КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2013 р. Справа№ 5011-31/17917-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Мала А.В. - представник за дов. б/н від 07.03.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2013 року

у справі № 5011-31/17917-2012 (суддя Жагорнікова Т.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільний»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна»

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вільний» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна» (далі - відповідач) про визнання недійсним договору № F150 від 10.06.2008 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільний» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна», з моменту його укладення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2013р. у справі №5011-31/17917-2012 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір № F150 від 10.06.2008 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільний» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент лізинг Україна» з моменту його укладення. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент лізинг Україна» з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільний" 1073,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2013р. у справі №5011-31/17917-2012.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права.

Крім того, апелянт зазначив, що належним доказом надання загальними зборами товариства згоди на укладення договору є протокол № 3 загальних зборів учасників позивача від 28.05.2008 р. про надання згоди на укладення спірного правочину.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2012р. у справі №5011-57/16164-2012, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р. в зв'язку з перебуванням судді Авдеєва П.В. у відпустці, розгляд апеляційної скарги у справі № 910-31/17917-2012 доручено колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіна Л.О., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того даною ухвалою розгляд справи було продовжено на 15 днів відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013р. у зв'язку з перебуванням суддів Суліма В.В., Репіної Л.О., Тарасенко К.В. у відпустці дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Гончарова С.А., суддів Смірнової Л.Г., Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" до провадження.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2013р. у зв'язку з перебуванням суддів Гончарова С.А. та Чорної Л.В. у відпустці та велику завантаженість судді Смірнової Л.Г. дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Сулім В.В., суддів Тарасенко К.В., Тищенко А.І.

Представник відповідача в засідання Київського апеляційного господарського суду 02.10.2013р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 р.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України», порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року).

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 02.10.2013р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна» - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 10.06.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна» (лізингодавець) в особі директора Стеця Ореста, який діяв на підставі статуту, з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільний» (лізингоодержувач) в особі генерального директора Тутова Івана Васильовича, який діяв на підставі статуту, з іншої сторони, був укладений договір № F150 (далі - договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є зобов'язання відповідача передати позивачу у володіння та користування на певний строк майно (надалі - предмет лізингу), спеціально придбане ним у визначеного позивачем постачальника відповідно до встановлених позивачем специфікацій та умов, а позивач - прийняти цей предмет лізингу, користуватись ним за цільовим призначенням, сплачувати відповідачу плату та в кінці строку дії договору придбати предмет лізингу собі у власність за ціною, визначеною в цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2. договору предмет лізингу - комбайн зернозбиральний КЗС-11 «Дніпро 350» з жаткою та візком (3 комплекта), рік виробництва: 2006, серійний номер: 00836276, серійний номер 00836280, серійний номер: 00836289; ціну предмета лізингу - 3 750 000,00 грн. з ПДВ; термін поставки - 1 місяць з дати оплати авансового платежу постачальнику.

Згідно п. 1.2 договору наведені терміни поставки та ціна предмета лізингу є попередніми та підлягають остаточному погодженню в договорі поставки, який буде укладатися при участі цих же сторін та постачальника.

Згідно п. 1.2. договору постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Технік машинес інтернешенел».

Пунктом 2.1.1. договору визначено строк лізингу в місяцях - 42 місяці.

Так, позовні вимоги були мотивовані тим, що підписання спірного договору від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільний» директором з обмеженим обсягом цивільної дієздатності, тобто з перевищенням своїх повноважень, посилаючись на пункт 6.3.4 п.п. 10 Статуту, який обмежує повноваження керівника товариства щодо укладення правочинів на суму, що перевищує 30000,00 грн. без згоди загальних зборів учасників товариства.

Крім того, загальними зборами учасників товариства рішення щодо згоди на укладення вказаного договору не приймалось. В журналі реєстрації загальних зборів ТОВ "Вільний" відсутній запис щодо проведення зборів з приводу укладання спірного договору. Стосовно наданого з боку відповідача протоколу загальних зборів № 3 від 28.05.2008 року зазначав, що відповідно до висновку почеркознавчої експертизи в даному протоколі підпис від імені Овчіннікова О.І. в графі: "Голова зборів" - виконаний не Овчінніковим Олександром Івановичем, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису Овчіннікова О.І.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу України та ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Відповідно до ч. 4 ст. 145 Цивільного кодексу України до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; створення та відкликання виконавчого органу товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника із товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Відповідно до п. 10) п. 6.3.4. Статуту позивача (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) зі змінами, державну реєстрацію яких проведено 23.08.2007р. державним реєстратором Приморської районної державної адміністрації Запорізької області, до компетенції загальних зборів відносяться питання надання згоди на відчуження майна, укладення кредитних правочинів, правочинів позики, емісії векселів та інших правочинів на суму, що перевищує 30000,00 грн.

Згідно п. 6.4.4. вказаного статуту позивача генеральний директор не має права приймати рішення по відчуженню майна товариства на суму, яка перевищує 30000,00 грн. без згоди на це загальних зборів учасників.

Тобто, виникнення права на укладення оспорюваного договору у генерального директора позивача обумовлене наявністю на це згоди загальних зборів учасників товариства.

Проте, як було вище зазначено, пунктом 1.2. договору визначено ціну предмета лізингу - 3750 000,00 грн. з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції будь-яких рішень про надання згоди на укладення договору № F150 від 10.06.2008 р. загальними зборами учасників позивача не приймалося.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що саме протокол № 3 загальних зборів учасників позивача від 28.05.2008 р. є доказом про надання згоди на укладення спірного правочину, з огляду на наступне.

Так, протокол № 3 від 28.05.2008р. підписаний не головою зборів Овчінніковим О.І., а іншою особою, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи № 4243-11 від 17.04.2012 р., проведеної Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз.

Крім того, вказаний факт підтверджується письмовими поясненнями Овчіннікова О.І. (наявні в матеріалах справи)

Також, матеріали справи містять копію книги протоколів Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільний», у якій відомості про проведення таких зборів відсутні.

Постановою про порушення кримінальної справи від 28.05.2010 р. відносно Тутова І.В. було порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 366, ч.ч. 2, 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Постановою Коммунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.11.2010 р. Тутова І.В. звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України у зв'язку з закінченням строку давності.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника на відсутність у витягу з Єдиного державного реєстру позивача вказівок стосовно обмежень директора, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Оскільки відповідач був обізнаний про обмеження генерального директора позивача на вчинення угод на суму понад 30000,00 грн., то з огляду на положення ч. 3 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» посилання відповідача на відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про такі обмеження є безпідставними.

Доводи відповідача стосовно наступного схвалення правочину не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

При цьому схвалення (в тому числі сплата коштів за правочином) має бути здійснено особою, уповноваженою на вчинення такого правочину. Не може вважатися схваленням правочину сплата коштів та вчинення інших дій особою, яка з перевищенням повноважень уклала правочин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26.10.2011 р. у справі № 15/52пн-к.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 10) п. 6.3.4. статуту позивача (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) питання надання згоди на відчуження майна, укладення кредитних правочинів на суму, що перевищує 30000,00 грн. віднесено до компетенції загальних зборів позивача.

З наведеного випливає, що єдиним органом, який уповноважений схвалювати угоди, вчинені директором товариства з перевищенням наданих йому повноважень, є загальні збори учасників.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, а сторонами не надано в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких належних та допустимих доказів прийняття загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільний» рішень про наступне схвалення позивачем укладеного його генеральним директором договору № F150 від 10.06.2008р.

Твердження відповідача про преюдиціальність факту наступного схвалення договору від 10.06.2008 р., встановленого у постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2011 р. у справі № 27/95/10 є безпідставними, оскільки за змістом п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» фактам (обставинам), зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції преюдиціального значення не надається, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням.

За таких обставин доводи скаржника про наступне схвалення позивачем оспорюваного договору судом відхиляються з підстав їх необґрунтованості належними та допустимими доказами.

Щодо твердження скаржника про те, що вимоги позивача обґрунтовані обставинами щодо підписання протоколу іншою особою, які вже були предметом дослідження у справі № 31/5009/2658/11, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що факти, встановлені у справі № 31/5009/2658/11 не мають преюдиціального значення при вирішенні даної справи, оскільки суб'єктний склад сторін спору у вказаних справах не є тотожним.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відхиляє посилання заявника на можливість визнання недійсним оспорюваного договору лише на майбутнє, а не з моменту його укладення, оскільки стаття 236 Цивільного кодексу України, чинного на момент вчинення оспорюваного договору, чітко встановлює, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Аналогічної правової позиції дотримуються також Верховний Суд України та Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про визнання недійсними договорів та стягнення заборгованості за ними (постанова Верховного Суду України від 16.12.2008 по справі № 37/425-07, постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2010 р. у справі № 62/220-09, від 26.07.2011 р. у справі № 10/422/08-3/65/10, від 22.02.2012 р. у справі № 32/5009/6218/11, від 23.03.2011 р. у справі № 5002-24/4240-2010, від 17.11.2011 р. у справі № 36/107, від 13.10.2011 р. у справі № 18/277пд, від 14.04.2010 р. у справі № 10/239-08(18/708-07), від 02.07.2009 р. у справі № 32/200-08, від 30.11.2011 р. у справі № 16/191, від 25.05.2011 р. у справі № 11/380д/09, від 29.07.2010 р. у справі № 37/325).

Крім того, як зазначив Вищий господарський суд України у своєму листі «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. № 01-8/211 у частині 3 статті 207 Господарського кодексу України встановлюється, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили, та передбачає можливість визнання зобов'язання недійсним на майбутнє, що також суперечить ст. 236 Цивільного кодексу України. Стаття 207 Господарського кодексу України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать Цивільному кодексу України як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 Господарського кодексу України відповідно до абзацу першого частини другої ст. 4 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини першої ст. 4 Господарського кодексу України застосовуватись не може.

З огляду на викладене та враховуючи, що на вчинення договору № F150 від 10.06.2008 р. необхідна згода загальних зборів учасників товариства, яка генеральному директору позивача не надавалась, і у матеріалах справи відсутні докази схвалення вказаного правочину уповноваженим органом позивача, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2013р. у справі №5011-31/17917-2012 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна» - задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2013р. у справі №5011-31/17917-2012 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-31/17917-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Тищенко А.І.

Тарасенко К.В.