АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11/774/1255/13 Головуючий у 1 інстанції Олійник А.В..
Категорія ч.3, 4 ст. 190, ч. 2, 3 ст. 209, Доповідач Крот С.І.
ч. 2 ст. 364, ч.1, 2 ст. 366 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Крот С.І.,
суддів Косенка Л.М., Кір'яка А.В.,
за участю прокурора Харів Н.А.,
представника цивільного позивача
ОСОБА_1,
адвоката ОСОБА_2,
захисника ОСОБА_3,
підсудного ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську 10 жовтня 2013 року кримінальну справу за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, на постанову міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2012 року, якою кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3, 4 ст. 190, ч. 2, 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч. 1, 2 ст. 366 КК України, направлено на додаткове розслідування.
Цією постановою кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3, 4 ст. 190, ч. 2, 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч.1, 2 ст. 366 КК України, направлена прокурору Дніпропетровської області для організації проведення додаткового розслідування з мотивів істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, неповноти та неправильності досудового слідства.
Органами досудового слідства ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він в період з жовтня 2007 року по березень 2008 року, займаючи посаду директора ТОВ «Інтер Плюс» та будучи посадовою особою, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами ТОВ «Кернел Трейд», ТОВ ТПК «Олі екс», ПІІ «Віталмар Агро» в особливо великих розмірах, шляхом обману та зловживання своїм службовим становищем, а також складанням і видачею завідомо неправдивих документів, використовуючи повноваження директора ТОВ «Інтер плюс» на укладення угод від імені підприємства, складання юридично значущих документів від імені підприємства і розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на розрахунковому рахунку підприємства, укладав від імені ТОВ «Інтер плюс» фіктивні договори купівлі-продажу з ТОВ «Кернел Трейд», ТОВ ТПК «Олі екс», ПІІ «Віталмар Агро», предметом яких були зернопродукти, які нібито перебувають у власності ТОВ «Інтер плюс». Крім того, з метою приховування своїх незаконних дій складав і видавав завідомо неправдиві офіційні документи, розхідні та податкові накладні на підтвердження реалізації насіння соняшника, якого в дійсності на праві власності у ТОВ «Інтер плюс» не було, складські квитанції про переоформлення права власності на начебто реалізовані вказаним підприємством зернопродукти, та прийняття їх на зберігання, завіряв їх своїм підписом і печаткою підприємства.
Таким чином, в період з жовтня 2007 року по березень 2008 року ОСОБА_4 шляхом обману та зловживання службовим становищем, службових підроблень документів заволодів грошовими коштами ТОВ ТПК «Олі Екс» на суму 1 405 000 гривень, ТОВ «Кернел Трейд» на загальну суму 5 334 000 гривень, ПІІ «Віталмар Агро» на загальну суму 8 197 510 гривень, які легалізував, використавши їх для погашення безнадійної кредиторської заборгованості ТОВ «Інтер Плюс» в розмірі більш 14 936 510 гривень, яка утворилася через невиконання ОСОБА_4, як директором ТОВ «Інтер Плюс», зобов'язань по раніше укладеним угодам з іншими господарюючими об'єктами, перерахувавши їх через банк на рахунки цих підприємств.
Своїми діями ОСОБА_4 завдав вказаним підприємствам матеріальні збитки в особливо великому розмірі.
Своє рішення про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування суд мотивував тим, що розслідуючи цю справу орган досудового слідства не виконав у повному обсязі вимог ст.ст. 22, 64 КПК 1960 року, внаслідок чого залишилися не з'ясованими такі обставини справи, як умисел ОСОБА_4 на вчинення злочинів, характер і розмір заподіяної шкоди підприємствам, не перевірена версія ОСОБА_4 про господарські, цивільно-правові відносини між ним, керованим ним підприємством та іншими юридичними і фізичними особами, при пред'явленні обвинувачення і складанні обвинувального висновку, слідчий і прокурор порушили вимоги ст. ст. 132, 223 КПК 1960 року, оскільки за звинуваченням ОСОБА_4 по декілька злочинам після їх опису дана загальна кваліфікація його дій. Крім того, текст обвинувачення не є максимально конкретизованим, що робить звинувачення недостатньо зрозумілим і заплутаним, що ускладнює можливість підсудного захищатися від обвинувачення.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить постанову скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду в іншому складі суду, посилаючись на те, що суд вказав формальні підстави для направлення справи на додаткове розслідування, обмежуючись лише перерахуванням норм КК та КПК України, які нібито порушені під час досудового розслідування та не вказав, які саме дії необхідно виконати під час додаткового розслідування.
В запереченні на апеляційну скаргу підсудний ОСОБА_4 просить постанову про направлення кримінальної справи по обвинуваченню його у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3, 4 ст. 190, ч. 2, 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч. 1, 2 ст. 366 КК України, на додаткове розслідування залишити без зміни, вважає постанову обґрунтованою та законною.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, думку прокурора Харів Н.А. та представника цивільного позивача ОСОБА_1, які підтримали апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, доводи підсудного ОСОБА_4, його адвоката ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3, які вважали постанову законною і обґрунтованою, а тому просили залишити її без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 281 КПК 1960 року суд може повернути справу на додаткове розслідування з мотивів неповноти чи неправильності досудового слідства лише в тому випадку, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні. У рішенні суду має бути обґрунтовано висновок про наявність підстав для повернення справи на додаткове розслідування і може бути зазначено, які слідчі дії необхідно провести під час цього. При цьому суд не вправі наперед вирішувати питання про формулювання й обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу і надавати переваги одним доказам перед іншими, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці в ході додаткового розслідування.
Якщо суд має змогу усунути виявлені недоліки досудового слідства під час судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому ст. 315-1 КПК України, вчинення інших процесуальних дій, а також, шляхом поновлення порушених під час розслідування справи процесуальних прав учасників процесу, направлення справи на додаткове розслідування є неприпустимим. За необхідності суд може відкласти її розгляд для витребування додаткових доказів (ст. 280 КПК 1960 року). Про це зазначено також у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування" від 11 лютого 2005 р. № 2.
Розглядаючи справу щодо ОСОБА_4 суд першої інстанції не дотримався цих вимог закону та рекомендацій Пленуму Верховного Суду України, якими регламентовано повернення справи на додаткове розслідування.
Колегія суддів вважає, що наведені вище обставини, які вказані судом в постанові, не є підставою для повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, оскільки суд мав можливість усунути вказану в постанові неповноту та неправильність в стадії розгляду справи самостійно, при необхідності в тому числі і шляхом допиту осіб, призначення експертиз, виконання відповідних слідчих дій в порядку ст. 315-1 КПК 1960 року та проведення інших заходів, направлених на повне та всебічне з'ясування обставин справи. Також суд може та повинен самостійно дати відповідну оцінку вказаним доказам по справі, які привести у вироку та прийняти законне рішення, що передбачено ст. 323 КПК 1960 року.
Також колегія суддів вважає неспроможним висновок суду про те, що в порушення положень ст. 132 КПК 1960 року в постановах про притягнення в якості обвинуваченого та обвинувальному висновку за звинуваченням ОСОБА_4 за декількома злочинами після їх опису дана загальна кваліфікація його дій, внаслідок чого ОСОБА_4 пред'явлено неконкретизоване обвинувачення та порушено його право на захист. З пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення вбачається, що він обвинувачується в скоєнні злочинів, які органом досудового слідства кваліфікуються за ознаками ідеальної сукупності, а тому обвинувачення пред'явлено з дотриманням вимог ст. 132 КПК України, а обвинувальний висновок складено з дотриманням вимог ст. 223 КПК України. При цьому порушень права на захист ОСОБА_4 не вбачається.
Не обґрунтовані висновки і в тій частині, що органом досудового слідства залишилися не з'ясованими такі обставини справи, як умисел ОСОБА_4 на вчинення злочинів, характер і розмір заподіяної шкоди, оскільки останньому пред'явлено обвинувачення, яке змінено прокурором під час судового розгляду справи в порядку ст. 277 КПК 1960 року (а.с. 197-221 т. 10), в яких описана суб'єктивна сторона інкримінованих йому злочинів, скоєних умисно, вказаний розмір заподіяної шкоди у вигляді перерахованих грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Інтер Плюс».
Зазначені в ухвалі суду підстави для повернення справи на додаткове розслідування не можна визнати обгрунтованими, оскільки саме на суд покладено обов'язок згідно зі ст. 257 КПК 1960 року безпосередньо дослідити зібрані у справі докази, та відповідно до вимог ст. 323 КПК 1960 року дати їм оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки в постанові суду не зазначено переконливих доказів неповноти або неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунуті у судовому засіданні судом самостійно шляхом ретельного допиту підсудних, потерпілого, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому ст. 315-1 КПК 1960 року та дослідження інших зібраних у справі доказів, колегія суддів вважає ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування такою, що не відповідає закону і тому вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно більш ретельно дослідити обставини справи, дослідити всі докази, які є в матеріалах справи, дати їм належну оцінку в сукупності і прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.
Постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2012 року про направлення на додаткове розслідування кримінальної справи щодо ОСОБА_4 скасувати, справу направити в той же суд на новий судовий розгляд.
Раніше обраний судом запобіжний захід у виді підписки про невиїзд стосовно ОСОБА_4 залишити без зміни.
Судді: