ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 жовтня 2013 рокуСправа №827/2206/13-а
15 год. 19 хв.
м. Севастополь
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Мінько О.В.;
при секретарі судового засідання - Матвєєвої М.С.,
за участю: представника відповідача, військової частини А4515, Труба Ольги Володимирівни, довіреність б/н від 01.03.2013 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А4515 про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А 4515 про визнання дій щодо виплати за період з 01.01.2010 по 30.08.2013 надбавки за кваліфікацію в розмірі 4 відсотків посадового окладу на місяць протиправними;
- визнання дій щодо виплати грошової винагороди за 20 років безперервної військової служби в розмірі 50 відсотків протиправними;
- визнання дій щодо виплати щомісячної додаткової винагороди, без врахування надбавки за кваліфікацію в розмірі 8 відсотків протиправними;
- стягнути недоплачену надбавку за кваліфікацію за період з 01.01.2010 по 30.08.2013 у розмірі 1865,60 грн.;
- стягнути винагороду 20 років безперервної військової служби в розмірі 885,00 грн.;
- стягнути недоплачену щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 420,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушенні вимоги Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, чим порушені права позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 03.10.2013 р. адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини А4515 про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості, в частині вимог про визнання дій військової частини А 4515 щодо виплати за період з 01.01.2010 по 30.08.2013 надбавки за кваліфікацію розмірі 4 відсотків посадового окладу на місяць, щодо виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, без врахування надбавки за кваліфікацію в розмірі 8 відсотків, протиправними та стягнення на користь ОСОБА_2 з військової частини А 4515 несплачену за період з 01.01.2010 по 30.08.2013 надбавки за кваліфікацію розмірі 1865,60 грн., та несплачену щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 01.11.2012 по 30.08.2013 у розмірі 420,40 грн., залишено без розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 49).
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, вказаний у запереченнях. Також зазначив, що на даний час розмір виплати додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28 до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 не упорядковано, а тому відповідачем правомірно здійснено виплату одноразової винагороди за тривалу безперервну військову службу ОСОБА_2 в розмірі 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру на підставі пункту 7 вказаної Постанови. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши представника відповідача, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, до юрисдикції адміністративних судів входить розгляд спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на дійсній військовій службі з 31.07.1993 року по теперішній час, проходить дійсну службу у військовій частині А 4515 та перебуває на усіх видах забезпечення, в тому числі і на грошовому забезпечені.
Станом 31.07.2013 року безперервний військовий стаж позивача склав 20 календарних років, що надало позивачу право на одержання винагороди за тривалість безперервної військової служби у розмірі 1,5 посадового окладу і окладів за військовим званням.
Відповідно до довідки від 02 жовтня 2013 року № 871 розмір посадового окладу ОСОБА_2 становить 1060,00 грн., окладу за військове звання 120,00 грн. Винагорода за тривалість безперервної військової служби складає 861,00 грн. Право на отримання винагороди за тривалість безперервної військової служби виникло 31.07.2013 року (а.с. 68).
Статтями 1, 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України.
Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 1294), виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 1294, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Постанови 1294 затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25 - 28, 33, відповідно до яких військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) виплачується винагорода за тривалість безперервної календарної військової служби залежно від строку служби.
Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 затверджено Інструкцію "Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (далі Інструкція № 260).
Так, відповідно до пункту 32.1 розділу XXXII цієї Інструкції, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, одноразово, залежно від тривалості безперервної календарної військової служби, виплачується винагорода, яка за строк безперервної календарної військової служби 20 років складає 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням.
Винагорода за тривалість безперервної військової служби виплачується за місцем штатної служби за наказом командира військової частини, а командирам військових частин (начальникам) - за наказами вищих командирів (начальників).
У наказі на підставі особової справи військовослужбовця визначаються строк його безперервної календарної військової служби та розмір винагороди.
Наказом командира військової частини А 4515 від 31.07.2013 року № 142, нижчепойменованому особовому складу відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 виплатити грошову винагороду за тривалу безперервну службу в розмірі 50 відсотків установленого розміру, зокрема капітану ОСОБА_2, начальнику служби метрології і стандартизації, ВОС-6702004, за 20 років - 1,5 окладу за період з 31.07.1993 по 31.07.2013 року (а.с.14).
Тобто, позивачем отримано 50 відсотків від розміру винагороди за 20 років безперервної військової служби, що є порушенням діючого законодавства.
Як встановлено у судовому засідання та вбачається з матеріалів, позивач про порушення його права дізнався у серпні 2013 року, до того часу вважав, що йому виплатили винагороду за 20 років безперервної військової служби у повному обсязі (а.с.12).
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Пунктом 3.1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 визначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
У пункті 3.2 вказаного рішення Конституційного Суду України зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Відповідачем правомірність дій щодо виплати позивачу 50 відсотків від належного розміру винагороди за безперервну військову службу суду не доведено.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача по виплаті позивачу винагороди за тривалість безперервної військової служби в розмірі лише 50 відсотків посадового окладу і окладу за військовим званням, є протиправними.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З врахуванням зазначеного, системно аналізуючи діюче законодавство України, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати дії посадових осіб військової частини А 4515 щодо виплати ОСОБА_2 грошової винагороди за 20 років безперервної служби в розмірі 50 відсотків - 885,00 грн., протиправними.
Стягнути з військової частини А 4515 (юридична адреса: вул. Федорівська, м. Севастополь-13, 99013) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) заборгованість по виплаті винагороди за безперервну службу в розмірі 885 (вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено та постанова підписана 08.10.2013 року.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя О.В. Мінько