Справа № 2-а-137, 2008 року

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2008 року                          Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючої - судді:                           Марущак Н. М.,

при секретарі:                                    Карабань З. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду Ставищенського районного суду Київської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ставищенської районної державної адміністрації про стягнення щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1, посилаючись на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом 3 групи. Відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” йому повинна виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, але відповідачем йому виплачено вказану допомогу за 2007-2008 роки у значно нижчому розмірі: за 2007 рік у розмірі - 90 грн., 2008 рік -  у розмірі 90 грн.

Фактично йому не доплачено вказану допомогу за 2007 рік в сумі 1750 грн. (460 х 4 - 90, оскільки цю допомогу було виплачено в 2007 р. в розмірі 90 грн.); за 2008 рік - 2010 грн. (525 х 4 - 90, оскільки допомогу виплачено в 2008 р. в розмірі 90 грн.).

Управління праці та соціального захисту населення Ставищенської РДА Київської області відмовило йому у проведенні перерахунку допомоги на оздоровлення.     

Позивач просить суд стягнути з відповідача недоплачені суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007, 2008 роки в розмірі 3760 грн.

В судове засідання позивач не прибув, проте до суду надіслав листа в якому заявлені позовні вимоги підтримує, та просить слухати справу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час і місце судового засідання оповіщений належним чином. Проте, відповідач направив до суду лист, в якому просить справу розглядати без участі їх представника та письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнає повністю, посилаючись на те, що в 2006, 2007 роках  були внесені зміни до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якими дію абзаців 2-7 ч. 4 ст. 48 вказаного Закону було зупинено на 2006 та 2007 роки; виплата позивачу вказаної допомоги у вказані роки  проведена у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Крім того, позивачем пропущений встановлений законом річний строк для звернення до суду з адміністративним позовом в частині стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, а тому відповідач просить застосувати строк позовної давності, встановлений ст. 99 КАС України.

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що позивач відповідно до посвідчення НОМЕР_1, виданого 8 липня 1998 року (а. с. 3) та вкладки до посвідчення НОМЕР_2, виданої 08.07.1998 року, є особою, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії; відповідно до копії довідки МСЕК НОМЕР_3 від 23.06.1998 року (а. с. 4) йому була встановлена третя група інвалідності (довічно); позивачу, як особі, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду ІІІ групи  щорічну одноразову допомогу на оздоровлення було виплачено за 2007 р. 16.04.2007 р. в розмірі 90 грн., за 2008 р. 16.04.2008 р. в розмірі 90 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 6 червня 2008 р. № 839 (а. с. 7); позивач 4 червня 2008 року звернувся до відповідача із заявою про виплату йому недоплачених сум щорічної одноразової допомоги на оздоровлення (а. с. 5), в чому листом відповідача від 9 червня 2008 року № 838 (а. с. 6) йому було відмовлено.

Як встановлено судом, фактично зазначена допомога на оздоровлення управлінням соцзахисту населення виплачена позивачу в 2007-2008 роки в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи» від 12.07.2005 .

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

 У Конституції України  Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

За ст. 113 Конституції України КМ України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України,  актами Президента України.                                                                                           

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи  державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах  повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Законів України „Про державний бюджет на 2007 рік” в частині заборони законами України про державні бюджети скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов”язків, пільг і компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема, пункт 30 статті 71 Закону "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено дію абзаців 2-7 частини першої, частини третьої, абзаців 2-7 частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10 рп/2008 року також визнано, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. Даним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України підпункт 11 пункту 28 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"  стосовно викладення в новій редакції статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з зазначенням, що вказана щорічна  допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Крім того, слід зазначити, що встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним,  а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Розмір допомоги на оздоровлення, визначений вказаною вище постановою КМ України, суперечить вимогам ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та іншим нормам Законів.

Отже, враховуючи вищевикладене, наявність вищевказаних рішень Конституційного суду, беручи до уваги, що закони України мають вищу юридичну силу над урядовими нормативними актами, - суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню саме положення ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції до внесення в неї змін Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік")   та положення зазначених вище Законів про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не постанова КМ України № 562 від 12.07.2005 року.

Абзац 3 частини 4 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 - 2008 роки в розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.

Згідно частини 7 статті 48 вищенаведеного Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати становив на час виплати позивачу вищевказаної допомоги:

за 2007 рік (16.04.2007 р.) відповідно до ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"  - 420 грн. на місяць,

 за 2008 р. (16.04.2007 р.) відповідно до ст. 59 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"  - 525 грн. на місяць.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що грошова допомога на оздоровлення позивачу була виплачена за 2007 - 2008 роки в розмірах, визначених  вищевказаною постановою КМ України, а повинна була бути виплачена, виходячи із розміру 4-ти мінімальних заробітних плат на момент виплати, - суд вважає, що відповідачем неправомірно не доплачено позивачу суми даної допомоги на оздоровлення за вказані роки в загальній сумі 3600 грн., зокрема, за 2007 рік - 1590 грн. (420 х 4 - 90, оскільки цю допомогу було виплачено в 2007 р. в розмірі 90 грн.); за 2008 рік - 2010 грн. ( 525 х 4 - 90, оскільки цю допомогу було виплачено в 2008 р. в розмірі 90 грн.).

Разом з тим, беручи до уваги, що відповідач наполягає на застосуванні вимог закону щодо строку звернення позивача до суду з адміністративним позовом, суд при вирішенні даного спору бере до уваги вимоги ч. 2 ст. 99 КАС України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, так як позивач дізнався про порушення свого права, коли отримав щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі, встановленому вищевказаною постановою КМ України: за 2007 рік - 16 квітня 2007 року, за 2008 рік - 16 квітня 2008 року.

Вирішуючи питання дотримання строку звернення позивача до адміністративного суду, суд вважає, що  встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України річний строк на звернення з вимогою про стягнення вищевказаної допомоги за 2007 рік закінчився у позивача 16 квітня 2007 року, тобто цей строк на момент звернення 28 липня 2008 року до суду позивачем пропущений.

Позивач не надав суду будь-яких доказів про те, що строк звернення до адміністративного суду пропущено ним з поважних причин, а судом їх не встановлено, тому підстав для визнання причин пропущення строку звернення до суду поважними у суду не має і в задоволенні  позовних вимог про стягнення допомоги за  2007 рік слід відмовити.

Беручи до уваги, що грошова допомога на оздоровлення позивачу була виплачена за 2008 рік в розмірі, визначеному  вищевказаною постановою КМ України, а повинна була бути виплачена виходячи із розміру 4-ти мінімальних заробітних плат на момент виплати, - суд вважає, що відповідачем неправомірно не доплачено позивачу суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 2010 грн. (525 х 4 - 90, так як цю допомогу було виплачено в 2008 р. в розмірі 90 грн.).

Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь позивача недоплачені йому суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік в сумі 2010 грн.

На підставі ст. ст. 19, 92 Конституції України, ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», керуючись ст. ст. 6, 9, 7, 11, 12, 17, 99, 100, 158-163, 185, 186   КАС України, суд, -                                                                                         

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці і соціального захисту населення Ставищенської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_1 2010 (дві тисячі десять) гривень невиплаченої щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік.

В решті частини позову відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Ставищенський районний суд Київської області шляхом подачі  в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя