Справа № 2-68/11

Провадження № 22ц/782/3158/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Борисова Є.А.

суддів - Маляренко І.Б., Яреська А.В.,

при секретарі: Веселові С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 10 липня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" в особі філії Краснодонського відділення № 3121 Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" про визнання договору про іпотечний кредит, договору поруки та іпотечного договору недійсними, -

в с т а н о в и л а:

В квітні 2010 року ВАТ "Державний Ощадний банк України" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит та звернення стягнення на предмет іпотеки.

У липні 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" в особі філії Краснодонського відділення № 3121 публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" про визнання договору про іпотечний кредит, договору поруки та іпотечного договору недійсними, в обґрунтування якого вказали, що 30.05.2007 року між ВАТ "Державний Ощадний банк України" та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 240 на суму 16850 доларів США на придбання квартири. В забезпечення виконання зобов'язань цього договору 30.05.2007 року між ВАТ "Державний Ощадний банк України" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір квартири та 30.05.2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 240. Позивачі за зустрічним позовом вважають, що під час укладення вказаних договорів відповідач порушив вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" та низку норм цивільного законодавства України.

Під час судового розгляду позивачі за зустрічним позовом неодноразово уточнювали свої вимоги та остаточно просили суд визнати іпотечний кредит № 240 від 30.05.2007 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем недійсним; визнати недійсним і таким, що не підлягає виконанню договір поруки № 240 від 30.05.2007 року, укладений між відповідачем і позивачами; визнати недійсним договір іпотеки від 30.05.2007 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем; зобов'язати приватного нотаріуса Краснодонського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку і заборону відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 24 березня 2011 року позов ПАТ "Державний Ощадний банк України" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит залишено без розгляду.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 10 липня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" в особі філії Краснодонського відділення № 3121 публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" про визнання договору про іпотечний кредит, договору поруки та іпотечного договору недійсними відмовлено у повному обсязі у зв'язку з необгрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати укладений між ним і відповідачем договір про іпотечний кредит № 240 від 30.05.2007 року недійсним та таким, що не підлягає виконанню, визнати недійсним і таким, що не підлягає виконанню договір поруки № 240 від 30.05.2007 року, укладений між відповідачем і позивачами, ввести процедуру реституції, тобто повернути сторони в первісне положення, в якому вони знаходилися на момент укладення спірних угод, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав. Позивач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена, що особисто підтвердив її представник - ОСОБА_1 Крім того, відповідно до вимог ч.5 ст.76 ЦПК України належне повідомлення представника особи про час та місце розгляду справи є належним повідомленням і самої особи.

Представник відповідача - ПАТ "Державний ощадний банк України" в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. До такого висновку колегія суддів дійшла виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції було встановлено, що 30.05.2007 року між відкритим акціонерним товариством "Державний Ощадний банк України" та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 240, згідно з умовами якого відповідач надав позивачу грошові кошти в сумі 6850 доларів США строком до 30.05.2027 року зі сплатою 12,5 % річних на придбання квартири.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором про іпотечний кредит 30.05.2007 року між ВАТ "Державний Ощадний банк України" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно умов якого ОСОБА_1 передав у іпотеку квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

30.05.2007 року між ВАТ "Державний Ощадний банк України" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 240, згідно з яким ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання відповідати солідарно в повному обсязі за зобов'язаннями ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № 240 від 30.05.2007 року.

Публічне акціонерне товариство "Державний Ощадний банк України" є правонаступником усіх прав та обов'язків відкритого акціонерне товариство "Державний Ощадний банк України".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керуючись ст. ст. 203, 215, 524, 627, 1054 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом щодо відкликання протягом чотирнадцяти календарних днів своєї згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту та до моменту звернення до суду з даним позовом, а саме протягом трьох років з моменту укладення оспорюваних договорів, жодних заяв з приводу невідповідності вимог договорів діючому законодавству, як це передбачено Законом України "Про захист прав споживачів", не заявляв та здійснював оплату за зазначеним кредитним договором.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції в повній мірі підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Посилання апелянта на те, що умови договору про іпотечний кредит від 30.05.2007 року, які передбачають можливість зміни банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом у разі зміни ситуації на світових фінансових ринках та фінансовому ринку України, облікової ставки НБУ та інше (п. 1.9 договору) є несправедливими умовами у розумінні п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів" не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Отже, на час укладення договору про іпотечний кредит від 30.05.2007 року законом не заборонялося, а навпаки було закріплено право кредитодавця змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку на умовах зазначених в договорі.

Положення ст. 1056-1 ЦК України, ст. 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність, ст. 6 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно яких банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених договорів, в тому числі збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами не розповсюджуються на договори які укладені до введення цих положень, оскільки ці положення не мають зворотної дії в часі. Так, договір про іпотечний кредит укладений сторонами 30 травня 2007 року, тобто до набрання чинності законом України від 12 грудня 2008 року і в ньому сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінити проценту ставку.

Доводи апеляційної скарги про те, що умови договору, зазначені в п. 1.12 стосовно сплати комісійних винагород за надання кредиту є нікчемними, оскільки внесені зміни до законодавчих актів обмежують право банку встановлювати у договорі про надання кредиту будь-які збори не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, на час укладення договору) банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Крім того, на момент укладення кредитного договору стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не передбачала заборону кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, тощо за дії, які не є послугою у визначенні вказаного Закону. В свою чергу споживач звільнявся від сплати кредитодавцю будь-яких зборів, відсотків або інших вартісних елементів кредиту, що не були зазначені у договорі.

Під час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з усіма його умовами, а також з умовами кредитування, що підтверджується повідомленням про умови кредитування, копії якого були надані до суду апеляційної інстанції самим апелянтом, а також представником банківської установи, і з якого вбачається, що ОСОБА_1 на момент укладення кредитного договору був ознайомлений з усіма наявними в установі ВАТ "Ощадбанк" умовами кредитування, з коротким описом відмінностей між ними та отримав всі необхідні роз'яснення. Будь-яких належних доказів на підтвердження тієї обставини, що в матеріалах кредитної справи на момент розгляду даної цивільної справи у суді першої інстанції знаходились інші документи, які насправді ним, ОСОБА_1 не підписувались, апелянт не надав, а тому його доводи стосовно того, що банківською установою в порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не була надана повна інформація стосовно умов кредитування та стосовно сукупної вартості кредиту, не можуть бути прийняті до уваги.

Посилання апелянта на ту обставину, що судом першої інстанції йому безпідставно було відмовлено у призначенні по даній справі почеркознавчої експертизи також не заслуговують на увагу, оскільки під час тривалого розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не ставив питання про призначення експертизи і відповідного клопотання не заявляв і після того, як апеляційним судом з'ясовувалася його думка стосовно необхідності призначення по справі експертизи пояснив, що він не вважає за доцільне ставити питання про призначення експертизи.

Доводи апеляційної скарги про те, що є несправедливими умови зазначені в п. 3.4. договору, яким передбачено право банку вимагати від кредитора дострокового повернення суми кредиту не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів (в редакції на час укладення договору про іпотечний кредит) у договорі про надання споживчого кредиту зазначається, зокрема, право дострокового повернення кредиту. Отже на час укладення між сторонами договору про іпотечний кредит законом передбачалося зазначення в договорі право дострокового повернення кредиту та сторони, уклавши 30 травня 2007 року договір про іпотечний кредит, досягли згоди щодо цих умов.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не був врахований факт настання для позивачів обставин передбачених ст. 652 ЦК України, які підтверджується висновком Луганської регіональної торгово-промислової палати не заслуговують на увагу, оскільки положення цієї статті передбачають можливість зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин. А як вбачається із уточненої позовної заяви, позивачі просили визнати недійсним договір про іпотечний кредит від 30.05.2007 року. Вимог про розірвання чи зміну договору про іпотечний кредит у встановленому законом порядку не заявляли.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що банк перед укладенням договору про іпотечний кредит не попередив позивача про валютні ризики не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.1 ст. 8 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" валютні курси встановлюються національним банком України за погодженням з КМУ. Поряд з цим, Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. Це свідчить про те, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладанні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане. Тому, позивач повинен був передбачати та враховувати підвищення валютного ризику за вказаним кредитним договором. Крім того, при зверненні позивача до банку із заявою на отримання кредиту, він сам обрав валюту кредиту - долар США.

