ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
10 жовтня 2013 рокуСправа №827/2339/13-а
16 год. 44 хв.
м. Севастополь
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Мінько О.В.;
при секретарі судового засідання - Матвєєвої М.С.,
за участю: представників позивача, ОСОБА_1, ОСОБА_2, довіреність № 1773 від 07.10.2013 року;
- ОСОБА_3, довіреність № 1773 від 07.10.2013 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в м. Севастополі в особі Реєстраціної служби Головного управління юстиції в м. Севастополі про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління юстиції в м. Севастополі в особі Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Севастополі про визнання протиправним та скасування рішення № 5828965 від 12.09.2013 р. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зобов'язати здійснити державну реєстрацію права власності.
Вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя № 845 від 31.07.1998 року "Про передачу у приватну (спільну часткову) власність земельних ділянок, раніше переданих для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд, громадянам України" земельна ділянка № НОМЕР_1 загальною площею 0,0593 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 передана у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які не отримали державний акт на неї, що перешкоджає позивачу зареєструвати право власності на зазначену земельну ділянку.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали пояснення в обґрунтування позовних вимог, просили позов задовольнити.
Крім того зазначили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.10.2008 р., свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.07.2013 р. та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.07.2013 р. Вказаний житловий будинок розташований на земельної ділянці площею 0,0593 га, позивач підготував технічну документацію на вказану земельну ділянку та отримав кадастровий номер на своє ім'я.
Також позивач надав відповідні документи для реєстрації права власності. Однак, державним реєстратором прав на нерухоме майно було відмовлено у держаній реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, оскільки документи подані неналежною особою.
Відповідач в судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неприбуття суду не відомі.
Суд, заслухавши представників позивача, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22 червня 2011 р.
Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004, № 1952-IV (далі - Закон № 1952) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно статті 4 Закону № 1952 обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:
- право власності на нерухоме майно;
- право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;
- інші речові права відповідно до закону;
- податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.
Право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, квартиру може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, крім випадків, якщо власником земельної ділянки та житлового будинку, будівлі, споруди, квартири, розташованих на ній, є та сама особа.
Повноваження державного реєстратора визначені статтею 9 цього ж Закону, відповідно до якої державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями зокрема:
- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);
- відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
- відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
- наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;
- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
- приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Відповідно до статті 24 Закону № 1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа.
Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Встановлено, що 23.08.2013 р. ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, подав заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1.
12.09.2013 р. рішенням № 35828965 державним реєстратором прав на нерухоме майно відмовлено у державній реєстрації права власності за ОСОБА_1 з підстав того, що із заявою звернулася неналежна особа.
Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок № 703).
Відповідно до пункту 7 Порядку № 703, для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.
Згідно з пунктом 26 Порядку № 703 для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 703 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є:
- укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат;
- свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
- свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
- свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати;
- свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку;
- свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
- свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком;
- рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
- державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою;
- рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
- ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
- заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;
- закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;
- рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;
- рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
- інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
Таким чином, законодавством визначений вичерпний перелік документів, яки подаються разом з заявою про державну реєстрацію права власності.
Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя № 845 від 31.07.1998 року "Про передачу у приватну (спільну часткову) власність земельних ділянок, раніше переданих для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд, громадянам України" земельна ділянка № НОМЕР_1 загальною площею 0,0593 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 передана у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Пунктом 2.1 вказаного розпорядження ОСОБА_4 та ОСОБА_5, були зобов'язані у місячний строк надати у відділ земельної реформи паспорт або документ, що його замінює, для внесення відповідної відмітки.
Згідно з пунктом 2.2 розпорядження, зобов'язано у шестимісячний термін виконати через відповідні землевпорядні організації технічні звіти щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж і уточненню площ земельних ділянок, в міській системі координат, погоджені в установленому порядку, в тому числі з суміжними землекористувачами, для отримання державного акту на право приватної власності на землю.
Встановлено, що умови розпорядження ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не виконали, державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку не отримали.
Відповідно до пункту 1 статті 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Згідно з частиною першою статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах - для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Відповідно до частин другої, третьої статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Частинами першою, другою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статями 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII, що діяв на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом (а.с.15), ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с.14).
Отже, виникнення права власності на земельну ділянку у ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 не підтверджується фактичними доказами.
Суд звертає увагу на те, що позивач помилково тлумачить норми закону, а саме, частину 2 пункту 1 розділу ХХ Перехідних положень Земельного кодексу України.
Також слід зазначити, що позивач спадкоємець тільки житлового будинку АДРЕСА_1, земельна ділянка до спадщини, на яку видано свідоцтво, не входить. Державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно після набуття права власності на таке майно.
За таких обставин, дії Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Севастополі, відповідають вимогам норм чинного законодавства, а тому у задоволенні вимог слід відмовити.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи зазначене, аналізуючи діюче законодавство України, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не засновані на законі, не обґрунтовані, та підстави для задоволення адміністративного позову, відсутні.
Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено та постанова підписана 11.10.2013 року.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя О.В. Мінько