ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" листопада 2006 р. | Справа № 9/255-3751 |
12-15 год.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Кулагіній Т. В.
Розглянув справу
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м.Тернопіль,46021
до Державного підприємства "Мишковицький спиртзавод" вул. Січових Стрільців, 1, с.Мишковичі,Тернопільський район, Тернопільська область,47732
за участю представників сторін:
позивача: Гловак В.І,, довір. від 31.01.2006 р.
відповідача: Криль М,П., довір.
встановив:
Позивач - Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль. звернувся до господарського суду Тернопільської області з адміністративним позовом до відповідача –ДП „Мишковицького спиртзаводу”,с. Мишковиці Тернопільського району, про стягнення 17844,4 з яких 17 516,2 грн. адміністративно-господарських санкцій та 328,2грн. . пені, посилаючись на те, що Підприємство не виконало встановленого відповідно до статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що Позивач дізнався із даних статистичного „Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” , поданого Підприємством.
Як стверджує Позивач, середньо облікова чисельність штатних працівників особового складу за 2005 рік складає 179 чоловік, тому відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів 7 . Фактично працевлаштовано 5 інвалідів , відтак, норматив Відповідачем не виконаний.
Спираючись на положення ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та на Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767, Позивач просить стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, які Відповідач до 15.04.2006 р добровільно не сплатив.
Як зазначає Позивач, посилаючись на ч. 3 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, відсутність добровільної сплати підприємством адміністративно-господарської санкції до 15.04.2006 р. , тягне за собою нарахування пені із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Підчас судового розгляду Позивач звернувся до суду із заявою про зміну підстави позову і просить стягнути з Відповідача 17 516,2 грн. штрафних санкцій та 328,2грн. пені.
Відповідач проти позову заперечує, вважає, що нормами чинного законодавства, яке регулює соціальний захист інвалідів Україні, на підприємства покладено лише обов’язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центрів зайнятості населення, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для інвалідів, а не їх розшук та працевлаштування.
Вказує, що протягом 2005 р. ним вживалися заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів, а саме: про наявність вільних робочих місць, які можуть бути зайняті інвалідами, Підприємство повідомляло у січні 2005 р. центр зайнятості , відділення Фонду соціального захисту інвалідів, , однак, лише центр зайнятості направив 1 інваліда на Підприємство, який працевлаштований.
Зазначає, що до рядка 06 звіту форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. , направленого до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Підприємство долучило пояснення з приводу відсутності розміру самостійно обрахованих штрафних санкцій за не створення 2-х робочих місць для працевлаштування інвалідів.
До письмового відзиву на позов Відповідача подав суду колективний договір , укладений між адміністрацією Підприємства та трудовим колективом , копії листів , направлених ним до центру зайнятості та відділення фонду соціального захисту інвалідів, інші матеріали.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, а отже справа розглядається згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав чинності з 01.09.2005 р., у відповідності до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень якого, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України, виходячи з такого.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону України „Про судоустрій України” справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування, розглядаються місцевими адміністративними судами.
Фонд соціального захисту інвалідів України є, згідно пунктів 1, 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р., урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому, та має завданням участь у межах компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ та організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Соціальний захист інвалідів є одним із способів реалізації конституційних прав та свобод громадян.
За своєю правовою природою правовідносини між Фондом соціального захисту інвалідів України та підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання з приводу соціальної захищеності інвалідів та створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, належать до сфери публічно-правових відносин, які є формою вираження державно-управлінських відносин, мають державно-владний характер, у яких один із суб’єктів –Фонд соціального захисту інвалідів України наділений державою владними повноваженням щодо інших учасників цих відносин.
Фонд соціального захисту інвалідів України та його відділення на місцях є носієм прав та обов’язків, які реалізуються у галузі державного управління у соціальній сфері, а тому реалізація Фондом його функцій, у тому числі щодо звернення за примусовим стягнення штрафних санкцій у судовому порядку , є проявом владних повноважень стосовно підприємств , установ , організацій, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Як визначається у п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання, пов’язанні із розмежуванням компетенції господарських і адміністративних судів” № 3418-IV від 07.02.2006 р., справи за участю Фонду соціального захисту інвалідів України , пов’язаних із здійсненням ним владних повноважень, підлягають розглядові місцевими та апеляційними господарськими судами в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Таким чином, розглядаючи адміністративну справу, де позивачем є Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, що має адміністративну процесуальну дієздатність, господарський суд діє на підставі ст. 4, 6, 7, 18 та п.6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані суду докази, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення , враховуючи наступне:
Правовідносини щодо забезпечення нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 р. регулювалися Законом „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) із змінами, останні з яких прийняті Верховною радою України 31.05.2005 р. ( Закон N v167p299-05, набрав чинності 23.06.2005 р. у зв’язку із опублікуванням у газеті „Голос України” № 114. ) .
Між тим зміни , внесені до Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”( 875-12 ) ,у зв’язку із прийняттям Закону України N 11/4-29/15910-ЕП від 6 жовтня 2005 р. „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів”, які стосуються викладення ст. 19 та 20 Закону у новій редакції, та запровадження терміну „адміністративно-господарські санкції”, набирають чинності лише з 01.01.2006 р. ,як зазначається у розділі П „Прикінцеві положення” Закону України N 11/4-29/15910-ЕП.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) у редакції, що діяла до 01.01.2006 р. (далі - Закон) , для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону у редакції Закону України до 01.01.2006 р. ).
Закон зобов'язує Відповідача відповідно до 4-відсоткового нормативу створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Водночас, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
З пояснень представника Відповідача суду випливає, що вакантних місць на підприємстві для працевлаштування інвалідів є два , у зв’язку зі чим , за твердженням представника Відповідача , Підприємство 27 січня 2005 р. зверталося до Тернопільського відділення Фонду соціального захисту інвалідів та центру зайнятості Тернопільського району з проханням направити інвалідів .
Відповідно до ч. 4 п. 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. N 1434, Фонд, як і його територіальні відділення на місцях , має право , відповідно до покладених на нього завдань , здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Так само, на відділення Фонду , в силу п. 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. N 1767 , покладено функції контролю за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць.
25 січня 2006 р. Відповідач направив Позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. форми 10- ПІ, у якому сума коштів штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів не була самостійно розрахована підприємством.
До Звіту Підприємство надавало пояснення причин не заповнення ним рядка коду 06 „ сума коштів штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів”.
І хоча подання пояснень підприємства до звіту наказом Мінпраці України від 29.12.2004 р № 338 не передбачена, а Позивач , про що свідчить його лист Підприємству від 23.02.2006 р. № 06-98/426 , підставно звертав увагу Підприємства на невідповідність його даних щодо працевлаштування інвалідів станом на 01.01.2005 р. , викладених у листах останнього від 27.01.2005 р. та від 25.01.2006 р., ( у кількості, відповідно, 3 чоловіки та 5 ) Тернопільське відділення Фонду соціального захисту інвалідів не провело перевірки дотримання Підприємством нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, але усупереч своїм правам , визначеним законом, самостійно розрахувало штрафну санкцію і на цій підставі звернулося до суду за її примусовим стягненням разом зі нарахованою пенею .
Оскільки Відповідач самостійно не розрахував штрафної санкції, а підставою адміністративного позову є несвоєчасна сплата підприємством штрафної санкції , беручи до уваги , що кожна сторона , в силу положень ч. 1 ст. 71 КАС України повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд відмовляє Позивачу у задоволенні його вимог за їх недоведеністю , адже Позивачем не подано доказів незабезпечення Відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів , не спростовані доводи останнього і не з’ясовано , яка кількість робочих місць створено на підприємстві для працевлаштування інвалідів у 2005 р. .
Разом з тим, суд відхиляє, як неспроможні, доводи Відповідача про те, що ним включено до колективного договору заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 р. , оскільки колективний договір, представлений суду Підприємством, набирає чинності з 31.07.2006 р. і тому не впливає на обсяг обов’язків адміністрації Підприємства у 2005 р.
За ч. 1 та 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Обставини справи щодо створення Відповідачем двох робочих місць для працевлаштування інвалідів, не підтверджені належними та допустимим доказами , не зважаючи на те, що суд витребував від Відповідача такі докази у строк до 29.11.2006 р. , про що свідчить направлена йому повістка та протокол судового засідання.
У судовому засіданні 29.11.2006 р. за згодою представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частину постанови та про те, що повний її текст буде виготовлено та оголошено 06.12.2006 р о 12-15 год.
Керуючись ст. 22 Закону України „Про судоустрій України”, ст. 4, 6, 7, 18, ч.4 ст. 94, 162, 163 та п.6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
1. Відмовити за недоведеністю Тернопільському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль, у задоволенні адміністративного позову до відповідача –ДП „Мишковицького спиртзаводу”,с. Мишковиці Тернопільського району , про стягнення 17 516,2 грн. штрафних санкцій та 328,2грн. пені.
На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя Л.В. Кропивна