Згідно п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення дійсно може бути участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою. Як убачається з матеріалів справи в судовому засіданні 15 травня 2012 року представником позивача ОСОБА_4, 31 травня 2012 року позивачем ОСОБА_1 дійсно заявлявся відвід судді Баличевій М.Б. у зв'язку з безпідставною відмовою у задоволенні клопотань по справі, Головуючим по справі були розглянуті дані заяви та за результатами їх розгляду постановлені ухвали від 15.05.2012 року та від 31.05.2012 року про відмову у задоволенні клопотання про відвід судді. Зазначені ухвали суду відповідають як матеріалам справи, так і діючому законодавству, оскільки по даній справі позивач та його представник не навели безспірних доказів зацікавленості головуючого при розгляді справи та необ'єктивного розгляду справи суддею. Таким чином, у апеляційного суду не має достатніх правових підстав для визнання заяв про відвід судді Баличевої М.Б. обґрунтованими. Отже відводи не є підставою для скасування рішення по справі.

Доводи апелянта на те, що в судове засідання не був запрошений представник Луганської регіональної торгово-промислової палати, який ухвалою суду від 14.10.2010 року був залучений як спеціаліст, є необґрунтованими, оскільки представник неодноразово викликався в судове засідання по даній справі, проте не з'являвся з різних причин, а як вбачається із журналу судового засідання від 10.07.2012 року під час розгляду справи в судовому засіданні приймав участь позивач ОСОБА_1 та його представник, які не заперечували проти закінчення з'ясування обставин по справі при цьому не наполягаючи на виклику спеціаліста та його допиті.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що підписані позивачами договори не відповідали їх внутрішній волі не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

В статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначати умови договору.

Посилання апелянта на те, що він є необізнаним в правових питаннях і, договір про іпотечний кредит був укладеним ним як під впливом обману, так і під впливом помилки не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у відповідності до ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підстави недійсності правочину.

Статтею 229 ЦК України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

В п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року зазначено, що обставини, щодо яких сторона правочину (стаття 229 ЦК України) помилялася, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне зайчення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом зазначеної правової норми випливає, що саме позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести, що така помилка насправді мала місце та надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Крім того, відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 2 статті 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач же з дотриманням правил належності та допустимості доказів не надав суду належних письмових доказів того, що при підписанні оспорюваних договорів він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення.

Також, в ч. 1 ст. 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Такий позов може бути задоволено, лише на вимогу сторони, яка вчинила правочин під впливом обману.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року зазначено, що правочин визнається вчинений під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем ніяких доказів того, що вказані договори укладені внаслідок омани з боку ПАТ "Державний Ощадний банк України", суду не надано.

Доводи, викладені апелянтом у додаткових письмових поясненнях по справі зводяться до того, що банківською установою на момент укладення кредитного договору в порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, не було надано повної інформації щодо сукупної вартості кредиту та умов кредитування, а також не було узгоджене питання стосовно валютних ризиків і застосовано нечесну підприємницьку практику, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, як вже зазначалося вище, відповідно до письмового повідомлення, копії якого були надані суду апеляційної інстанції сторонами у справі і власний підпис на якому апелянт не оспорює, ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма наявними в установі ВАТ "Ощадбанк" умовами кредитування, з коротким описом відмінностей між ними та отримав всі необхідні роз'яснення.

Щодо валютних ризиків, то в даному випадку слід зазначити, що звертаючись до банківської установи із заявою про отримання кредиту саме в іноземній валюті позивач повинен був передбачати та враховувати можливість підвищення валютного ризику за відповідним кредитним договором з огляду на існування можливості зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 10 липня 2012 року залишити без змін.

Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючий:

Судді: