РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 122/4448/2012Головуючий суду першої інстанції:Гулевич Ю.Г.

№ провадження: 22-ц/190/5405/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Руснак А. П.

"09" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Руснак А.П.,

Суддів:Берзіньш В.С., Кірюхіної М.А.,

При секретарі:Рижих М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім Гуру», третя особа Територіальна державна інспекція з питань праці в Автономної Республіки Крим про зміну підстав звільнення та зміну запису у трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги, невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 01.06.2011 року по 02.04.2012 року, працюючи на посаді коректора у ТОВ «Видавничий дім Гуру». Близько півроку на товаристві порушувалися умови колективного договору, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачувалась із затримкою та лише один раз на місяць. З цих підстав позивачка 02.04.2012 року звернулась з відповідною заявою до відповідача про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням адміністрацією законодавства про працю. Проте, лише з 18.04.2012 року позивачка була звільнена на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, а не за ч.3 ст. 38 КЗпП України, як вона просила у заяві.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2012 року позов ОСОБА_6 - залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду АРК від 22 січня 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 16 листопада 2012 року в частині вимог про зміну підстав формулювання причин звільнення, запису у трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди скасовано. Змінено формулювання підстав звільнення ОСОБА_6 у наказі №15-л від 18.04.2012 р., виданому ТОВ «Видавничий дім Гуру», з ч.1 ст.38 КЗпП України «за власним бажанням» на ч.3 ст.38 КЗпП України «за власним бажанням у зв'язку з порушенням працедавцем трудового законодавства». Зобов'язано ТОВ «Видавничий дім Гуру» змінити запис у трудовій книжці ОСОБА_6 «звільнена по ч.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням» на «звільнена по ч.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з порушенням працедавцем трудового законодавства». В частині стягнення моральної шкоди в позові ОСОБА_6 відмовлено з інших підстав. Стягнено з ТОВ «Видавничий дім Гуру» на користь ОСОБА_6 вихідну допомогу в розмірі 1 720,50 грн. В решті вимог це ж рішення залишено без змін.

Ухвалою ВССУ від 03 липня 2013 року рішення Апеляційного суду АР Крим від 22 січня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляції зводяться до того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Також зазначає, що судом першої інстанції не надана правова оцінка припису територіальна державна інспекція з питань праці в АР Крим.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для звільнення позивачки за ч. 3 ст. 38 КЗпП України відсутні, оскільки порушення не має систематичного характеру; на час розгляду спору по суті заборгованість по виплаті заробітної плати позивачці не було, від одержання авансу у березні 2012 року позивачка відмовилась; у зв'язку із звільненням за п.1 ст.38 КЗпП України виплата вихідної допомоги не передбачена.

З вищевикладеними висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та суд дійшов їх з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

За матеріалами справи вбачається, що позивачка з 01 червня 2011 року по 02 квітня 2012 року працювала на посаді коректора у ТОВ «Видавничий дім Гуру». 02 квітня 2012 року вона звернулась до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням законодавства про працю, а саме у зв'язку із систематичною затримкою виплати заробітної плати на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 05 квітня 2012 року. Позивачка була звільнена з 18 квітня 2012 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України наказом від 18 квітня 2012 року. Заробітну плату за березень 2012 року та розрахунок позивачка отримала 19.04.2012 року.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що власник зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю або умови колективного чи трудового договору з цих питань, у тому числі при наявності такого порушення як затримка заробітної плати.

За положеннями ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як свідчать матеріали справи, в ТОВ «Видавничий дім Гуру» систематично порушувались законодавство про працю, умови трудового договору щодо строків виплати заробітної плати.

Так, заробітна плата за січень-лютий 2012 року була виплачена позивачці на підставі видаткового касового ордеру від 22.03.2012 року (а.с.-32), заробітна плата за березень виплачувалася на підприємстві на підставі видаткового касового ордеру від 04 квітня 2012 року (а.с.35), тобто без виплати авансу за січень-березень 2012 року і з порушенням усіх строків, передбачених ст.115 КЗпП України.

Зазначене також підтверджується листом та приписом територіальної державної інспекції з питань праці в АР Крим (а.с.13).

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для звільнення позивачки за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зокрема не звернув увагу на зміст положень ст. 38 КЗпП України, відповідної до якої працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до п.п. 10, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Колегія суддів вважає також, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду із зазначеним позовом.

За змістом ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що позивачку було звільнено з займаної посади 18.04.2012 року, трудову книжку вона отримала 19 квітня 2012 року. Позовна заява надійшла до суду 25.05.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 233, ст. 234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити цей строк.

У розумінні цієї норми права спір про звільнення - це спір працівника, що випливає з факту розірвання (припинення) з ним трудового договору. Отже, спір про зміну формулювання причин звільнення повинен бути заявлений до суду в зазначений вище місячний строк.

Таким чином, позивачка пропустила місячний строк звернення до суду.

Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Закон не визначає переліку причин пропуску строку на звернення до суду, які є поважними, тому питання про поважність таких причин вирішується в кожному конкретному випадку із урахуванням обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що після звільнення ОСОБА_6 зверталася до прокурора Центрального району м. Сімферополя з приводу порушення трудового законодавства при її звільненні, розраховуючи на те, що конфлікт буде вирішено заходами прокурорського реагування.

Також ОСОБА_6 зверталася з приводу порушення її трудових прав до Державної інспекції України з питань праці.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає причини пропуску строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, поважними, тому поновлює його.

Крім того, як зазначено вище, строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, та вирішити питання щодо поновлення встановленого ст. 233 КЗпП України строку.

Згідно із ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) вихідна допомога виплачується у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Враховуючи, що заробітна плата позивачки складала щомісячно 537грн., тому підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі 1611грн. (537грн. х 3).

Як свідчать матеріали справи, позивачка отримала заробітну плату за лютий 2012 року, тому позов в цій частині необґрунтований.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування ст.117 КЗпП України, яка стосується відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, приймаючи до уваги те, що мається спір щодо зміни дати та підстав звільнення, позивач був звільнений за п.1 ст.38 КЗпП України, яка передбачає двотижневий строк після подачі заяви про звільнення. Крім того, позивачка була відсутня на роботі 05.04.2012 року.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України у справі 1-5/2012 від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, - інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено в статті 237-1 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів вважає, що позивачці спричинена моральна шкода, оскільки незважаючи на порушення її трудових прав на протязі декількох місяців стосовно своєчасного отримання заробітної плати двічі в місяць, вона була безпідставно звільнена за ч.1 ст.38 КЗпП України при відсутності її волевиявлення на звільнення без застосування ч.3 ст.38 КЗпП України, що було причиною душевних страждань.

З урахуванням усіх фактичних обставин по справі колегія суддів вважає, що на користь позивачки підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 500 грн.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 304, 307, 313, 316, 317, 319, 324, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2012 року скасувати. Поновити ОСОБА_6 строк звернення до суду, як пропущений нею з поважних причин.

Позов ОСОБА_6 задовольнити частково. Змінити формулювання підстав звільнення та дату звільнення ОСОБА_6 з посади коректора ТОВ «Видавничий дім Гуру». Вважати ОСОБА_6 звільненою з посади коректора ТОВ «Видавничий дім Гуру» на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням ТОВ «Видавничий дім Гуру» законодавства про працю та умов трудового договору з 05 квітня 2012 року.

Стягнути з ТОВ «Видавничий дім Гуру» на користь ОСОБА_6 вихідну допомогу в сумі 1611 грн., моральну шкоду в розмірі 500 грн. Сума вихідної допомоги визначені без урахування податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ТОВ «Видавничий дім Гуру» на користь держави судовий збір в розмірі 321грн. 90коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку у двадцятиденний строк.

Судді