ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2013 р. Справа № 804/8127/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засіданняШайді О.В.

за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.04.2013р. №0009381702, №00009391702, визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2013р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22.07.2013р., просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення №0009381702 від 16.04.2013р. винесене Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 77782, 20 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення №0009391702 від 16.04.2013р. винесене Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 73045,80 грн.;

- визнати протиправними дії Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції щодо коригування податкової звітності, а саме: внесення до інформаційних баз відомостей про результати проведеної документальної перевірки позивача, оформленої актом №2555/295/17.2-26/НОМЕР_1 від 29.03.2013р. в частині встановлених завищень податкових зобов'язань з ПДВ на суму 28 356,08 грн. та податкового кредиту з ПДВ на суму ПДВ 80 981,42 грн.;

- зобов'язати Дніпродзержинську об'єднану державну податкову інспекцію вилучити з інформаційних баз даних відомості про результати проведеної документальної перевірки позивача, оформленої актом №2555/295/17.2-26/НОМЕР_1 від 29.03.2013р. в частині встановлених завищень податкових зобов'язань з ПДВ на суму 28 356,08 грн. та податкового кредиту з ПДВ на суму ПДВ 80 981,42 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом на підставі акту №2555/295/17.2-26/НОМЕР_1 від 29.03.2013р. за висновками якого податковий орган зазначив, що позивачем здійснювалася діяльність, спрямована на ухилення від сплати податків, здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ, у позивача відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників та відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу цих товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям у лютому, березні, квітні, травні, червні, серпні, жовтні 2012р. Такі висновки зроблені податковою інспекцією за результатами перевірок ПП «АВ Метал груп», ПП «Мітал-Сіті», ТОВ «Арсаон», ТОВ «Акопт», ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД», ТОВ «Дайкор торг», ТОВ»Браво СРЛ», ТОВ «Райкор» (контрагентів позивача). Позивач вважає, що такі висновки відповідача є безпідставними, а оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки податковим органом не враховано норми ст.ст.202, 203, 215, 216 ЦК України за якими недійсність правочинів може бути встановлена лише рішенням суду, яке набрало законної сили, а не актом перевірки, а тому висновки у акті перевірки про недійсність правочинів є суто суб'єктивною думкою податкового інспектора та жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Окрім того, позивач вказує і на те, що податкова інспекція не мала права використовувати акти перевірок контрагентів позивача з огляду на те, що дії податкової інспекції щодо проведення перевірки ТОВ «Акопт», на момент проведення перевірки позивача, були визнані протиправними згідно постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2013р., яка набрала законної сили. Також позивач вказує і на те, що податковим органом під час проведення перевірки було порушено строки проведення перевірки, оскільки вона фактично тривала 33 робочих дні (з 11.02.2013р. по 28.03.2013р.), що не відповідає приписам статті 82 ПКУ, якими встановлено термін проведення перевірки - не більше 15 робочих днів. До того ж, як зазначив позивач ним правомірно було сформовано податковий кредит та відповідні суми включені до складу податкових зобов'язань як позивачем, так і його контрагентами за первинними бухгалтерськими документами, які наявні у позивача та підтверджують реальність господарських операцій, а тому, на думку позивача, у податкового органу не було жодних підстав для донарахування позивачеві податкових зобов'язань з ПДВ.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином 23.09.2013р., що підтверджується наявним в матеріалах справи звітом про отримання факсу відповідачем (а.с.90 том 2).

09.09.2013р. до канцелярії суду від відповідача надійшли письмові заперечення на позов у яких відповідач просить у задоволенні позову позивачеві відмовити в повному обсязі посилаючись на те,що позивачем сформовано податковий кредит за рахунок взаємовідносин з ПП «АВ Метал груп», ПП «Метал-Сіті», ТОВ «Арсаон», ТОВ «Акопт», ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД», ТОВ «Дайкор торг», ТОВ «Браво СРЛ», ТОВ «Райкор» за результатами перевірок яких встановлено ознаки відсутності факту реального здійснення господарських операцій, дані підприємства здійснювали діяльність спрямовану на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а тому виписані документи вказаними контрагентами не можуть бути підставами для включення сум ПДВ до складу дозволеного податкового кредиту та відсутні підстави на відображення в податковому обліку таких операцій у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2012р. позивачем.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, який не повідомив про причини неявки в судове засідання, строки вирішення і розгляду справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності відповідача за наявними у справі доказами у відповідності до вимог ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням наданих відповідачем письмових заперечень на позов.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 27.09.2013р.

У ході судового розгляду справи, судом встановлено наступні обставини у справі.

ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець у виконавчому комітеті Дніпродзержинської міської ради 19.07.2005р. за адресою: АДРЕСА_1, є платником податку на додану вартість, що підтверджується даними акту перевірки (а.с.29 том 1).

З 28.02.2013р. по 28.03.2013р. податковою інспекцією на підставі наказу від 28.01.2013р. №138, направлень від 28.02.2013р. №150 та від 06.023.2013р. № 162, які були вручені позивачеві під розписку 28.02.2013р. та 06.03.2013р., згідно із ст.77, ст.81, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України була проведена документальна планова перевірка ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р.за результатами якої встановлено порушення позивачем:

- п.177.2,п.177.4 ст.177 Кодексу №2755 донараховано податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності всього в сумі 62225,76 грн.;

-пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону №168. Донараховано податку на додану вартість в сумі 3926 грн.;

-п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України донараховано податок на додану вартість всього в сумі 54511,12 грн.;

- ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216,ст.662,655 та 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України завищено податкові зобов'язання по «ймовірному» вигодо набувачу на суму ПДВ 28356,08 грн., завищено податковий кредит на суму ПДВ 80981,42 грн. (а.с.17-59 том 1).

В подальшому, 16.04.2013р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 29.03.2013р. були прийняті два податкові повідомлення-рішення форми «Р», а саме:

- №0009381702 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування у загальній сумі 77782,20 грн. (а.с.64-65 том 1);

-№0009391702 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 73045,80 грн. (а.с.66-67 том 1).

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до органів ДПС та за результатами розгляду його скарг залишені без задоволення, а рішення податкового органу без змін (а.с.75-79 том 1).

Заслухавши представника позивача, який брав участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих 16.04.2013р., а в іншій частині позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

За змістом акту перевірки встановлено, що у перевіряємому періоду позивач фактично здійснював такі види господарської діяльності як виробництво кріпильних і винтонарізних виробів, оптова торгівля метисними виробами.

За висновками акту перевірки позивача від 29.03.2013р. підставами для встановлення порушення позивачем вимог податкового законодавства стали акти перевірок його контрагентів-постачальників та податковою інспекцією зроблено висновок про те, що позивач є «транзитером» по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Арсаон», ТОВ «Акопт», ТОВ «Дайкор торг», ТОВ «Браво СРЛ» у лютому, березні, квітні, травні, червні, серпні, вересні 2012р. та позивач здійснював діяльність, спрямовану на ухилення від сплати податків здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а також зазначено, що у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ у позивача відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємства постачальника та відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу цих товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям у лютому, березні, квітні, травні, червні, серпні, жовтні 2012р. (а.с.58 том 1).

Однак такі висновки податкового органу не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України та суперечать первинним бухгалтерським документам, які були досліджені податковим органом у ході проведення перевірки позивача та відображені в акті від 29.03.2013р. з огляду на наступне.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПКУ, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

За приписами підпункту 138.4 статті 138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формахяк на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України передбачено, що до інших доходів включаються, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

За приписами п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом Ш цього Кодексу.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як встановлено судом із наданих документів, а також підтверджується і змістом акту перевірки від 29.03.2013р. позивач мав взаємовідносини з ТОВ «АВ Мітал-Груп» у серпні, вересні, грудні 2010р. з приводу придбання у даного підприємства товару (кругу 36 мм) (а.с.34-38 том 1).

Вказані взаємовідносини між сторонами відбулися на підставі усного договору поставки шляхом виписування ТОВ «АВ Мітал-Груп» рахунків на оплату товару, видаткових накладних та податкових накладних, а позивачем вказані рахунки було оплачені, що свідчить про укладення договору у спосіб, передбачений ст. 181 Господарського кодексу України.

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним усним договором підтверджується дослідженими як судом у ході судового розгляду справи, так і податковим органом під час перевірки та відображеними в акті перевірки первинними бухгалтерськими документами, а саме: рахунками на оплату по замовленню, видатковими накладними, податковими накладними, а також копіями виписок банку та копіями платіжних доручень про оплату позивачем на користь ТОВ «АВ Мітал-Груп» коштів за придбаний товар (круг 36 мм) де у складі придбаного товару позивачем була сплачена і сума ПДВ(а.с.114-120,126-129 том 1).

Аналогічного змісту у позивача були взаємовідносини з ПП «Мітал-Сіті» та ТОВ «Дайкор торг» за якими за умовами усних договорів позивачем було придбано у вказаних підприємств товар (круг ф 30, болти, гайки), що підтверджується копіями рахунку-фактури, видаткових накладних, податкових накладних, а також копіями виписок по рахунку та копією платіжного доручення про оплату позивачем за придбаний товар, де у складі суми придбаного товару позивачем було сплачено і суму ПДВ (а.с.122-125, 237-252 том 1).

Також, судом встановлено, що між позивачем (замовником) та ТОВ «Райкор» (виконавцем) було укладено договір на виготовлення продукції із давальницької сировини №140812-01 від 14.08.2012р. за умовами якого ТОВ «Райкор» взяло на себе зобов'язання виготовити для позивача із давальницької сировини позивача (металу) готову продукцію - пробки, гайки, а позивач зобов'язувався дану роботу оплатити та прийняти готову продукцію (а.с. 130 том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції підтверджено відповідною копією договору, копією акту приймання-передачі давальницької сировини, копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг), копіями податкових накладних, а також виписками банку по рахунку позивача з якого вбачається, що позивачем було здійснено оплату за надані послуги на користь ТОВ «Райкор», де у складі придбаних робіт та послуг позивачем було сплачено і суму ПДВ (а.с.130-161, 241-243 том 1).

Аналогічного змісту договірні відносини з приводу виготовлення продукції у позивача відбулися і з ТОВ «Акопт», які також підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією договору, актами здачі-приймання, актами прийому-передачі готової продукції, копіями податкових накладних, а також копіями виписок банку, з яких видно, що позивачем у складі вартості придбаного товару (робіт, послуг) було сплачено і суму ПДВ у розмірі 20% (а.с.177-205, 244-247 том 1).

Окрім того, між ТОВ «Акопт» ( постачальником) та позивачем (покупцем) було укладено договори поставки №240412-1 від 24.04.2012р., №180612-1 від 18.06.2012р. за якими позивач придбав у ТОВ «Акопт» товар ( болти, гайки, токарний патрон та ін.). Факт реальності здійснення господарських операцій за вказаними договорами підтверджується копіями договорів, видатковими та податковими накладними, а також виписками банку, де у складі придбаного товару позивачем було сплачено і суму ПДВ (а.с.206-225 том 1).,

Судом встановлено, що між ТОВ «Браво СРЛ» (продавцем) та позивачем (покупцем) було укладено договір № 250812-01 від 25.08.2012р. за умовами якого позивач придбав у вказаного підприємства метизні вироби, що підтверджується копією вказаного договору, копією видаткових та податкових накладних, а також виписками банку про оплату за придбаний товар, де позивачем у складі вартості товару було сплачено і суму ПДВ (а.с.162-176, 241-243 том 1).

Також, судом були досліджені і взаємовідносини позивача ( замовника) з ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» (виконавця) за договором на виготовлення продукції із давальницької сировини №280312-1 від 28.03.2012р. Факт реальності здійснення вказаних господарських операцій підтверджений первинними бухгалтерськими документами, копіями актів здачі-приймання робіт, актів приймання-передачі готової продукції,виписками банку, які свідчать про перерахування позивачем коштів на користь ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД», де у складі вартості товару позивачем сплачена і сума ПДВ (а.с.226-252 том 1).

