Головуючий у 1 інстанції Наумик О.О.

Категорія 27 Доповідач Корчиста О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

20 вересня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої судді: Могутової Н.Г.

суддів: Кіянової С.В., Корчистої О.І.

при секретарі Трибрат О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 24 липня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

У вересні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» . В обґрунтування позовних вимог вказував, що між ним та ЗАТ «Альфа-Банк» 17 січня 2008 року було укладено договір споживчого кредитування (надалі Договір) № 500061799 на суму 1750 доларів США на умовах сплати 40% річних за користування кредитом, строком повернення не пізніше 17 січня 2011 року. Зазначає, що положення вищевказаного кредитного договору містять норми, які суперечать діючому законодавству України, а саме:

- за умовами пункту 2 Договору кредит надається шляхом перерахування за реквізитами на картковий рахунок клієнта № НОМЕР_1», але договір про відкриття такого рахунку ним не укладався з банком;

- кредитні кошти були отримані ним не у доларах США і не в сумі 1750 доларів США, як вказано в Договорі, у гривні в сумі 6990 гривень;

- закріплені в додатку №1 до Договору супутні витрати позивальника у вигляді комісії в розмірі 25% від основної суми кредиту за здійснення операції по картці в термінальних пристроях не відповідають вимогам закону;

- у позивача не було права здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за Договором та внесення плати за користування кредитом шляхом внесення доларів США в касу відповідача;

Посилаючись на те, що за вищенаведених підстав умови Договору, а саме п.п. 1, 2 є нікчемним правочином та їх недійсність встановлена п. 4 ст. 203, п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, просив визнати недійсним з моменту укладання кредитний договір від 17 січня 2008 року, укладений між ним та ПАТ «Альфа-Банк».

Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 24 липня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, зазначаючи, що рішення суду є незаконним, прийняте з невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, наявним в справі доказам дана невірна оцінка, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

В судове засідання представник позивача ПАТ «Альфа-Банк» не з'явився, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, надав заяву з проханням розглянути справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.01.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір №500061799 на умовах, кредит надається в сумі 1750 доларів США шляхом перерахування за реквізитами на картковий рахунок клієнта № НОМЕР_1 у ЗАТ «Альфа-Банк». Процентна ставка складає 40% річних. Остаточна дата повернення кредиту 17 січня 2011 року. Платежі з повернення кредиту здійснюватимуться щомісячно 17 числа рівними частинами в сумі 84 долари США. Всі відносини між Позичальником та Банком врегульовуються Загальними умовами кредитування фізичних осіб в ЗАТ «Альфа-Банк», затвердженими Наказом ЗАТ «Альфа-Банк» № 825 від 18 жовтня 2007 року, з якими ОСОБА_1 був ознайомлений 17 січня 2008 року.

Також, судом першої інстанції встановлено, що для повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним відкривається мультивалютний рахунок № НОМЕР_2 у ЗАТ «Альфа-Банк» для зарахування Позичальником коштів, спрямованих на погашення заборгованості за Договором. Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг відображений у Додатку 1 до Договору, підписаний позивачем та представником Банку. Графік містить запис про те, що підпис позичальника на цьому Договорі свідчить про отримання ним всієї інформації про умови кредитування. На підставі відповідної заяви ОСОБА_1 від 17 січня 2008 року (в якій позивач, зокрема, погодився зі здійсненням платежів з повернення кредиту на підставі графіку у Додатку № 1, а також запропонував всі відносини між ним та Банком врегулювати Загальними умовами кредитування фізичних осіб в ЗАТ «Альфа-Банк», затвердженими Наказом ЗАТ «Альфа-Банк» №825 від 18 жовтня 2007 року, з якими він був ознайомлений 17 січня 2008 року, які йому повністю зрозумілі і з якими він повністю погодився) Банком був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що спірний кредитний договір був укладений у письмовій формі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним до ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції виходив з того, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов Договору, підтвердженням чого є підпис позичальника - ОСОБА_1 на оферті та представника Банку на акцепті. Відповідач свої зобов`язання виконав належним чином, надавши позивачу кредит в обумовленому розмірі, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок Позивача. ОСОБА_1 отримав кредит, проти зазначеного факту не заперечує, і користувався цим кредитом, що підтверджується випискою за особовим рахунком. Також, суд прийшов до висновку, що зміст Договору не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; всі особи, що вчиняли правочини, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин було укладено у встановленій законом формі; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені в ньому.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки зі справи вбачається, що сторонами виконані усі дії, передбачені законом для укладання кредитного договору, і позивачем не доведено порушень при укладанні спірного договору, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у суду першої інстанції не було.

Наведене свідчить, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права.

Таким чином, суд всебічно, повно і об'єктивно, згідно з наданими доказами розглянув спір, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 24 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на неї може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді