УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013 року Справа № 111463/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного Фонду в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 20 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду в Любешівському районі Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок і виплату пенсії, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок і виплату пенсії.

Позовні вимоги мотивує тим, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, отримує пенсію за віком, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Любешівському районі. Крім того, посилався на те, що йому як непрацюючому пенсіонеру, потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи віднесеному до 3 категорії, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пенсія повинна виплачуватись з підвищення на дві мінімальних заробітних плати. Згідно з вимогами ст.51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» їй повинна виплачуватись додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, однак відповідно до п.4 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» фактично виплачується в розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність. Покликаючись на зазначені обставини, просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області провести перерахунок і виплату щомісячної додаткової пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, доплати як непрацюючому пенсіонерові, яка проживає на радіоактивно забрудненій території у зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі двох мінімальних заробітних плат в межах строку позовної давності по день розгляду справи судом.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 20 вересня 2011 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1, як особі, віднесеній до категорії 3, непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонерові, який проживає на території гарантованого добровільного відселення підвищення пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбаченого ч1 та ч.2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 23 листопада 2010 року по 22 липня 2011 року включно з врахуванням ст. 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та виплачених сум, та як особі, яка віднесена до категорії 3 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за вказаний період із врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю проведено правомірно, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». На реалізацію положень ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач виплачував доплату ОСОБА_1 згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячно в розмірі 10,50 грн. Апелянт зазначає, що розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» може застосовуватись виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом. Крім того, апелянт покликається на відсутність відповідного бюджетного фінансування для проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу у відповідності до положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд відповідно до положень п.3 ч.1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Посвідченням серії НОМЕР_1, виданим Волинською обласною державною адміністрацією 10 вересня 1993 року, підтверджується, що позивач є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживає або проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 рр. 3 категорії (а.с.1).

З матеріалів справи вбачається, що на реалізацію положень ст.ст.39,51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач виплачував позивачу щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» у розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, та доплату як непрацюючому пенсіонеру, потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи віднесеній до 3 категорії, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 10, 50 грн. (лист -відповідь №1351/К-5 від 17 лютого 2011 року, а.с.5).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, виходив з пріоритетності законів над підзаконними актами та зробив правильний висновок про те, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України, які істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, є правильним, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пенсія повинна виплачуватись з підвищенням на одну мінімальну заробітну плату.

Ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно зі ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

З матеріалів справи вбачається, що на реалізацію положень ст. 39 вищевказаного Закону України відповідач виплачував доплату ОСОБА_1 згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щомісячно в розмірі 10,50 грн.

Всупереч вимогам ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю проведено в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», а не в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, як того вимагає вищевказаний Закон.

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому, суд першої інстанції правильно задоволив позовні вимоги позивача тільки по 22 липня 2011 року, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 745 від 06 липня 2011 року, яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та прийнята на виконання Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», належні позивачу виплати виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про те, що до даних правовідносин не підлягає застосування положень ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком для обчислення інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком. Оскільки позивачу слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. Таким чином, покликання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є необґрунтованими та безпідставними.

Колегія суддів не бере до уваги покликання апелянта на відсутність відповідного бюджетного фінансування для проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу у відповідності до положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про законність оскаржуваних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, тому відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 20 вересня 2011 року у справі № 2-а-4275/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Головуючий О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

А.Р. Курилець