УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 2-880/2011Головуючий суду першої інстанції:Воробйова С.О.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Білоусова В. В.

"17" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБілоусової В.В.,

СуддівІващенко В.В., Харченко І.О.

При секретаріПочотовій Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, приватного нотаріуса ОСОБА_8, третя особа Управління охорони здоров'я Сімферопольського міськвиконкому 7-ма міська клінічна лікарня про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 23 липня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, приватного нотаріуса ОСОБА_8, третя особа Управління охорони здоров'я Сімферопольського міськвиконкому 7-ма міська клінічна лікарня про визнання договору дарування недійсним.

Позов мотивований тим, що за договором дарування від 31.08.2001 року, посвідченого нотаріально, її батько ОСОБА_10 подарував ОСОБА_7 належну йому на праві власності 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1. Посилається, що за життя батько з ОСОБА_7 не спілкувався, останній ображав його, застосовував до нього заходи фізичного впливу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер. Позивачка є спадкоємцем першої черги. У встановлений законом строк внаслідок свого малолітнього віку до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звернулася, проте прийняла її фактично у вигляді книг та особистих речей батька. Посилається, що батько тривалий час зловживав алкогольними напоями, хворів. На час укладання договору дарування ОСОБА_10 перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі у стані середнього ступеня тяжкості з діагнозом цироз печінки, приймав сильнодіючі лікарські засоби, тому не усвідомлював значення своїх дій та не керував ними. Про існування оскаржуваного договору їй стало відомо у грудні 2008 року. Просить визнати договір дарування недійсним, поновивши строк для звернення до суду з позовом.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 23 липня 2012 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Не погодившись із рішеннями суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_10, перебуваючи на стаціонарному лікуванні у Сімферопольській міській клінічній лікарні № 7, 31.08.2001 року подарував своєму брату ОСОБА_7 2/3 частки домоволодіння АДРЕСА_1. Договір посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі за № 1939 /а.с. 39-40 т. 1 /.

Позивачка ОСОБА_6 є дочкою ОСОБА_10, що підтверджується копією актового запису /а.с. 37 т. 1/.

1/3 частка домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.01.1989 року, реєстр № 2-17 /а.с. 194 т. 2/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер /а.с. 138-139 т. 1/.

На час смерті батька позивачка ОСОБА_6 була неповнолітньою та з заявою до нотаріальної контори про прийняття (відмову) спадщини не зверталася. Як слідує з відповіді другої державної нотаріальної контори м. Сімферополя спадкова справа після смерті ОСОБА_10, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 не заводилася.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою такі вимоги не доведені.

З такими висновками погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 ч. 1 ЦК України (в редакції 1963 року), угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.

Стороні, яка в момент укладення угоди не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, відшкодовуються другою стороною понесені витрати, втрата або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про такий стан особи, що уклала з нею угоду.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28.04.1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", правила ст. 55 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 225 ЦК України в редакції 2003 року.

Як слідує з п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

На виконання зазначених вище положень законодавства, роз'яснень Верховного Суду України, які викладені у постановах Пленуму, судом першої інстанції проведено дві експертизи, які мають різні висновки.

Так, відповідно до висновку посмертної судово - психіатричної експертизи № 1517 від 30.12.2011 року на момент укладання спірного договору у ОСОБА_10 виявлялися розлади особистості та поведінки у результаті вживання алкоголю на соматично важкому фоні з явищами інтоксикації, що перешкоджало йому у повному обсязі розуміти значення своїх дій та керувати ними /а.с. 86-90 т. 2/.

Згідно висновку додаткової посмертної судово - психіатричної експертизи № 712 від 05.06.2012 року на момент укладання договору дарування у ОСОБА_10 виявлялись психічні та поведінкові розлади у результаті вживання алкоголю зі шкідливими наслідками, які не є психічними захворюваннями (тяжким психічним розладом) та не перешкоджали йому при укладанні договору дарування від 31.08.2001 року усвідомлювати свої дії та керувати ними /а.с. 132-136 т. 2/.

З метою усунення сумнівів у правильності проведених експертиз на стадії розгляду справи у суді першої інстанції, Апеляційним судом АР Крим призначено повторну посмертну комісійну судово - психіатричну експертизу, на підставі висновку якої експертом зроблено висновок, що ОСОБА_10 на момент укладання договору дарування 31 серпня 2001 року виявляв психічний розлад у формі синдрому залежності від алкоголю. ОСОБА_10 на момент укладання договору дарування 31 серпня 2001 року за своїм психічним станом був здатний розуміти значення своїх дій та керувати ними /а.с. 15-23 т. 3/.

Відповідно до медичних документів, розлади свідомості були відзначені у ОСОБА_10 лише з 06.09.2001 року - спочатку у вигляді ступору, а з 07.09.2001 року - у вигляді коми.

Наявна в ОСОБА_10 станом на 31.08.2001 року симптоматика алкогольної залежності не позбавляла його здатності повно та чітко оцінювати свої дії та коригувати свої міркування при укладанні спірного договору.

З огляду на наведене, даючи оцінку усім доказам у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 303, 304, 307, 308, ст. 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 23 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді