Головуючий суду 1 інстанції - Іванов А. П.

Доповідач - Медведєв А. М.

Справа № 2/422/25/2013

Провадження № 22ц/782/3550/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Медведєва А. М.,

суддів: Заіки В. В., Дмитрієвої Л. Д.,

при секретарі - Івасенко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Перевальського районного суду Луганської області від 15 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Перевальського районного територіального медичного об'єднання, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Перевальського районного територіального медичного об'єднання, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, в якому просила суд визнати некваліфікованими дії лікарів Перевальського районного територіального медичного об'єднання у встановленні діагнозу та лікуванні, яке призвело до гангрени лівої гомілки з ампутацією лівої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна, та стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 100 000 грн., а в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн., посилаючись на те, що з 06 жовтня по 02 листопада 2011 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні у Перевальській ЦРЛ. Через тиждень після виписки зі стаціонару стан її здоров'я погіршився і вона була вимушена знову звернутися за медичною допомогою. В Алчевській міській лікарні їй був поставлений діагноз: суха гангрена лівої гомілки, в результаті чого їй було ампутовано ліве стегно. Необхідність ампутації на її думку виникла в результаті некваліфікованих і непрофесійних дій або бездіяльності медичного персоналу Перевальської ЦРЛ.

Оскаржуваним рішенням Перевальського районного суду Луганської області від 15 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з рішенням суду не згодна, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги та визнати її заяви про відводи головуючого у суді першої інстанції обґрунтованими, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року встановлено, що, розглядаючи справи про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Абзацами 2 та 3 п. 5 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягає: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд виходив з того, що позивачка не довела у встановленому ст. 60 ЦПК України порядку, що саме некваліфіковані дії лікарів Перевальського районного територіального медичного об'єднання по встановленню діагнозу та лікуванню призвели до сухої гангрени її лівої гомілки та ампутації лівого стегна. В судовому засіданні суду першої інстанції не знайшов свого підтвердження факт наявності причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) лікарів Перевальського РТМО по встановленню діагнозу та лікуванню позивачки з її захворюванням на суху гангрену лівої гомілки з наступною ампутацією лівого стегна. При цьому суд враховував, що протиправність дій лікарів Перевальського РТМО, які надавали позивачці медичну допомогу по встановленню діагнозу та лікуванню, причинний зв'язок між цими діями і шкодою, заподіяною ОСОБА_2 ушкодженням її здоров'я, та вина відповідача спростовуються показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні суду першої інстанції; відповіддю Головного Управління охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації, з якої видно, що за результатами перевірки було встановлено, що за час перебування у стаціонарі хвора ОСОБА_2 була проконсультована необхідними суміжними спеціалістами, лікування було призначено своєчасно, в повному обсязі, згідно клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю (а. с. 6); постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 28 листопада 2011 року, якою відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо медичних працівників Перевальського РТМО, які надавали ОСОБА_2 медичну допомогу, за ознаками злочину, передбаченого ст. 140 КК України (а. с. 16). З висновку комісійної судово-медичної експертизи № 82/41 від 13 травня 2013 року видно, що виникла у ОСОБА_2 суха гангрена лівої гомілки, у зв'язку з чим 09 листопада 2011 року їй була проведена операція - ампутація лівої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна, не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з лікуванням, проведеним їй у Перевальському РТМО з 06 жовтня по 02 листопада 2011 року (а. с. 128-137).

З урахуванням того, що у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження такі юридичні факти як протиправність діяння заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою і діями заподіювача та вина останнього у заподіянні шкоди, які є обов'язковими підставами для задоволення позову про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.

Із самої позовної заяви ОСОБА_2 (а. с. 1-3) також видно, що позивачка вважає, що необхідність ампутації виникла в результаті некваліфікованих і непрофесійних дій або бездіяльності медичного персоналу Перевальської ЦРЛ, що свідчить про те, що це є її припущенням і жодного доказу на підтвердження цього факту нею до суду надано не було.

Вимоги апелянта щодо визнання заяв про відвід головуючому у суді першої інстанції обґрунтованими також не підлягають задоволенню, оскільки ним не оскаржуються ухвали про відвід, а ставиться питання про надання оцінки обґрунтованості заяв позивача про відвід головуючому.

Враховуючи те, що висновки суду відповідають матеріалам справи, вимогам закону і не спростовуються доводами апеляційної скарги, тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення судова колегія не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Перевальського районного суду Луганської області від 15 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом 20-ти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: