номер провадження справи 35/14/13
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.10.2013 Справа № 908/2768/13
Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.
при секретарі Коцар А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Левіна О.О., дов. б/н від 10.10.2013р.
від 1- го відповідача: не з'явився
від 2- го відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом: Приватного малого підприємства - Фірми «Ялос», м. Запоріжжя
до 1-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя
до 2-го відповідача: Приватного підприємства «МКЗ Груп», с. Світанок Запорізького району Запорізької області
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги
Встановив:
15 серпня 2013 р. до господарського суду Запорізької області з позовною заявою звернулося Приватне мале підприємство - Фірма «Ялос» до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж» та Приватного підприємства «МКЗ Груп» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що 07.12.2011р. ПМПФ «Ялос» та ТОВ «Юженергомонтаж» уклали договір про надання тимчасової поворотної фінансової допомоги № 14.
05.01.2013р. ТОВ «Юженергомонтаж» та ПП «МКЗ Груп» уклали договір про відступлення права вимоги. Відповідно до умов цього договору ТОВ «Юженергомонтаж» передає ПП «МКЗ Груп» право вимоги за грошову компенсацію. Позивач вважає, що спірний договір між 1-м відповідачем та 2 - м відповідачем за своєю суттю є договором факторингу. Позивач наполягає, що згідно із статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Зазначає, що спірний договір не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України з урахуванням того, що в порушення вимог ст. 1079 Цивільного кодексу України фактор (ПП «МКЗ Груп») не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії. Просить визнати договір про відступлення права вимоги недійсним. Також, позивач просить стягнути судовий збір з відповідача на його користь.
15 серпня 2013 р. автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву до розгляду судді Топчій О.А.
Ухвалою від 15.08.2013 р. судом порушено провадження у справі № 908/2768/13 та присвоєно вищевказаній справі номер провадження 35/14/13. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 10.09.2013 р.
Ухвалою від 10.09.2013р. в зв'язку з неявкою в судове засідання представників 1-го та 2-го відповідачів, розгляд справи відкладено на 30.09.2013р.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, 30.09.2013р. через канцелярію господарського суду Запорізької області надав до суду заяву в якій зазначає, що з'явитись в судове засідання не може та просить суд не розглядати справи за відсутності представника позивача.
Представники відповідачів в судове засідання 30.09.2013р. не з'явилися. Причини неявки суду невідомі.
Клопотання позивача судом задоволено, розгляд справи ухвалою від 30.09.2013р., в порядку ст. 77 ГПК України, відкладено на 14.10.2013р.
В судовому засіданні 14.10.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги на підставах, викладених в позові та в додаткових письмових поясненнях зазначив, що одночасно з укладенням договору відступлення права вимоги, а саме 05.01.2013р. між відповідачами було укладено договір факторингу на передачу права вимоги за договором №14 від 07.12.2011р на суму 397 000, 00 грн., а саме на ту ж суму та за тим же договором фінансової допомоги що і оспорюваний договір В зв'язку з чим, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В судове засідання 14.10.2013р. представники відповідачів не з'явилися, відзив на позовну заяву та витребувані ухвалами суду по справі документи суду не надали, причини неявки суду невідомі. Про час та місце судового засідання були повідомлені вчасно та належним чином.
Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд вважає, що про дату, час та місце розгляду справи № 908/2768/13 відповідачі повідомлялися належним чином ухвалою суду від 15.08.2013 р. про порушення провадження у справі № 908/2768/13, ухвалами суду від 10.09.2013р. та від 30.09.2013р. про відкладення розгляду справи.
В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи № 908/2768/13
Справа розглянута, в порядку ст. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами та за заявою представника позивача - без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
В судовому засіданні 14.10.2013 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2011 р. Приватне мале підприємство - Фірма «Ялос» уклало із Товариством з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж» договір про надання тимчасової поворотної фінансової допомоги №14.
05.01.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж» уклало договір про відступлення права вимоги (цесії) з Приватним підприємством «МКЗ Груп». Відповідно до умов договору ТОВ «Юженергомонтаж» передає належне йому право вимоги згідно з договором № 14 від 07.12.2011р. (далі - Основний договір) укладеним між ТОВ «Юженергомонтаж» (далі - Первісний кредитор) та ПМПФ «Ялос» (далі - Боржник). Новий кредитор приймає право вимоги, що належне Первісному кредитору за Основним договором.
Пунктам 1.2, 2.1 Договору про відступлення права вимоги передбачено, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з Основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладання Договору. За передане право вимоги до Боржника за Основним договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору певну суму.
Позивач наполягає на тому, що спірний договір є договором факторингу, який відповідач не мав права укладати, а сам договір суперечить вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частин 1, 2, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. Що стосується суперечності договору уступки вимоги (цесії) від 05.01.2013 р. ст. 1079 ЦК України, в контексті відсутності у ПП «МКЗ Груп» правового статусу фінансової установи та відповідної ліцензії, суд зазначає наступне.
Згідно частин 1-3 статті 333 Господарського кодексу України фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.
Згідно п. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року № 2664-III (далі Закон № 2664) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, пов'язані з наданням фінансових послуг.
Згідно п. 5 ст. 1 Закону № 2664 фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Статтею 2 Закону № 2664 визначено сферу дію Закону, відповідно до якої Закон № 2664 регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.
Статтею 5 Закону № 2664 передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності).
Фінансові послуги, вказані в Законі, надаються фінансовими установами на ринку фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлює правові засади у сфері надання фінансових послуг виключно фінансовими установами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, в тому числі факторинг. Таким чином -відступлення права грошової вимоги, що надається фінансовою установою, в контексті названого Закону, є фінансовою послугою.
Договір уступки права вимоги (цесії), укладений сторонами 05.01.2013р. не є фінансовою послугою в розумінні Закону № 2664 та не є договором факторингу. Предметом спірного договору є заміна кредитора у зобов'язанні іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), що передбачено ст. 512 ЦК України
Так, за п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Такий правочин є відмінним від договору факторингу, до якого законом застосовуються додаткові вимоги.
Згідно статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Договір за своє правовою природою є змішаним та може містити у собі умови договорів кредитування, застави, цесії, страхування, поруки та агентських відносин.
Основною відмінністю договору факторингу від простої цесії є суб'єктний склад сторін, оскільки фактором, згідно ч. 3 ст. 1079 ЦК України, може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
В матеріалах справи відсутні докази того, що ПП «МКЗ Груп» є фінансовою установою.
Таким чином, судом встановлено, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором уступки вимоги, що не є фінансовою послугою (оскільки ПП «МКЗ Груп» не є фінансовою установою), а отже він не є договором факторингу, в момент вчинення правочину сторонами були додержані вимоги чинного законодавства, а отже відсутні підстави визнавати даний договір недійсним.
На підставі вищевикладеного, суд відмовляє в задоволенні позову.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір відноситься на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог Приватного малого підприємства - Фірми «Ялос» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги відмовити.
Суддя О.А. Топчій
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги з моменту оформлення та підписання повного тексту рішення.
Повне рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 18.10.2013 р.