ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2013 року Справа № 90006/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та стягнення невиплаченої допомоги «дитині війни»,-

в с т а н о в и в:

13 липня 2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як «дитині війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 грудня 2010 року по час розгляду справи в суді з подальшим проведенням виплати.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2011 року, яка не оскаржувалась в апеляційному порядку, позовні вимоги за період з 01 грудня 2010 року по 12 січня 2011 року включно, відповідно до ст. 100 КАС України, залишено без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2011 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача. Зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як «дитині війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 13 січня 2011 року по 18 червня 2011 року, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанову допущено до негайного виконання.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось у розмірах передбачених законами України, якими було затверджено Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах передбачених на це видатків, а також на те, що законодавством не визначено з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни.

Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суд відповідно до п.3 ч.1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є «дитиною війни», оскільки статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що «дитиною війни» є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, що врегульовано ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була обмежена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась та діяла в редакції відповідно до якої, «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи викладені правові положення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії як «дитині війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Як вбачається із матеріалів справи, підвищення до пенсії позивачу як «дитині війни», протягом оскаржуваного періоду здійснювалось у значно меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог по 18.06.2011 року порушив норми матеріального права з огляду на наступне.

Так, 14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», який набрав чинності 19 червня 2011 року. Пунктом 7 ч.1 цього Закону Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено п.4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення ст.ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 14, 22, 37 та ч.3 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. На виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», - 06 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

Таким чином, колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 13.01.2011 року по 22.07.2011 року.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта про те, що до даних правовідносин не підлягає застосування положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» також визначено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Отже, вихідним критерієм при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, покликання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд не може взяти до уваги покликання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплат пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

За таких обставин судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Наведене в силу вимог ст. 202 КАС України є підставою для скасування постанови, що оскаржується, та прийняття нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1,4 ч.1 ст.202, ст.ст.205, 207, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області задоволити частково.

Постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2011 року скасувати та прийняти нову, якою позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області щодо ненарахування та невиплати в користь ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як «дитині війни», у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 13.01.2011 року по 22.07.2011 року включно.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області здійснювати нарахування та виплату в користь ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як «дитині війни», у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 13.01.2011 року по 22.07.2011 року включно з урахуванням проведених виплат.

Допустити зазначену постанову до негайного виконання - у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.І. Мікула

Судді: В.Я. Качмар

А.Р. Курилець