Справа № 1008/5624/12 Головуючий у І інстанції Грибанова Ю.Л.

Провадження № 22-ц/780/5301/13 Доповідач у 2 інстанції Лащенко

Категорія 4 18.10.2013

УХВАЛА

Іменем України

16 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Лащенка В.Д.,

суддів: Кулішенка Ю.М., Гуль В.В.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок ,-

встановила:

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок.

Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати, ОСОБА_3 Згідно заповіту від 10 жовтня 1991 року ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_2.

ОСОБА_1 не було відомо про заповіт за життя матері, про нього він дізнався в травні 1995 року. У його матері, ОСОБА_3, була ще одна хата, яку відповідач успадкувала і продала; спірний будинок він збудував власноруч з матір`ю та братом ОСОБА_5; заповіт матір`ю не підписувався.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі ст. 344 ЦК України, посилаючись на те, що він з 1995 року добросовісно відкрито та безперервно ним володів, ремонтував, сплачував земельні податки, страхував його, ОСОБА_2 за цей час вступити в право власності не намагалася, до суду не зверталася.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на будинок відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що рішення суду повністю не обгрунтоване та незаконне.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Встановлено, що згідно заповіту від 10 жовтня 1991 року ОСОБА_3 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, все своє майно заповіла ОСОБА_2

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 вересня 2012 року ОСОБА_2 є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі заповіту від 10 жовтня 1991 року, складеного ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3; право власності зареєстроване в Васильківському МБТІ 13 вересня 2012 року.

Встановлено, що згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 31 травня 1995 року, даний будинок належав на праві особистої власності ОСОБА_3, яка згідно заповіту від 10 жовтня 1991 року заповіла своє майно ОСОБА_2

Стаття 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння чужим майном має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Разом з тим, згідно довідки (а.с. 75) в даному будинку проживають та зареєстровані ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, та його дружина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з недоведеності позовних вимог а саме того, що ОСОБА_1 добросовісно заволодів будинковолодінням АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_1 знав, що є заповіт на ОСОБА_2, оспорював його в суді, але рішенням Васильківського міськрайонного суду від 07 лютого 2012 року, яке набрало законної сили, йому відмовлено в позові про визнання заповіту недійсним.

Крім того, на даний час є дійсне свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ОСОБА_2

З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 березня 2013 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном. Крім того рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.

За змістом ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном-протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

З урахуванням наведеного, судом першої інстанції вірно встановлено, що всуперечст. 60 ЦПК України позивач не надав доказів того, що він добросовісно володіє чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років.

З таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді