред’явлених до стягненнях сум штрафних санкцій, 3% річних, інфляційних, судова колегія зазначає наступне.
При заявленні позову позивач просив також стягнути: 2488493,35 грн. пені, 1249333,83 грн. 7% штрафу, 2160283,01 грн. інфляційних, 1289343,50 грн. 3% річних.
Як вже зазначалося, спірний договір було укладено 21.02.2001 р., а термін його дії з урахуванням змін, внесених до нього додатковими угодами, було визначено з 01.12.2000 р. по 31.08.2001 р., тобто правовідносини, що виникли між сторонами, регулювалися нормами ЦК УРСР 1963 р., в т.ч. і щодо забезпечення виконання зобов’язань та відповідальності за порушення зобов’язань.
Сторони в договорі № 10/1-435-66/1 від 21.02.2001 р. погодили звітним періодом місяць, а здійснення остаточних розрахунків до 10 числа наступного за звітним місяця.
Строк виконання зобов’язання по оплаті за останнім місяцем постачання природного газу сплинув 10.09.2001 р.
Відповідно до ст.178 ЦК УРСР 1963 р. виконання зобов’язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством.
Згідно ст.179 ЦК УРСР 1963 р. неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання.
Договором № 10/1-435-66/1 від 21.02.2001 р. поряд з визначенням відповідальності за невиконання або неналежне зобов’язань сторін згідно з чинним законодавством України (п.6.1. Договору) передбачено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць (п.6.2. Договору).
Позивачем за первісним позовом відповідачу за період з 11.02.2003р. по 11.02.2004р. була нарахована пеня в сумі 2488493,35 грн. У відповідності до ст.72 ЦК УРСР, який діяв до 01.01.2004р., тобто на виникнення спірнх правовідносин час, за позовами про стягнення неустойки ( штрафу, пені) встановлені скорочені строки позовної давності тривалістю шість місяців.
01.01.2004 р. набрали чинності ЦК України та ГК України.
Відповідно до п. 5 положення ГК України щодо відповідальності за порушення господарських зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов’язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в п.1 цього розділу строку.
У відповідності до п.5 розділу № 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення господарських зобов'язань, які вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Згідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. З урахуванням строків оплати за договором нарахування пені за період з 11.02.2003р. по 11.02.2004р. судова колегія приходить до висновку, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені в розмірі 2488493,35 грн. сплинув до подання даного позову, тому в задоволенні первісного позову в частині стягнення пені відмовлено обгрунтовано.
Ч.1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій, видами яких, відповідно до ч.2 ст.217 ГК України є: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Позивачем за первісним позовом відповідачу був нарахований штраф у відповідності до п.2 ст.231 Господарського кодексу України в розмірі 7%.
Відповідно до умов договору вже передбачена певна відповідальність у вигляді пені за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань.
Пунктом 4 Прикінцевих положень ГК України передбачено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Враховуючи те, що штраф в розмірі 7 % є формою відповідальності учасника господарських зобов’язання за порушення такого зобов’язання, а невиконання зобов’язання по оплаті поставленого природного газу мало місце до набрання чинності ГК України і за невиконання такого зобов’язання відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 7 % договором чи діючим на той час законодавством встановлена не була, з огляду на приписи п.4 та п.5 Прикінцевих положень ГК України відсутні правові підстави для застосування до даних правовідносин положень п.2 ст.231 ГК України щодо стягнення штрафу в зазначеному розмірі. Отже, застосування позивачем п.2 ст.231 Господарського кодексу України у даному випадку безпідставне , а висновок господарського суду щодо необгрунтованості вимог в цій частині відповідає обствинам справи та нормам чинного законодавства .
Що стосується вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивач, заявляючи вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 2160283,01 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 1289343,50 грн. , в обґрунтування своїх вимог посилався на ст. 214 ЦК УРСР 1963 р. та п.2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР 1963 р. в редакції Закону № 1136-14 від 08.10.1999 р. боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст. 214 ЦК ЦРСР 1963 р. передбачала певні умови звільнення боржника від сплати 3% річних та інфляційних в разі порушення ним зобов*язання.
Відповідач в порушення ст. 33 ГПК України не надав доказів того, що природний газ у спірному періоді був ним отриманий для надання послуг населенню,а, відтак, відсутні правові підстави для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат, передбачних ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України.
З урахуванням зазначеного, судова колегія приходить до висновку, що вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2160283,01 грн. та трьох процентів річних в розмірі 1289343,50 грн. обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Відносно зустрічних позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В своїй постанові Вищий господарський суд України від 15.09.2005 р. виклав згідно зі ст. 111-12 ГПК України обов*язкові для суду першої інстанції вказівки щодо того, що при новому розгляді справи необхідно враховувати, що позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) дізнався про порушення свого права 21.02.2001 р. в день підписання спірного договору, а зустрічний позов про визнання договору недійсним подав 29.04.2004 р., тобто з порушенням строку позовної давності, встановленої ст. 71 ЦК УРСР.
Ст. 83 ЦК УРСР встановлює перелік вимог, на які не поширюється встановлений ст. 71 ЦК УРСР загальний строк позовної давності. Вимоги ВАТ “Харківміськгаз” в даний передік не входять, в зв*язку з чим на вказані вимоги поширюється загальний строк позовної давності.
Згідно ст. 80 ЦК УРСР та ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності до пред*явлення позову є підставою для відмови в позові.
Наведене свідчить, що відмова господарського суду в задоволенні зустрічного позову про визнання спірного договору недійсним законна та обгрунтована.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що за таких обставин оскаржуване сторонами рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2005 р. прийняте при повному з*ясуванні обставин, що мають значення длоя справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають залишенню без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.2 103, п.4 ч.1 ст.104, 105 ГПК України, судова колегія,
Постановила:
Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»як правонаступника реорганізованої Дочірньої компанії “Торговий дім “Газ України” Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»,м. Київ залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газтфікації “Харківміськгаз”, м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області по справі № 43/163-05 залишити без змін.
Головуючий суддя Л.Д.Лащенко
Суддя І.С.Карбань
Суддя В.Я.Погребняк.