РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/920/13Головуючий суду першої інстанції:Тощева О.О.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"24" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода», Відділу державного комітету земельних ресурсів у Совєтському районі АР Крим, третя особа Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним і скасування державної реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Совєтського районного суду АР Крим від 27 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода», Відділу державного комітету земельних ресурсів у Совєтському районі АР Крим, третя особа Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що їй як власниці земельної ділянки площею 3,9365 га, розташованої на території Некрасовської сільської ради Совєтського району АР Крим, у травні 2011 року стало відомо, що між нею та СТОВ «Злагода» укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, який пройшов державну реєстрацію у Совєтському районному відділі Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що було зроблено запис від 21 грудня 2009 року за № 040902000022. Однак, вказаний договір оренди земельної ділянки з СТОВ «Злагода» вона не підписувала, повноважень щодо його укладання нікому не надавала, гроші за користування цією земельною ділянкою не отримувала, державна реєстрація цього договору ініційована нею не була.

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 27 травня 2013 року у позові відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому, що товариством була порушена ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про оренду землі», оскільки позивачка вказаний договір не підписувала і нікого на його підписання не уповноважувала.

Також в апеляційній скарзі йдеться про те, що судом не було взято до уваги відсутність волевиявлення позивача на укладення спірного договору, а також відсутність з її боку факту передачі земельної ділянки.

Крім того, апелянт посилається на неправильне встановлення судом першої інстанції обставин щодо отримання орендної плати та надання неналежної оцінки доказам.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача СТОВ «Злагода», перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_6 є власницею земельної ділянки площею 3,9365 га, розташованої на території Некрасовської сільської ради Совєтського району АР Крим. 21 грудня 2009 року згідно запису № 040902000022 Совєтського районного відділу Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» здійснено державну реєстрацію договору оренди вищезазначеної земельної ділянки, укладеного між позивачем та СТОВ «Злагода».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір був підписаний не особисто позивачкою, проте між сторонами фактично склалися договірні відносини з приводу оренди землі, які існують на теперішній час, та відбулося фактичне виконання умов спірного договору сторонами, відповідачем не були порушені норми діючого законодавства та умови договору, який належним чином виконувався відповідачем, а позивачка через родичів отримувала орендну плату, не підписання договору особисто позивачкою не порушує її волевиявлення, оскільки позивачці було відомо про знаходження її земельної ділянки в оренді у відповідача. Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що вказаний договір був укладений з порушенням вимог ЗУ «Про оренду землі» та для визнання його недійсним.

З таким висновком не може погодитись колегія суддів, оскільки такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Згідно із договором оренди землі від 16 квітня 2009 року належна позивачці земельна ділянка передана в оренду СТОВ «Злагода» строком на сім років (а.с.131-132).

Із висновку судово-почеркознавчої експертизи від 23 квітня 2013 року №108 вбачається, що підписи від імені ОСОБА_6, розташовані у договорах оренди землі від 16.04.2009 року заповнених від імені ОСОБА_6, виконані ні ОСОБА_6, а іншою особою (а.с.147-165).

Суд першої інстанції встановивши, що позивач оспорений договір не підписувала, дійшов необґрунтованого висновку про те, що вказаний договір відповідає вимогам закону.

Так, статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

За таких обставин, оскільки позивачка підписувала договір оренди земельної ділянки, не можна вважати, що вказаний договір відповідав волі орендодавця та вимогам закону.

Беззаперечних доказів того, що саме з боку позивачки фактично виконувалися умови договору матеріали справи не містять.

Також суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору оренди недійсним виходив з того, що спірний договір від імені позивачки підписаний її чоловіком, з яким вона постійно проживає разом. Однак, при цьому не врахував наступне.

Правовідношення щодо вчинення (за зобов'язанням або за правом) правочину однією особою від імені другої є представництвом і регулюються главою 17, розділу IV, книги першої ЦК України.

Згідно зі ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник має право діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Повноваження, надані представнику, на підставі довіреності, повинні виконуватися у відповідності до змісту цієї довіреності та у її межах. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Згідно ст.ст. 239, 241 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення спірного договору позивач не видавала на ім'я іншої особи, зокрема і свого чоловіка, довіреність з відповідними повноваженнями, необхідність якої передбачена ч. 1 ст. 244 ЦК України.

Оскільки чоловік позивачки права на здійснення правочинів від імені позивачки не мав, довіреність у встановленому законом порядку позивачкою не надавалась, то правовідносини сторін нормою ст. 241 ЦК України не урегульовані.

Враховуючи, що оспорюваний договір оренди підписаний не позивачкою, а іншою особою, яка не була уповноважена на це позивачкою у встановленому порядку, то наявні правові підстави для визнання його недійсним.

На порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, не визначилися з характером спірних правовідносин, не звернув уваги на те, що відсутні підстави вважати, що позивач уповноважувала іншу особу на укладення договору оренди та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним.

Також колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки суд відмовив у їх задоволенні через відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди.

Однак, вказані вимоги позивачки не підлягають задоволенню з інших підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір було зареєстровано у Совєтському районному відділенні Кримської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що 21 грудня 2009 року зроблений відповідний запис.

Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою від 25 грудня 1998 року № 2073, державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 215 ЦК України).

Отже підстави для скасування вказаної реєстрації є визнання спірного договору недійсним.

Між тим згідно ст.ст. 1, 3 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином підстави для судового захисту прав позивача в такий спосіб є неправомірна відмова у скасуванні такої реєстрації. Однак, таких обставин не встановлено.

До того ж, позивачем вимог про скасування державної реєстрації у порядку, передбаченому цивільно-процесуальним законодавством до Державного Підприємства «Центр державного земельного кадастру» заявлено не було, вказана особа залучена до участі у розгляді справи у якості третьої особи та не є відповідачем (а.с.23).

Наведені обставини є підставою для відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» на користь ОСОБА_6 у відшкодування судових витрат підлягає стягненню 1015 грн. 18 коп. (судовий збір та вартість експертизи).

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Совєтського районного суду АР Крим від 27 травня 2013 року - задовольнити частково.

Рішення Совєтського районного суду АР Крим від 27 травня 2013 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода», Відділу державного комітету земельних ресурсів у Совєтському районі АР Крим, третя особа Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним і скасування державної реєстрації - задовольнити частково.

Визнати договір оренди земельної ділянки площею 3,9365 га, розташованої на території Некрасовської сільської ради Совєтського району АР Крим від 16 квітня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода» (запис у Державному реєстрі земель від 21 грудня 2009 року № 040902000022) - недійсним.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_6 - відмовити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода» на користь ОСОБА_6 у відшкодування судових витрат 1015 (одну тисячу п'ятнадцять) грн. 18 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В.Самойлова