№ справи:121/2529/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Веденмеєр М.В.
№ провадження:22-ц/190/4060/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Харченко І. О.
________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Харченко І.О.
суддів:Любобратцевої Н.І. Іващенко В.В.
при секретарі:Щегловій Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Перша ялтинська державна нотаріальна контора, про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання договору дарування недійсним,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9, якій діє на підставі довіреності, на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
22 березня 2013 року позивачка ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8, третя особа - Перша ялтинська державна нотаріальна контора, про визнання квартири АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання договору дарування цієї квартири недійсним. Вимоги мотивовані тим, що позивачка ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_7 з 07 грудня 2004 року знаходяться в зареєстрованому шлюбі. З 17 грудня 2004 року позивачка зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1. Зазначена квартира на той час мала загальну площу 31,5 кв.м. В період шлюбу подружжям за спільні кошти здійснено реконструкцію зазначеної квартири (добудовано веранду), в результаті чого її загальна площа збільшилась на 7,4 кв.м., тобто до 38,9 кв.м. 10 липня 2012 року відповідач ОСОБА_7 уклав договір дарування та подарував спірну квартиру ОСОБА_8 На думку позивачки ОСОБА_6, зазначений договір порушує її права, оскільки в результаті істотного збільшення вартості спірної квартири шляхом спільних грошових та трудових витрат подружжя, спірне нерухоме майно повинно бути визнано спільної сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а тому відповідач ОСОБА_7 не мав права самостійно, без її згоди, як дружини, укладати договір дарування. Просила визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя спірну квартиру та визнати недійсним договір її дарування від 10.07.2012 року.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 29 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Перша ялтинська державна нотаріальна контора про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору її дарування від 10 липня 2012 року за реєстровим № 3-2209, посвідченого державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори Луговською О.В., - відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9, діючий на підставі довіреності, подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалите нове про задоволення вимог позивачки у повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухвалені рішення суду не звернув увагу на те, що за спільні грошові кошти її та її чоловіка була здійснена реконструкція спірної квартири, що призвело до збільшена її загальної площі.
На апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_8 надійшли письмові заперечення, в яких він просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_9, відповідача ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_11, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, матеріали цивільної справи № 2/121/254/13 (№ 124/10431/2012) за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивачки ОСОБА_6 - ОСОБА_9, є необґрунтованою і підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судові рішення по цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, що містяться у пункті 2, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 Цивільного процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що заявлені вимоги позивачкою належними та допустимими доказами не підтверджені та не доведені.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і визнає їх обґрунтованими та законними, оскільки вони не суперечать фактичним обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та відповідають нормам матеріального та процесуального права.
При апеляційному перегляді справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_7 була 22 травня 2001 року придбана у власність квартира АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 22 травня 2001 року, реєстр № 3-1513 (аркуш справи 66).
07 квітня 2004 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про їх одруження серії НОМЕР_1 (аркуш справи 6).
Згідно з частиною 1 статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них. Такі ж положення закріплені у статті 57 Сімейного кодексу України.
За змістом положень статті 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України та статті 62 Сімейного кодексу України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.
Позивачка ОСОБА_6 в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на той факт, що за спільні грошові кошти її та її чоловіка була здійснена реконструкція спірної квартири, яка призвела до істотного збільшення її площі та вартості. Проте, позивачкою ОСОБА_6 в порушення приписів статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційній інстанції, жодного належного та допустимого доказу того, що в тому числі за рахунок її грошових та трудових затрат збільшилась вартість та площа спірної квартири. Не може вважатися таким доказом й сам по собі факт отримання відповідачем ОСОБА_7 31.01.2006 року свідоцтва про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 після планування (аркуш справи 5), оскільки зазначене свідоцтво видано йому замість раніше виданого свідоцтва про право власності на спірну нерухомість, яка виникла у відповідача ОСОБА_7 на підставі цивільно-правової угоди (аркуш справи 66) ще до шлюбу з позивачкою ОСОБА_6
Навпаки, відповідачем ОСОБА_8 в підтвердження його матеріальних витрат на проведення реконструкції спірної квартири, надані суду відповідні докази: пояснення свідків та письмові документи: товарні чеки від 21 квітня 2004 року, 11 травня 2004 року та від 27 травня 2004 року на придбання будівельних матеріалів, які були використанні при будівництві веранди. Зазначені докази також підтверджують твердження відповідача ОСОБА_8 щодо проведення будівельних робіт по добудові до спірної квартири веранди в період 2002-2004 років, тобто ще до реєстрації шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Зазначені доводи та обставини позивачкою ОСОБА_6 та її представником ОСОБА_9 не спростовані.
Крім того, в якості доказу істотного збільшення вартості спірного майна, позивачкою ОСОБА_6 надано висновок № 78 експертного дослідження судової інженерно-технічної експертизи, виконаного на підставі її заяві 11 березня 2013 року (аркуші справи 11-12, 15-37). Згідно із зазначеним висновком, оціночна вартість квартири АДРЕСА_1, площею 31,50 кв.м. до перепланування становила 216 096 грн. 68 коп., а після перепланування площа квартири стала 38,90 кв.м. оціночною вартістю 257 321 грн. 43 коп.
З наведеного та простих арифметичних розрахунків вбачається, що збільшення вартості спірної квартири сталося на 41 224 грн. 75 коп., тобто лише на 16%, що не можна вважати істотним збільшенням вартості спірного майна. Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що як на момент придбання квартири у 2004 році жила площа дорівнювала 14,7 кв.м. (аркуш справи 66), так й після прибудови веранди, жила площа квартири залишилася розміром 14,7 кв.м. (аркуш справи 5, 8-9, 10). Тобто, була збільшена площа квартири за рахунок допоміжного приміщення площею лише 7,4 кв.м.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 щодо визнання спірної квартири АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вимоги позивачки ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування від 10.07.2012 року є похідними від визнання спірної квартири об'єктом права спільної сумісної власності. Оскільки судом першої інстанції не було визнано квартиру АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, то відповідно відсутні правові підстави для визнання зазначеного договору дарування недійсним з підстав невизначеності думки позивачка ОСОБА_6 щодо укладання цього договору, тобто без її згоди, оскільки спірна квартира є особистою власністю відповідача ОСОБА_7 (придбана ним до шлюбу), а тому він мав право без згоди позивачки розпорядитися своєю власністю на власний розсуд.
Законність та правомірність укладання договору дарування вже були предметом судового дослідження по справі № 2/121/254/13 (№ 124/10431/2012) за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, яким в задоволені позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8 було відмовлено. Зазначене рішення набуло чинності.
Згідно з вимогами статей 10, 11, 60 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Оскільки з інших мотивів та підстав позивачкою ОСОБА_6 позовні вимоги не заявлялися та не обґрунтовувалися, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволені заявлених нею вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги, оскільки цей довід є необґрунтованим. Судом повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини і ухвалено судове рішення, яке відповідає фактичним обставинам у справі, наданим сторонами доказам та нормам матеріального права. Суд першої інстанції правильно та обґрунтовано врахував всі обставин справи і дійшов вірного висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 у повному обсязі.
Що стосується інших доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, висновків суду не спростовують, а тому є безпідставними та не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303, 304, 305, 307, 308, 313-314, 324-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9, діючого на підставі довіреності, - відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
І.О.Харченко Н.І.Любобратцева В.В.Іващенко