Взаємовідносини позивача як покупця товару та ТОВ «Арсаон» (продавця) підтверджуються копією договору №010212-1 від 01.02.2012р., видатковими та податковими накладними, а також виписками банку про перерахування позивачем коштів, де у складі придбаного товару позивачем сплачено і суму ПДВ (а.с.232-252 том 1).

Окрім того, з матеріалів справи вбачається також, що позивач, в подальшому зазначений товар продав контрагентам-покупцям (Ерастівська дослідна станція Інституту сільського господарства степової зони НААН України, ТОВ «Желдормаштехкомплект-Україна», ТОВ «Укрспецметиз»). При цьому, факт здійснення вказаних господарських операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а також позивачем надані докази сплати сум ПДВ як продавцем до бюджету (а.с.3-249 том 2, 1-64 том 3).

Судом також у судовому засіданні було встановлено, що позивач вищевказані придбані товари зберігав в орендованому ним нежитловому приміщенні площею 200 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул.Западний проїзд 1а, що підтверджується копією договору № 5 суборенди від 01.01.2011р. (а.с.94-96 том 2).

Також у спірному періоді позивачем було отримано прибуток від здійснення господарської діяльності, що підтверджується відповідними деклараціями (а.с.101-111 том 2).

Однак, незважаючи на вище досліджені податковою інспекцією під час перевірки первинні бухгалтерські документи, податковим інспектором зроблені висновки про порушення позивачем ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216,ст.662,655 та 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України завищено податкові зобов'язання по «ймовірному» вигодонабувачу на суму ПДВ 28356,08 грн., завищено податковий кредит на суму ПДВ 80981,42 грн. (а.с.57 том 1).

Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах Закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноважень та права щодо встановлення висновків в актах перевірки нереальності правочинів, нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Отже, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 29.03.2013р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами правочини згідно до ч.1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст.216, ст.662 та 656 ЦК України є нереальними (а.с.57 том 1).

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, виконання робіт не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 29.03.2013р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 29.03.2013р. про нереальність господарських операцій на підставі актів перевірок контрагентів позивача не міг керуватися лише припущеннями щодо нереальності укладених договорів, його позиція про ймовірність нереальності господарських операцій з контрагентами-постачальниками-покупцями позивача не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання правочинів недійсними (нікчемними) або вироком суду про визнання вини позивача від ухилення від сплати податків.

При цьому, відповідачем не надано відповідних доказів, що податковий орган після проведення відповідної перевірки, та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів поставки, надання послуг посадовою особою відповідача були вчинені дії щодо звернення з відповідними службовими документами до податкової міліції та відносно позивача відкрито кримінальне провадження з приводу ухилення від сплати податків.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування доходів і витрат, а також податкового кредиту у перевіряє мий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження реальності здійснення своїх зобовязань його контрагентами.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, а також у постанові від 14.11.2012р.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем не надано жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 16.04.2013р. за №00009381702 та №00009391702 та спростовували надані докази та твердження позивача.

За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення від 16.04.2013р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

В той же час, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача щодо коригування відповідачем податкової звітності, а саме: внесення до інформаційних баз відомостей про результати проведеної документальної перевірки позивача оформленої актом від 29.03.2013р. в частині встановлених завищень податкових зобов'язань з ПДВ та зобов'язання вилучити вказані показники з інформаційних баз даних відомості про результати проведеної перевірки, оформленої актом від 29.03.2013р., оскільки у ході судового розгляду справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту відповідного коригування показників податкової звітності позивача згідно акту перевірки від 29.03.2013р., а податковим органом не підтверджено вчинення таких дій за актом перевірки.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на викладене, судові витрати позивача підлягають частковому стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 771 грн. 34 коп.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.04.2013р. №0009381702, №00009391702, визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000921520, №0000931520 від 16.04.2013р. №0009381702, №0009391702 прийняті Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 771 грн. 34 коп.(сімсот сімдесят одна грн. 28 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2013 року

Суддя С.О. Конєва