Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/5015/13 Головуючий у 1 інстанції: Федоренко О.І.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І., При секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної організації «Комбінат «Зірка» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до Державної організації «Комбінат»Зірка» про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплати компенсації та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної організації «Комбінат»Зірка» про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплати компенсації та моральної шкоди.

Позивач зазначала, що 27.07.2007 року вона була звільнена з підприємства відповідача з посади начальника дільниці зберігання за п. 3 ст. 40 КЗпП України. В порушення ст. ст. 47 та 116 КЗпП України після звільнення відповідач не виплатив їй в день звільнення заробітну плату в сумі 8686 грн. 84 коп. та не видав трудову книжку. Трудова книжка була направлена їй рекомендованим листом лише 23.10.2008 року, а гроші поступили на її рахунок 21.02.2013 року. Посилаючись на статті 47, 116, 117 КЗпП України, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки при розрахунку за період з 27.07.2007 року по 11.09.2008 року (по день її працевлаштування на новому місці роботи) в розмірі 35590 грн. 88 коп., компенсацію втрати заробітної плати з урахуванням індексу споживчих цін в розмірі 4178 грн. 31 коп.

Також позивач вказувала, що несвоєчасний розрахунок при звільненні спричинив їй моральну шкоду, оскільки вона повинна була неодноразово звертатися до відповідача з заявами про проведення розрахунку, вимушена займати гроші у інших людей для оплати навчання доньки, лікування престарілої матері, сплати комунальних послуг. Моральну шкоду оцінює у 50000 грн., розмір якої просить стягнути з відповідача на її користь.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що належна сума розрахунку при звільненні ОСОБА_2 була в наявності, а згодом була депонована. Вини підприємства в тому, що ОСОБА_2 своєчасно не отримала розрахунок, не має.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної організації «Комбінат «Зірка» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 35590 грн. 88 коп., компенсацію втрати зарплати в розмірі 4178 грн. 31 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державна організація «Комбінат «Зірка» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольнивши позов в частині стягнення на користь позивача 35590 грн. 88 коп., суд першої інстанції вірно посилався на положення статті 47 КЗпП України, якою передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку та на статті 116, 117 цього Кодексу, якими встановлені строки розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому суд виходив з того, що позивачем доведено обставини щодо невиплати їй своєчасно розрахунку при звільненні та стосовно ухилення відповідача від виплати належних їй грошових сум.

При вирішенні питання щодо відшкодування на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 5000 грн., суд першої інстанції посилався на приписи статті 237-1 КЗпП України, якою передбачено обов'язок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди - у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також судом враховано роз'яснення пункту 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Відтак, суд дійшов висновку, що тривале затримання розрахунку при звільненні ОСОБА_2 призвело до її моральних страждань та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для стягнення на її користь моральної шкоди.

Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності, оскільки при звільненні їй були нараховані всі належні виплати, грошові кошти знаходилися в касі підприємства, а в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не отримала розрахунок, ці гроші були депоновані.

Інший довід апеляційної скарги полягає в тому, що з боку підприємства були здійснені всі можливі спроби передати розрахункові кошти ОСОБА_2, проте, розшукати її не вдалося, з заявами про видачу грошей ОСОБА_2 тривалий час не зверталась. Лише 07.02.2013 року на адресу підприємства надійшла письмова заява ОСОБА_2 і платіжним дорученням № 1 від 12.02.2013 року їй було перераховано 8686, 84 грн.

Такі доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді справи.

Судом встановлено, що 27.07.2007 року ОСОБА_2 була звільнена з Державної організації «Комбінат»Зірка» з посади начальника дільниці зберігання за п. 3 ст. 40 КЗпП України (а. с. 7).

В день звільнення ОСОБА_2 не отримала трудову книжку та заробітну плату в сумі 8686 грн. 84 коп. Трудова книжка була направлена їй рекомендованим листом лише 23.10.2008 року.

Не зважаючи на неодноразові усні та письмові звернення ОСОБА_2 до роботодавця, їй не видавали кошти, які були нараховані при звільненні. Лише 21.02.2013 року гроші поступили на рахунок ОСОБА_2 (а. с. 10; 11-20).

Оскільки з 11.09.2008 року ОСОБА_2 працевлаштувалась та отримувала заробітну плату за новим місцем роботи, вона просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки при розрахунку лише за період з 27.07.2007 року по 11.09.2008 року - в розмірі 35590 грн. 88 коп., компенсацію втрати заробітної плати з урахуванням індексу споживчих цін в розмірі 4178 грн. 31 коп.

В зв'язку з тривали періодом неотримання належних позивачці коштів їй було спричинено також і моральну шкоду. Зазначаючи в позові, що із-за несвоєчасного розрахунку при звільненні вона повинна була неодноразово звертатися до відповідача з заявами про проведення розрахунку, вимушена займати гроші у інших людей для оплати навчання доньки, лікування престарілої матері, сплати комунальних послуг, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідач на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу .

Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Виходячи з того, що державна організація «Комбінат «Зірка» перерахувала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 8686, 84 грн. платіжним дорученням № 1 від 12.02.2013 року, надійшли ці кошти на рахунок ОСОБА_2 21.02.2013 року, що вбачається з виписки по рахунках ПАТ КБ «Актив-Банк», перебіг тримісячного строку позовної давності розпочинається саме з 21.02.2013 року, а тому пред'явлення позову 17.05.2013 року (як зазначено на позовній заяві) не виходить за межі строку позовної давності (а. с. 2; 10).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем ОСОБА_2 не пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх трудових прав.

Крім того, слід зазначити, що позивач ОСОБА_2 не заявляла вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку - по день ухвалення судового рішення, а лише просила стягнути середній заробіток за час затримки при розрахунку за період з 27.07.2007 року по 11.09.2008 року (по день її працевлаштування на новому місці роботи). З урахуванням вищевикладеного висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі в розмірі 35590 грн. 88 коп. та компенсації втрати зарплати в розмірі 4178 грн. 31 коп. є законним та обгрунтованим.

Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Частиною 3 статті 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на обставини справи судова колегія вважає, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача - 5000 грн. - відповідає вимогам розумності і справедливості.

Також апелянт посилається на те, що раніше - 12.12.2007 року - від ОСОБА_2 надійшла заява з проханням перерахувати на розрахунковий рахунок комбінату заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 8686, 84 грн. - як відшкодування збитків, спричинених комбінату, а тому відсутня вина підприємства у затримці виплати розрахунку при звільненні ОСОБА_2, а тому і відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Ці доводи спростовуються наступним.

З матеріалів справи, зокрема, з письмових заперечень на позовну заяву (№ 215 від 03.06.2013 року) вбачається, що відповідач не заперечує той факт, що, починаючи з 2010 року ОСОБА_2 зверталася до керівництва комбінату щодо виплати грошових коштів. Відповідач, зважаючи на її попередню заяву від 12.12.2007 року та на наявність кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_2, визнає, що ними не було здійснено належні виплати позивачу (а. с. 41).

Аналогічні посилання керівництва комбінату на наявність кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 як на причину несвоєчасної виплати належних їй коштів, мають місце і в листі Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, яка здійснювала перевірку цього питання за заявою ОСОБА_2 (а. с. 19-20).

Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної організації «Комбінат «Зірка» відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: