ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2006 р.                                                                                Справа №  10/71

За позовом міського комунального підприємства “Реклама” м. Чернівці до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Чернівці

про визнання недійсними актів

Суддя Ковальчук Т.І.

Секретар судового засідання Лагадин Т.І.

Представники:

Від позивача – Воронич І.І., директор, Орловська Н.Я., дов. від 10.04.2006 р.

Від відповідача – Черняк О.О., завідуюча юридичним сектором, дор. від 06.03.2006 р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсними вимоги про сплату боргу № 211 від 06.04.2006 р. на суму 22766,88 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.04.2006 р. № 74 на суму 21161,98 грн. яких таких, що суперечать чинному законодавству і порушують права і охоронювані законом інтереси позивача.

Ухвалою від 19.04.2006 р. розгляд справи в судовому засіданні призначено на 16.05.2006 р. за участю представників сторін, у подальшому в судовому засіданні оголошувалися перерви до 01.06.2006 р. та 09.06.2006 р.

Позов обґрунтований наступним:

- відповідно до Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” позивач з 2003 по 2006 роки був платником єдиного податку і в своїй діяльності керувався положеннями вказаного Указу щодо звільнення від сплати певних видів податків і зборів, зокрема збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Цей Указ не суперечить положенням Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

- відносини, що виникають в загальній системі державного пенсійного страхування, регулюються Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який встановлює розмір страхових внесків лише для тих страхувальників, які є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, та не встановлює його для тих, котрі не є платниками такого збору, не регулює порядок визначення осіб, які є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та питання застосування спрощеної системи оподаткування;

- Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” не застосовується до платників єдиного податку, оскільки в силу вказаного вище Указу Президента суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Тотожність цільового призначення пенсійного внеску і збору та взаємозамінність цих понять випливає з аналізу норм чинного законодавства;

- позивач не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, а сплачує взамін нього єдиний податок. Єдиний податок за 2005 рік, 42% від суми якого перераховується до Пенсійного фонду України, позивачем сплачено належним чином, тому відповідачем необгрунтовано донараховано збір до Пенсійного фонду за ставкою 32% від нарахованого фонду заробітної плати;

- розрахунок мнимого боргу позивача з урахуванням сум, сплачених на пенсійне забезпечення в складі єдиного податку, є необгрунтованим, оскільки такого порядку не передбачає жоден нормативний акт, відповідачем не враховано постанови ВР України та розпорядження КМ України щодо недопущення подвійної сплати пенсійних внесків, зупинення проведення перевірок платників єдиного податку та зупинення заходів стягнення заборгованості по страхових внесках, а також застосування пов’язаних з цим санкцій з таких суб’єктів;

- Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” погіршує права позивача у порівнянні з іншими правовими актами, в тому числі на право застосування конфлікту інтересів, передбаченого Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, крім того, в діях позивача відсутня вина як обов’язковий склад елементу правопорушення.

Відповідач надав відзив, у якому позов не визнав з тих підстав, що у відповідності до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” позивач є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, перевіркою встановлено заниження фактичних витрат на оплату праці за лютий-грудень 2005 р., донараховано страхові внески з урахуванням сплачених відрахувань у складі єдиного податку у відповідності до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р., сформовано вимогу про сплату боргу, яку позивач в установлений строк не оплатив, рішення про застосування фінансових санкцій прийнято у відповідності до п.п. 4 п. 9 ст. 106 вказаного Закону. Також відповідач зазначає у відзиві, що з набранням чинності Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків, Указ Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” застосовується в частині, що не суперечить Закону   України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, посилалися на існуючу судову практику задоволення позовів платників єдиного податку про визнання недійсними вимог органів Пенсійного фонду про сплату донарахованих страхових внесків понад суми, сплачені на пенсійне страхування в складі єдиного податку.

Представник відповідача позов не визнав, апелюючи до обставин, викладених у відзиві, пояснив, що з 2006 року позивач перейшов на загальну систему оподаткування, за несплату внесків згідно поданого за січень 2006 р. розрахунку суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування йому було виставлено вимогу серії “Ю” № 81 від 24.02.2006 р. на суму 3518,70 грн., а оскільки перевіркою охоплювалися в тому числі й два місяці 2006 року, оспорювана позивачем вимога №  211 від 06.04.2006 р. була сформована за виключенням суми 3518,70 грн., рішення про застосування штрафних санкцій прийнято у відповідності до законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні відносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Так, судом встановлено наступне.

Позивач - міське комунальне підприємство “Реклама” зареєстроване Ліцензійно-реєстраційною палатою м. Чернівці як юридична особа 19.11.1998 року (а.с. 83).

Після державної реєстрації позивач належним чином став на облік в Управлінні Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Чернівці (нині – Шевченківський район м. Чернівці, відповідно - УПФУ в Шевченківському районі міста).

Вказану обставину визнають обидві сторони.

У 2005 році позивач мав свідоцтво про право сплати єдиного податку як суб’єкт малого підприємництва-юридична особа у відповідності до Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (далі – Указ № 727/98, а.с.9,10). За поясненнями представників сторін з 2006 року позивач перебуває на загальній системі оподаткування.

15-16 березня 2006 відповідачем було проведено перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати зобов’язання зі збору (внесків) на обов’язкове державне пенсійне страхування за період з 01.06.2003 р. по 01.03.2006 р., за результатами якої складено акт № 31 (а.с.31-34).

У ході перевірки відповідачем встановлено, зокрема, заниження фактичних витрат на оплату праці за лютий-грудень 2005 р. на загальну суму 147831,23 грн., яка є базою для нарахування внесків по тарифу 32%, 32,01%, 32,3% відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, та донараховано внесків за вказаною ставкою на суму 47673,94 грн. (а.с. 35, 36).

06.04.2006 р. відповідачем було сформовано вимогу № Ю 211 на суму 22766,88 грн. і в цей же день вручено позивачу для виконання (а.с.62).

Як з’ясовано судом, сума боргу, зазначена у вимозі № Ю 211, визначена з урахуванням сум відрахувань до Пенсійного фонду, які були здійснені позивачем у складі сплачених за 2005 рік сум єдиного податку, та за мінусом суми 3518,70 грн., на яку виставлено вимогу про сплату боргу № Ю 81 від 24.02.2006 р. (а.с.91). Вимогу № Ю 81 позивач не оспорює.

06.04.2006 р. відповідачем також було прийнято рішення № 74, яким до позивача на підставі п. 4 частини 9 статті 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за порушення п. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15, п. 2 п.п. 6 ст. 17 та ч. 1 ст. 19 вказаного Закону застосовані фінансові санкції (штраф) у розмірі 21161,98 грн. (а.с.8).

01.01.2004 р. за винятками, зазначеними у Прикінцевих положеннях, набув чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058).

Згідно зі статтями 14 і 15 Закону № 1058 страхувальниками та відповідно платниками страхових внесків до Пенсійного фонду є роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно з підпунктом 1 пункту 8 Прикінцевих положень Закону № 1058 страхові внески, що перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 цього Закону, а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 цього Закону), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” для відповідних платників збору. Платники збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, визначені пунктами 5 - 10 статті 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, сплачують збір на обов’язкове державне пенсійне страхування в порядку та розмірах, визначених зазначеним Законом.

Таким чином, розміри (ставки) страхових внесків визначаються відповідно до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 400/97).

Згідно з пунктом 1 статті 2 Закону № 400/97 для платників збору об’єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці” (крім сум виплат, що не враховуються при визначенні бази нарахування страхових внесків відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”), а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру.

У відповідності до пункту 1 статті 4 Закону № 440/97 ставки збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на 2005 рік встановлюються в розмірі 32, а з 31.03.2005 р. – 32,3 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 цього Закону (п. 47 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України від 25.03.2005 р. № 2505 – IV).

Частинами 4 і 6 статті 18 Закону № 1058 встановлено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством також не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Підпунктом 6 частини 2 статті 17 Закону № 1058 передбачено, що страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Таким чином, згідно з наведеними положеннями з моменту набрання чинності Законом № 1058 позивач зобов’язаний сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду в розмірі 32% (32,3%) від фонду оплати праці у загальному порядку, незважаючи на те, що він є платником єдиного податку у відповідності до Указу № 727/98.

Необхідно розмежовувати сфери дії названих правових актів - зазначений Указ є нормативним актом, який поширює свою дію на податкові правовідносини, Закон же № 1058 регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, і дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених названим Законом.

Твердження позивача, що Указ № 727/98 має пріоритетне значення стосовно Закону № 1058 є юридично неспроможним, оскільки воно суперечить конституційному принципу верховенства права.

Доводи позивача, що він як платник єдиного податку  не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, а відповідно й платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, не ґрунтуються на законі, оскільки Закон №1058 визначає платниками цих внесків  усіх роботодавців незалежно від обраної ними системи оподаткування, а згідно з абзацом 34 статті 1 цього Закону страхові внески – це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно з законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Донарахування недоїмки з урахуванням сум, сплачених позивачем на державне пенсійне страхування у складі єдиного податку, проведено відповідачем з дотриманням  Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1, зі змінами від 05.04.2004 р. № 5-1, зареєстрованими Міністерством юстиції України 22.04.2004 р. № 514/9113 (далі – Інструкція № 21-1).

Згідно з цими змінами суми надміру сплачених чи помилково сплачених страхових внесків та інших платежів (у тому числі частина єдиного та фіксованого податків, що надходить за найманих працівників суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали відповідний спосіб оподаткування) повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків.

Посилання позивача на  рекомендаційні листи Пенсійного фонду України та Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва судом до уваги не приймаються, оскільки такі листи не мають обов’язкового характеру і не можуть відміняти чи встановлювати інший порядок застосування норм Законів. Не можуть бути підставами для визнання вимоги про сплату боргу недійсною також колізії, пов’язані з правилами ведення бухгалтерського обліку в зв’язку зі змінами в законодавстві.

Як з’ясовано судом, позивача взято на облік у територіальному органі Пенсійного фонду в 1998 році в установленому порядку, що не заперечується представниками обох сторін і про що видано відповідне повідомлення (а.с. 65).

Порядок реєстрації платників збору  на обов’язкове державне пенсійне страхування визначався послідовно Інструкціями про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженими постановами правління Пенсійного фонду України  від 6 вересня 1996 р. N 11-1 з наступними змінами, від 3 червня 1999 р. N 4-6, від  19 жовтня 2001 р. N 16-6, від 19 грудня 2003 року N 21-1, а з 05.08.2005 р. – також Тимчасовим порядком взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як платників страхових внесків, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 21 червня 2005 року N 10-1.

Зміни, що відбулися в пенсійному законодавстві з набранням чинності Законом № 1058, у тому числі й зміни в порядку реєстрації платників збору (внесків) на пенсійне забезпечення, не вимагають перереєстрації уже взятих на облік страхувальників (частина 3 ст. 15 Закону № 1058).

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу № 211 від 06.04.2006 р. на суму 22766,88 грн. відповідає вимогам чинного на час її прийняття законодавства.

Щодо рішення про застосування штрафних санкцій від 06.04.2006 р. № 74 на суму 21161,98 грн., то згідно з пунктом 4 частини 9 статті 106 Закону № 1058 виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Донарахування страхових внесків  за результатами перевірки, як встановив суд, відбулося правомірно, порушення відповідачем порядку нарахування суми штрафу судом не встановлено, відтак вимога щодо визнання рішення № 74 від 06.04.2006 р. недійсним є необґрунтованою.

Судом не приймається заперечення позивача, що згідно з розпорядженням КМ України № 58-р від 10.03.2005 р. та рекомендаційними листами Пенсійного фонду України перевірці не підлягав щонайменше І квартал 2005 року.

Абзацом 12 статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”, редакція якого була чинна протягом І кварталу 2005 року, встановлено, що в 2005 році  до набрання чинності законом про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності платники єдиного податку сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне та пенсійне страхування у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків, із сплатою юридичними особами єдиного податку у розмірі 50 відсотків діючих ставок.

Закон України “Про вирішення питання щодо заборгованості суб’єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови господарювання, обліку та звітності у зв’язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного Фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - І кварталу 2005 року” від 16.03.2006 р. № 3583-IV (далі – Закон № 3583-IV)  набув чинності з дня опублікування, а саме - 14.04.2006 р. і не має зворотної сили, тому його положення також не можуть застосовуватися в якості підстав для визнання недійсними рішень органів Пенсійного фонду, прийнятих до набрання чинності цим Законом.

Не можуть бути застосовані до спірних правовідносин положення Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки згідно з преамбулою цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, Закон же № 1058 визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках передбачених цим Законом або в частині, що не суперечить цьому Закону (преамбула, статті 3, 5, 18, пункт 15  Прикінцевих положень).

Щодо посилань позивача на бездіяльність відповідача, яка виразилася у не проведенні камеральних перевірок поданих позивачем у 2005 році розрахунків сум страхових внесків, не проведення систематичних перевірок правильності обчислення, нарахування і перерахування страхових внесків, що призвело до утворення такої великої суми недоїмки, то згідно з п. 11.14 Інструкції № 21-1 розрахунки сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування приймаються органом Пенсійного фонду без попередньої перевірки зазначених у них показників, а згідно з підпунктом 2 пункту 12.2 цієї Інструкції планові перевірки органи Пенсійного фонду України мають право проводити не частіше одного разу на календарний рік.

Не відкидаючи пояснення представників позивача, що існують певні колізії у застосуванні положень Закону № 1058 та Указу № 727/98 зі спірного питання, констатуючи добросовісність позивача як платника єдиного податку, тим не менше суд враховує, що  чинне законодавство не ставить настання відповідальності за не нарахування і несплату страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в залежність від причин, з яких відбулось таке порушення, крім випадків, передбачених Законом № 3583-IV, який, однак, не поширюється на спірні правовідносини.

За вищенаведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст. 94, підпунктами 1 та 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України судовий збір у розмірі 6,80 грн.  належить залишити за позивачем.

У відповідності до ч. 2 ст. 89 КАС України решта судового збору в сумі 78,20 грн., як сплаченого в більшому, ніж належить розмірі, може бути повернута позивачу за його клопотанням ухвалою суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.          У позові відмовити.

2.          Судовий збір у сумі 6,80 грн. залишити за позивачем.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України , якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  КАС України,  постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАС України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

За згодою представників сторін в судовому засіданні проголошені вступна і резолютивна частини постанови.

Постанова складена в повному обсязі і підписана 09 червня 2006 року.

Суддя                                                                           Ковальчук Т.І.