Справа № 161/9689/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І.Б.
Провадження № 22-ц/773/1505/13 Категорія: 19 Доповідач: Грушицький А. І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Грушицького А.І.,
суддів - Завидовської-Марчук О.Г., Свистун О.В.,
при секретарі Перебойчуку Р.В.,
з участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору пожиттєвого утримання за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 вересня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 вересня 2013 року постановлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору пожиттєвого утримання відмовити.
У поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. При цьому, згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 періодично купував та приносив ОСОБА_1 продукти, ліки, прибирав в квартирі, прав, купив чоботи та пальто. ОСОБА_1 не впускала ОСОБА_3 в квартиру для виконання ним своїх обов'язків за договором, в зв'язку з чим ОСОБА_3 звертався з заявою в міліцію. Для того щоб потрапити в квартиру ОСОБА_3 неодноразово викликав дільничного інспектора. ОСОБА_1 відмовляється приймати допомогу від ОСОБА_3, чим перешкоджає останньому виконувати зобов'язання за договором.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи та нормам матеріального права.
Відповідно до ст. 425 ЦК УРСР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
Як встановлено судом, 12 серпня 1997 року між ОСОБА_1, її чоловіком ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої було укладено договір пожиттєвого утримання, посвідчений державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області, реєстровий № 1-793, за умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_5 передали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_3, а останній зобов'язувався довічно утримувати ОСОБА_1 та ОСОБА_5, забезпечувати їх харчуванням, одягом, доглядати, надавати необхідну допомогу з правом довічного проживання у даній квартирі. Вартість такого матеріального забезпечення визначена в розмірі одного неоподаткованого мінімуму, що діє на час сплати (а.с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - відчужувач ОСОБА_5, а отже з цього моменту вищезгаданий договір довічного утримання є припиненим в частині зобов'язань ОСОБА_3 по утриманню ОСОБА_5 (а.с. 9).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як передбачено ст.ст. 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
В даному позові позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач з червня 2012 року неналежно виконує свої обов'язки за договором пожиттєвого утримання від 12 серпня 1997 року.
За період до червня 2012 року ОСОБА_1 вже пред'являла в суд позов про розірвання договору довічного утримання і рішенням апеляційного суду Волинської області від 1 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовлено (а.с. 23).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 вересня 2013 року в справі № 161/12656/13-ц постановлено вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1
Як вбачається з пояснень сторін, письмових доказів, зокрема з опікунського зошита та журналу відвідувань, які ведуться сторонами (а.с. 10-22, 46-86), відповідач ОСОБА_3 вживає заходів щодо належного виконання своїх обов'язків за договором пожиттєвого утримання, а позивач ОСОБА_1 не бажає, щоб догляд за нею здійснював саме ОСОБА_3
В порушення вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України позивач не довела наявності підстав для розірвання договору пожиттєвого утримання, а погіршення відносин між сторонами, небажання відчужувача отримувати допомогу від набувача не є такою підставою.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 вересня 2013 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді